Глава 7.2 Демитра

Серверна вимкнулася. Демитра покинула приміщення, зачинивши тяжкі металеві двері легким дотиком кібернізованої руки. Голографічне тіло замерехтіло й крізь, здавалося,  реальну натуральну шкіру, проглядалося холодне біонічне тіло. Тільки-но покинула Демитра покинула офіс - перед нею розтелилося новітнє місто, яке буквально побудувала вона. До цього Нова Спарта являла собою маленьке селище, навколо великого морського узбережжя. В ті часи, коли вона ще була маленька, екосистема не була настільки зруйнованою, хоча вже йшло активне спустошення Землі.

Нова Спарта - взірець кримінального світу; взірець нерівномірності рівня життя людей; взірець того, як можна на попелиці від людських кісток побудувати нову цивілізацію. Центр міста розпростався величезними хмарочосами, між яких обвивалися скляні трубопроводи, де пролітали люди замість метро й автотрафіку. Все виконувала система обміну повітря, вакуумного контролювання,  й звичайний тиск. Обчислення і програмування всієї транспортної системи Нової Спарти виконував Цирконій. Голограми, які розпилювали дрібними краплинами води й потоками світла виконували дрони,  якими теж керував Цирконій. Всі банківські перерахунки,  виконував Цирконій. Ледь не все виконував Цирконій. Ця штучна свідомість водночас була: психологом, другом сім'ї, радником, мером міста,  фінансовим менеджером, вчителем, виконувала всі можливі функції міста,  будував нову цивілізацію. І його створила Демитра. Одне тільки - він не мав тіла, навіть повноцінного голографічного.

Після втрати віри в майбутнє людства; втрати більшої кількості кінцівок; пізнання, що таке контрольована злочинність, корпораціями;  війни між їх дружинами за клаптики землі -  Деммі віднайшла маленьке містечко, яке побудували кочові племена людей, що повтікали зі всіх великих міст чи столиць Європейського континенту, за новим життям, якнайдалі від корпорацій. 

Атланта являла собою об'єднання різних корпорацій. Вона повністю захопила владу, життя людей контролювалося до найменшого кроку. Нерідко з людей робили, в буквальному сенсі, рабів.  Не дивно,  чому люди масово втікали ближче до екватору,  до більш бідних країн, які ще не встигли захопити щупальці цієї корпи. Але водночас вони хотіли влади та впливовості. Вже на нових землях з'являлися інші корпорації,  які за методологією відношення до прав людей, їх свободи,  їх життів -часами ставали прикладом Антланті, до чого тій ще рости й рости.

Демитра була втікачкою як і всі. Жила в кімнаті-коморі, з темним жовтим освітленням (яке, як не дивно, все ще існувало), низькою стелею і стінами, що ніби здавлювали простір ще більше . Але, вона була по-своєму щасливою, опинившись подалі від вогнів ядерного бомбардування. Корпорація вела війну із залишками політичних рухів які намагалися створити повстання; проти бізнесу, що прийшов до простої формули. Вони мають гроші,  у них і влада. Ті не відрізнялися жорстокістю від терористів,  чи будь яких автократичних систем; не вирізнялися злочинними методами; не боялися використовувати "військовий атом".

З часом життя в Новій Спраті, Демитра отримала неабияку репутацію хірурга, нейрохірурга. Вона допомагала людям  відновлювати свою ліквідність після втрати кінцівок: замінювала серця,  які вирощувала на 3д принтері;  заміняла легені на біонічні з фільтрами захисту від пилу й отруйного повітря; робила хірургічну "магію" щоб повернути людей до повноцінного життя. Коли вона почала допомогати людям добувати воду з-під землі - основався Офтор, ідея полягала в тому,  щоб побудувати клаптик землі без корпоративних війн,  який буде займатися відновленням людства й людської гідності. Місто швидко розросталося.  Люди поступово прибували, отримували робочі місця,  можливості для існування. Колишнє селище перетворилося в скляний хмарочосний мегаполіс, але одна Демитра не витягувала таку кількість біженців. Місто поділилося на дві його частини: богата, де жили колишні його мешканці і, відповідно частину, що призначалася біженцям.

Люди, що під впливом корпорації змінилися у відношенні до життя, до Деммі, й новоприбулі, що навіть мріяти не могли про можливість бути всередині новопосталої корпорації.

Хайтек, лоулайф -  стало головним символом Нової Спарти. Люди пошепки проклинали корпоратів, а ті, в свою чергу, проклинали Демитру. Та залишалася при своїх поглядах. Вона не думала про власне збагачення, власну шкіру, натомість, мала прагнення змінити цей світ, виправити соціальну нерівність міста. Задля цього створила Цирконія.

Все місто наче світилося яскравими різноманітними штучними вогнями. Чисте повітря контролювалося нескінченними вентиляційними засобами, вмонтованими у землю.

Скляні хмарочоси досягали висоти більшої Бурдж Халіфа у 2, а то й в 3 рази!

Чиста бруківка розстелялася між скляними джунглями, голографічними зеленими деревами,  рекламними вогнями. Але там де існує Ян, там існує Інь. По краю центра міста розпросталася енергетична стіна,  що відгороджувала значущу частину міста від всього його іншого прошарку - людей,  яким пощастило менше. Енергетичне силове поле пульсувало й мерехтіло, усим своїм виглядом демонструючи що та частина - єдине, що в цьому місті залишилося живим. Поза межами "стіни" залишалися зголоднілі, бідні, хворі, слабкі,  мрійливі,  неосвічені, химерні,  злочинні - різні люди різних проблематик, але об'єднані лише одним - всі вони за межами стіни,  не увійшли в так звану еліту,  й навряд чи колись до неї б увійшли.

Частина міста за стіною нагадувала картину Данте "Божествена комедія", де центр міста - Рай, і чим далі від нього, тим страшніше життя. Таке собі пекло, що поділялося на декілька рівнів. Одне вирізняло від поеми - люди не мали можливості впливати на те, в якому саме колі пекла ті проживатимуть.

Життя ближче до центру ще було більш-менш стерпне, тільки повітря вже не фільтрувалося, бруківку замінював бетон, скляні палки посеред пустелі поступово перетворювалися в новітній варіант "Хрущовок". Вирізнялися вони від свого старішого варіанта хаотичними надбудовами, які наче пухлини стирчали одна на одній. Звісно - не законно, але за межами центру закон це річ, якої можна й не дотримуватися.