Глава 7.3 Демитра

Деммі увійшла на свою земельну ділянку, що відгороджувала від всього білого світу: чотири метри цегляної стіни з колючою електричною проволокою. Над всією ділянкою літали коптери-шукачі, все вказувало на те, що це надсекретний об'єкт, але це звичайна серверна, і звичайна комора Демитри.

Вона відкрила магнітний замок - перед нею розпахнулися металеві двері.

На сухому піщанику, наче хаотично розташовані ангари, з'єднувалися сотнями проводів, які нагадували спагеті і обгортали електричні трансформаторні будки. Цей нескінчений ангарний лабіринт звужувався ближче до центру, поки не перетворився на маленьку кімнату розміром в десять квадратних метрів. До неї простягалася цементна доріжка. На ділянці панувала абсолютна тиша й безлюддя, що переривалися лише поодиноким відлунням коптерів, що пролітали над головою напів-альбіноски Демитри.

Демитра перевірила ділянку, після чого "глухим свистком" — так прозвали пульт, яким керували чотирилапими роботами-псами, які, як правило, перевозили вантажі караванів чи будь-який легкий вантаж, який не потребував важкої техніки. Такий пульт був подібний до реального свистка, яким викликають собак.

За нею на ділянку увійшов робот з величезною валізою на спині. Його корпус був у подертій жовтій фарбі, вуглецеві ноги обдерті піщинками, і над чорним фоном простягалися білі подряпини. На корпусі був написаний "Старлінк". Деммі удавала, що це реальний пес, і поводилася наче з реальною хатньою тваринкою. Вона розвернулася до нього, стягнула вантаж на одне плече: "Змучився, хлопчик?" — робот був запрограмований на примітивну емпатію, яку імітував різними короткими механічними звуками, що уподібнювалися котячому муркотінню чи нявканню.

Старлінк перевів центр тяжіння на праву сторону, імітуючи похил голови, й видав коротке електричне "Нєу".

- Довгий шлях додому, так?

- Біб,- погодився робот.

- Хочеш зарядитися?

- Біб! — більш натхненно відповів робот.

- Ну, тож ходімо, — промовила ласкаво Деммі з посмішкою.

Робот з грацією маленького цуценяти подався за жінкою до центру серверної. Демитра підійшла до входу в комору та на дверях запросила зразки ДНК - вона мала рідку АБ негативну (четверта негативна). Демитра дістала одноразову голку, проткнула нею палець, крапля крові впала на сканер, він подумав й видав зелений колір- "Підтверджено", - двері зі скрипом розмахнулися.

Всередині стояв запах смажених грибів й соснової смоли. Разом з відкриванням дверей, замерехтіли сріблясті екрани серверної. Один з екранів відповідав за відстеження системи контролю серверної Цирконія. Другий - показував зміну кліматичних масивів повітря, які напряму впливали на формування пилюки. Ця система завчасно прогнозувала буревії, запускала тривогу містами підпорядкованими Спартою, тим самим, Демитра рятувала величезну кількість людей.

На третьому екрані було прогнозування ринків сировини - ті напряму впливали на зріст акцій компанії Офтора. Надлишкові гроші Демитра передавала на розвиток міста, та ці гроші, як правило, "губилися" десь на підступах до Другого центру.

На четвертому екрані показувався стан біоніки Демитри. Було видно що багато органів які підтримували її життя треба замінювати. Кровоносну систему теж вимірювали "мікробіоніки"- маленькі сканери, що виявляли рівень холестерину в крові, лейкоцитів, тромбоцитів, тих чи інших вірусних захворювань. Деммі минула цей екран не реагуючи, але по кровоносній системі видало статистику: двадцять п'ять тисяч лейкоцитів на мікролітр крові.

Демитра скинула рюкзак, в неї запаморочилося в голові, однак, вона не звернула на це увагу. Дістала проєктор, розпилювач водяних крапель, що саме по собі виявляло нонсенс у мертвому світі, де вода на вагу золота, але ідея стояла перш за все. Деммі дістала з шухляди маленький переносний паяльник, купу дротів, що варувалися від срібних до золотих. Раптом Старлінк нагадав про себе -"біб!".

- Ой, пробач! Зовсім вже про тебе позабула, голова запаморочилася!

Робот присів: "біб", -спокійно видав електричне дзижчання, що не відлякувало, а звучало приємно, подібно до муркотіння кошеняти.

- Зараз, зарядимо тебе, друже, -мило промовила Деммі, після чого дістала товстелезну вилку і під'єднала до електричної системи. Вона відсмикнулася, на маленькому дисплеї показувався стан акумулятора Старлінка.

Дівчина відвернулася й подалася до паяльника, минаючи монітор здоров'я, екосистеми, акцій. Краєм ока помітила, що індикатори імплантів мерехтіли. Вона проігнорувала це, та щось всередині наче луснуло, наче казало: "щось не так". Страх, паранойя - неначе зупиняли її погляд на тому положенні, в якому вона дивилася на екран. Внутрішнє небажання стати свідком чогось неконтрольованого, чогось болючого - зупиняло її. Краще не знати що з тобою відбувається, ніж усвідомити щось жахливе.

Вона підсунулася до шухляди, перебираючи руками дроти. "Так, мені треба добрий сигнал між шлейфами. Для цього треба кращий провідник на полюс мінус та транзисторний медіатор", -думала та, але робот знову щось зненацька видав. Це неабияк здивувало й налякало Деммі, щось в цьому сигналі було тривожне, щось, що вона одразу спробувала проігнорувати й подавити у собі. Попри її намагання, робот не зупинявся: "Біб! - Біб!", -  він відчайдушно про щось сповіщав.

Демитра в якийсь момент не витримала й повернулася до нього, думаючи, що кабель перебився і він просто не заряджався.

- Дивно, - замислившись сказала дівчина,, побачивши що заряд надходить.

- Біб! -видав Старлінк, після чого присів і наче намагався однією лапою показати на монітор, та його конструкція не давала тому так вигибати власні кінцівки.

- Що? Що не так? Малий? - дивувалася Деммі.

- Біб, біб, біб, біб! - робот неначе зійшов з розуму. Напруга всередині Демитри досягла апогею - у неї з'явилося відчуття тривоги і чиєїсь присутності. Вона різко смикнула головою до моніторингу здоров'я. Все миготіло червоним. Це лякало. Миготіли показники, які навіть не відповідали за аугментації.