Глава 8.2 Зламані мрії

Старший смикнувся й прицілився з СВД на дюну й махнув вільною рукою хлопцю - «лягай». Лін не одразу зауважив,  бо в цей час відкручував корпус чотирилапого. Від’єднавши шлейф, він розвернувся задля того, щоб дістати з рюкзака заряджений акумулятор, і  одразу смикнувся до піску - краєм ока побачив сигнал від старшого.

Старший смикнув лівою рукою - «сюди», малий пластуном поповз до старшого. Той весь час тримав руку на курку СВД й моніторив дюну. Сонячний зайчик знову пробіг піском. Чоловік ледь смикнувся,  та в останню мить себе зупинив,  так як подумав що ворог, можливо, ще не помітив їх,  та він так тільки покаже себе. Малий підібрався до старшого:

- Бери, - сказав старший, смикнувши очами на пульт керування коптером.

- Я не умію, -відповів невпевнено Лін.

- Немає часу вчитися.

Малий тремтячими руками взяв пульт. Виглядав він як геймпад до якого під’єднали телефон. На головному екрані простежувалися координати коптера і зображення з головної камери. Він інтуїтивно розібрався як підняти робота вгору - той відірвався від землі й піднявся на висоту. В цей же момент, по центральним вузлам чотирилапих прилетів снаряд. Роботів розірвало на шматки,  довкола розкинувся побитий товар. Старший зробив хаотичну чергу по дюні,  смикнув магазин, зарядив новий.

- Де?!

- Я не бачу їх, дюна висока.

- Лети в її сторону! Негайно!

Малий, переляканий криком караванщика, смикнув геймпадом вперед -  коптер пролетів дюну й побачив цілу шеренгу з людей. В цей момент, двоє з них запускали FPV дрон.

- Тайрон?

- Га?!

- Вони ФПВ запускають.

- Лети дроном на них, відволікай, витягни їх з під дюни.

-  Я НЕ УМІЮ!

-  ТРЯСЦЯ ТВОЇЙ МАТЕРІ. ТО ВЧИСЯ, АБО ПОМРЕМО. В НАС ВИБОРУ НЕМАЄ.

Малий знизив висоту коптера, й,  наче скажена муха, налетів на натовп бандитів, які почали гатити чергами в їх сторону. Про нормальне керування дроном вже не йшлося. Вони виказали свої позиції, вилізли на дюну. Старший вдарив чергою із СВД по бандитам.

Хтось зумів ухилитися, а комусь пощастило менше й важкий калібр пробивав їх -наче голка масло. В якийсь момент, натовп перестав корчити жертву. Дрон з тріском розбився об землю - бандити влучили в нього і побігли до каравану у супроводі автоматних черг.

Лін зі Старшим не встигли отямитися, як лежали на землі зі зв'язаними кінцівками. Очі були зав'язані шматком смердючої тканини, до того темної, що не просвічувалося жодного променю світла. Їх кинули на роботів й попрямували в невідомому каравану шляху.

Наступні дві години Лін мучився від пекучого сонця, спраги і незручного положення. Караван привели в бандитський табір. Хлопчика й чоловіка кинули на землю, наче мішок з лайном. Лін вдарився куприком об бетонну землю.  

З їх очей зняли пов’язки.

- Екхе, екхе. - відкашлявся Старший. Хлопчик мовчки розглядав місце, де вони опинилися. Кімната мала тускле освітлення, її охоплював сморід поту й сциклиня. Довкола валялося різномвнітне брудне ганчір’я, дерев’яні ящики. На стінах звисала зброя.

Хлопців оточив натовп бандитів, металевими сходами спустився високий лисий здоровило. Він видавався достатньо кремезним, але обличчя було спотворене заячою губою. Його поважали, адже при його появі усі бандити кивнули і почали нервувати.

- Ну і для чого ви цих болванів приволочили сюди?! - лаявся той. За ним, наче цуцик, ментелявся його права рука - низький горбатий чоловік з грецьким носом та сліпим правим оком.

- Начальник, вони ліквідували трьох наших,  тому ми й привели їх сюди, щоб запитати що з ними робити бо не...

- ЗАТКНИСЯ! - гаркнув він горбатому. Ті спустилися сходами до кімнати, наче дві гієни. Металевий звук кроків відлунював всією кімнатою. Бандити схилилися перед шефом. Громила махнув рукою «відставити» - всі повставали.

- Тепер кожен мені відповість: якого чортявого біса ці двоє тут роблять?!

Горбатий тільки-но зібрався бовкнути слово, як громила в цю ж мить його урвав.

- Тільки слово гаркни - я  тобі язика відріжу, зрозуміло?

Горбатий нервово кивнув головою «так».

До велетня підійшов звичайний молодий хлопець,  на його спині, увздовж всього хребта, вимальовувалося татуйованя змії. На шиї виднівся розбитий порт від СВПС.

- Вони вбили деяку кількість нашої групи,  - спокійним холодним голосом сказав хлопець.

- Так якого біса ви не замочили їх?!

- Справа в тому, як вони це зробили. Вас це може зацікавити.

- Як?

- Той малий копетером вивів нас з під дюни, цей другий повалив СВДхою трьох. Ми нічого не втрачаємо від того, що приперли їх. Якщо доведеться вбити - і тут вб’ємо, та нам якраз через них тепер не вистачає кадрів. А те як вони ліквідували наших хлопців - достатньо цікаво й має сенс.

Здоровань задумався і присів навпочіпки перед Ліном.

- Оце чмо мале вивело вас з-під Дюни?

Бандити кивнули.

- А отой вбив чергою трьох? Головарь зневажливо вказав на старшого.

Чоловіки синхронно кивнули у відповідь.

- Ви думаєте що вони погодяться співпрацювати?

Молодяк знизив плечима: - У будь-якому випадку, вони мають вибір без вибору: підуть з нами – житимуть, нє то нє.

Громила потер потилицю.

- От трясця,  мінусанули трьох.

Старший хрипливим голосом бовкнув: - Йдіть до дупи, я не погоджуюся, мочить мене. Думаю і малий теж не погодиться бути вашим рабом.

Здоровило, не довго думаючи, розвернувся в сторону звуку й одним замахом проломив бойовим ножем голову Старшому. Той з холодним звуком упав на землю. Лін по-справжньому злякався. Льодяний страх показував себе у величезних від страху очах.

- А ти, шмаркач? Чого мовчиш?

Лін подивився на громилу з-під лоба. -А що мені казати ?

- Ну не знаю. Твій напарник тут за тебе обирає твою долю, не будь таким же дурним як він.

Хлопчина подумки аналізував ситуацію, наскільки це було можливим у стані шоку. Його роботодавець валявся поруч з пробитою головою. Перспектива лежати поруч видавалася не надто цікавою. Він мав єдиний вихід не тільки залишитися живим, а й отримати роботу.