Глава 9.1 Пошуки правди, в осередку брехні.

Селі повільно ступала нескінченними сирими коридорами каналізації, в пошуках джерела писку. 

Юнона, знесилена, мовчки, з роздратуванням, йшла за спиною Селени.

- Знаєш, якби я зараз рулила - ти б робила так, як я кажу. Але, нажаль, зараз я залежу від тебе.  - бовкнула та.

- Існують речі та принципи,  які для мене важливі так само, як твої пошуки матері. Я розумію що ми маємо мало часу, але спробуй довіритися мені. Ти ж з цього теж зиск отримаєш.

- Ти впевнена що там знайдеш плутоній?

- На мільярд відсотків впевнена.

- Що ми взагалі шукаємо?

- Блокпост, на якому тренують диких собак.

- Та я зрозуміла, але докладніше можна? Що це за фігня така?

Селена обернулася: «побачиш».

- А раптом це тінітус в тебе? Га? Може тобі здається?

Селена закотила очі, обернулася, й пішла далі.

За хвилин п’ять безцільного блукання, тунелі почали наповнюватися світлом й ставало тепліше. Селі йшла за цими відчуттями - вони, як правило, співпадали зі звуком писка. Там де він - там ставало тепліше й сухіше. На одному з таких поворотів, тунель обірвався разом з осліплюючим світлом сонця на його кінці. Селена пришвидшилася в ту сторону,  писк посилювався.

Вони вийшли з підземки. Перед ними показався величезний табір на низині моря. Над табором літали коптери-шукачі, а від табору лунали ті чи інші короткохвильові пискляві звуки. Довкола табору марширувала армія Техно.

- Якого біса? Селена?! Як ми... Для чого?! О боже! -лаялася Юнона.

Селі до неї повернулася. - Ми мусимо туди проникнути, забрати тобі плутоній,  й зруйнувати все до попелу.

- Нам треба до Вендетера,  це якась дурня. Нас там просто замочуть!

Селена присіла й закрила обличчя руками, на щоках простежувалися маленькі прозорі краплі. Вперше перед Юноною вималювалася її тонка душа. Вона підійшла до неї, схилилася і спробувала обійняти. - «Ти чого?Агов?».

- Я, я не можу! Клятий світ! Чому я не можу хоч клаптик справедливості повернути йому?! Чому?! - крізь сльози кричала Селена.

- Що сталося, Селі?  Для чого тобі так треба знищити цей табір? Який сенс?

Червоні зарьовані очі перевели погляд на Юнону.

- Вони зламали життя одній людині,  якій я колись пообіцяла виконати її мрію. Згодом, я зрозуміла як багато подібного лайна по всьому світові, та це не привід зупинятися і не намагатися знищити це зло.

- Ти про що?

- Про диких собак. Про тих, хто спеціально їх створює, щоб узалежнити від своєї корпорації та стерти конкурентів.

До Юнони дійшло вмить- Селі теж травмована минулим, намагається досягнути своєї справедливості,  і це далеко не про зовнішність.

- Ходімо, нагнемо цих покидьків. - зі злістю в очах, сказала Юна.

Селена підвелася, витерла сльози й разом з нею подалася в сторону табору. Юна дивилася наче крізь неї,  її це зворушило.  

Залишалося 200 метрів до табору, коли вони призупинилися. Селі повернулася, сіла навпочіпки в очікуванні.

 -Глушать мережу, не ловить знову.

- Для чого тобі сигнал?

Селена поправила волосся, приклала палець до вуха.

- За допомогою допки, зараз спробую підключитися до їх камер  і ми вмить станемо мутними плямами. Це полегшить нам життя.

Юна кивнула і присіла разом з нею.

Селі увійшла в допку, її очі замерехтіли золотистим кольором. В цей же час, вона блукала урізаною версією мережі СВПС. Тисячі цифрових  ліній лущилися з-під об’єктів, які поєднувалися з планом табору. Так називали мережу будь-якого об’єкта.

-Як правило, вони мають закритий та зациклований на самому собі план. Мережа не покидає його й з зовні не проникає в табір - зосереджено сказала Селі. Юнона скосила очі.

Тисячі ланцюжків інформації обвивалися довкола серверних об’єктів, поєднувалися з камерами і коптерами. Селена у буквальному сенсі бачила, як на коптери надходили пакети інформації, і як вони їх віддавали. Сама ж вона блукала даними ланцюжками. Перед її очима вимальовувалися купа літер, одиниць, нулів, мінусів - все це вона уміла читати, й завдяки цьому, бачила оточення, яке було довкола інформації.

-Знайшла, -сказала вона, й пустила по підходящому ланцюжку свій потік інформації.

Її золоті очі  почорніли, в них можна було побачити що в камерах.

-Трясця!

- Що?

- У них захист, я ніхєра не бачу.

- Не переймайся, я бачу.  

- В сенсі?

- У твоїх чорнявих очах видно все, що бачить камера. Захист то є, але якийсь він галімий.

- Добре, тоді кажи що ти бачиш.

Юна вгледілася в очі Селі.

- Ти всередині якогось ангару.