Глава 9.2 Пошуки правди, в осередку брехні.

Вона обвила інформаційний потік даних коптера, й запустила в нього вірусного черв’яка, який взяв на себе керування ним.

- Дивись, коптер-шукач деактивований. Ти йди з південної сторони табору й направляйся в головний ангар,  я дроном-шукачем буду відвертати увагу дронкіллера...

- Він не зреагує на цю набридливу муху, а одразу піде на тебе, це не проканає, - перебила Юна.

- Хай йде, головне бери плутоній й лети назад, добре?

Юнона проникливо глянула в очі дівчини й кивнула. Після чого, повільно пішла в сторону табору. Селі законектилася думко-дзвінком.

- Чуєш?

- Ага.

- Я слідкую за тобою, якщо що, буду казати.

З висоти пташиного польоту виднілася лише сіра накидка посеред нескінченного жовтого полотна висохлого ґрунту. Юна повільно просувалася вперед. Селена перевіряла місцевість.

- На 10 годину, дружина йде півколом.

- Трясця,  а де, блін, ховатися? 

- Зараз щось вигадаю.

Селі перемкнулася на потік даних дружини, зв’язала вузлом їх аугментації та зброю, після чого пустила кодом конструкт який руйнував ПО аугментацій. За лічені секунди натовп озброєних до зубів людей загорівся вогнем, їх імпланти показилися й почали гатити своїх же носіїв. Зброя стріляла без натиску на курок, натовпу вже стало не до патрулювання.

- Йди, це на деякий час відверне їх.

- Що ти зробила?

- Просто йди, нема часу,  зараз дронкіллер включиться.

Юна рушила в сторону табору, Селена з дрона пустила вузлом декодер й південний вхід відчинився.  Юнона шмигнула туди і тишком почала перебиратися між ангарами.

- Можеш починати, я всередині, - мовила альбіноска.

Селена рушила коптером до табору, з висоти вгледіла що дронкіллер покинув головний ангар.

- Тікай, ховайся, -бовкнула Селі.

- В сенсі?

- Виліз, йде по мене, - продовжила вона. 

Юнона притулилася до теплої металевої стіни ангару, після чого перекинулася під металеві контейнери, що поодиноко стояли в напівпустій будівлі. Блідим обличчям стікали солоні краплини теплого поту. Вона прислухувалася.

Легким відлунням гуляв повітрям роботизований голос. Юна відчула на язику присмак металу – "відчуття смерті, чи страху, чи що це" подумала вона.

- Напад, - повторював робот.

- Юна.

- Га?

- Проблема.

- Яка?! Яка ще проблема?!.

- Він не рушив у мою сторону, він по тебе йде.

- Трясця, розумна зараза.

- Добре, ховайся, йди по плутоній,  я зараз.

- Що ти надумала?

Селі мовчала, канал зв’язку перервався. А Юна кричала в порожнечу:

- АГОВ?! ЩО ТИ ЗАДУМАЛА?! ДУРЕПА?! НЕ ВЗДУМАЙ!

Після якоїсь секунди, зрозумівши, що по ту сторону її не чують, вона чкурнула з під ангару, й перебираючись по під контейнерами, бочками, сміттям, піском, стовбами, рухалася до плутонію.

Селі намагалася ломанути дронкіллера, та він не був поєднаний з локальною мережею. Після чого налетіла коптером прямо на нього. Він пустив чергу й металічний коптер, наче шматок масла, розрізало на дві частини. Дівчині нарешті вдалося його розгледіти: це був робот з головою пірамідної форми, мініганами на плечах й ногами, як у кенгуру.

Зв’язок з коптером перервався. Селена подалася до табору на шаленій швидкості, минаючи дружину, яка не могла прийти до тями. Вона влетіла в табір, наче землетрус посеред білого дня. Проникла в локальну мережу й почала всіма можливими засобами відволікати дронкіллера, який блукав поруч з ангаром, де переховували плутоній, і, наче спеціально, вишукував Юну.

Юнона ривками проникла всередину головного ангару. Там розмістилися величезні стелажі з клітками сплячих собак. Посередині кімнати стояла металева основа, що просувала всередину циліндричної форми механізм, тим самим, він видавав писклявий ультразвуковий сигнал. «Вони ультразвуком ламають собакам поведінку» подумала Юна та недовго розглядаючи, влетіла до стрижня, по дроту вислідкувала генератор живлення, й від’єднавши його від мотору, зуміла зупинити стрижень. Пищання затихло, собаки вмить прокинулися і залаяли шаленим оркестром.

Юна вибила двері до батареї живлення, дістала ампулу з плутонієм, відкрила відділ живлення в грудній клітині, поєднала з корпусом ампулу, й закрила очі. Відчуття вмить охопилися синестезією, присмак йоду охопив всю ротову порожнину, звуки відчувалися на смак, думки перетворилися в матеріальні об’єкти, під повіками її очі налилися фіолетовими фарбами, всередині відчуття, наче ядерний вибух.

Дронкіллер влетів в ангар зі швидкістю звуку. Писк, що вмить припинився від пристрою, повторився, тільки вже від удару, який пролетів під вухом Юнони. Ще б трохи й прут, який робот кинув у сторону дівчини, пробив діру в її голові. Але вона його піймала. Рукою.

- Я ПОВЕРНУЛАСЯ! ТАК, ТРЯСЦЯ ЙОГО! -вилаялася радісно та.

Селена тишком підібралася ззаду робота й кинула каменюку в його пірамідну голову, той повернувся до неї. Перед нею постав двометровий худий робот, його дві руки розділилися й стали в пази, ще дві руки, які тільки що Селена бачила, перетворилися в чотири. З-під зап’ястя вилізли леза, одне око посередині трикутної голови загорілося білим кольором. Його руки закрутилися наче пропелер й він налетів на Селену, та йому завадила Юна, вдаривши газом. Робота відкинуло в стіну, утворивши у металі вм’ятину.