Глава 7.1 Демитра

Демитра шаленими кроками минала коридори «Офтора», її щоразу вітали, кланялися, але реакції у відповідь до людей не проступало. Вона то і діло проглядала у голографічний смартлет, моніторивши параметри  приміщення. Функціонувала голограма завдяки звисі дрібних краплин води,  що час від часу відстрілював смартлет, після чого направляв на них проміні світла. 

НАПРУГА 3115 кВт-год. В доступі 3125. "Дідько", - подумала та,  і влетіла у ліфт. Приміщення замерехтіло, ртутні лампи отримували недостатньо енергії. Ліфт ривками пролітав поверх за поверхом, допоки не дійшов -9 поверху. Деммі чкурнула з ліфту, скоса зиркнув на смартлет.

* 3118 кВт-год. В доступі 3125 кВт. ALARM!

Дівчина увійшла в приміщення електропостачання, її привітали двоє двометрових чоловіків у комбінезонах, що контролювали перебіг енергії  офісом. Довкола стояли міні-трансформатори, що обвивали товсті кабелі, які розчинялися в бетонних стінах. На цьому поверсі Демитру любили. Насправді любили. Вона з цими людьми колись була на одному соціальному рівні і мала спільні погляди щодо життя. Та на цей раз вона пролетіла повз них, не помічаючи вітань. Діставшись краю коридору, від наступної кімнати її відокремлювали металеві двері з магнітним замком. Деммі різким рухом приклала вмонтований у руку чіп, після чого двері піддалися.

Її зустріла, здавалося,  нескінченно довжелезна серверна кімната.  На стелі закріплялися мільйони кабелів, що під'єднувалися до серверних боксів,  які, в свою чергу, були під'єднані до лежака посеред кімнати. На серверах знаходилися міні-дисплеї, що показували стан того чи іншого сервера. Всі горіли червоним, поодинокі помаранчевим.  Червоне світло дисплеїв осяювало цілу кімнату.

Деммі пролетіла до головного сервера - "медіатора" який відповідав за перерозподіл всієї енергії та обчислювальних  можливостей; під'єдналася своїм портом до того і ввела команду "Стоп". За секунду всі сервери закоротили, дисплеї що вказували на стан навантаження загорілися сірим кольором: «Фух», - з полегшенням видихнула дівчина. В її правому вусі пролунав низький чоловічий голос: -"встигла?"

- Так. Вони вже здогадуватися почали. Добре що самі там не рискали, -подумки відповіла та. 

Зі смартлету висвітлилася голограма: обличчя чоловіка в окулярах, бліда шкіра, каштанове рівне волосся, що  впадало в гриву. Яскраво зелені очі, підборіддя, що розділявся на умовні дві сторони маленькою ямочкою посередині. Кутасте обличчя вкривалося теплим рум'янцем. Маленькі вуха з великими мочками. Охайна щетина обвивала обличчя, маленькі зморшки  під очима охоплювали довгі вії. Зверху від очей виднілися кущисті брови, а над ними широке чоло. На шиї проглядався гоструватий кадик що то і діло падав вниз  при розмові. Чоловіка обвивала біла сорочка. -Ти як?, -бовкнув той: -виглядаєш неначе по тобі футбольним мʼячем влучили».

– Дякую, потім тобі розповім. Вдома буду, скажу,- відповіла Деммі, перезавантажуючи серверну. 

Вона відкрила корпус лежака, перед нею розпросталося полотно з проводів і мікросхем до яких пришиті шлейфи. Відеокарти шикувалися в шеренгу по всій довжині лежака, по боках їх обвивало водяне охолодження, що мерехтіло й видавало шиплячий звук. Демитра стягнула шлейфи відео карт й легким помахом руки перенавантажила статичним розрядом матрицю. Серверну закоротило,  на коротку секунду світло блимнуло. Система перезапустилися. Деммі зиркнула на смартлет:

* 2212 кВт-год. В доступі 3125 кВт

Вона присіла упершись спиною в корпус лежака, голограма чоловіка висвітлилася знову:

- Як на рахунок кави? - промовив той до Демитри. Вона усміхнулася, й легким рухом руки кокетно поправила пасма кольорового волосся.

- Поки це не можливо, сам же розумієш.

- Ну... Технічно можливо. Я можу як в "Тому, що біжить по лезі"... Не пам'ятаю ім'я тої дівчини-голограми, що могла по хаті ходити...

- Джой,- перебила Деммі.

- Точно! Соромно, що я не пам’ятаю хто це.

- Не дорікай собі, ти не мусиш всього знати, хоча це й дивно чути. Я навмисно тебе зробила не ідеальним, у цьому твоя справжність.

- Так ти не відповіла на запитання. Як щодо кави? 

Демитра поринула у свої думки, думаючи як все прийшло до того, що є зараз.

- Це можливо, але треба проектор і аерозольний розпилювач, чим дрібніші краплини - тим краще, й синхронізувати його з проектором.

- Не біда, я вже такий знайшов. Замість обличчя голограми вишикувалися сторінка електронного магазину з товарами за вказаним запитом.

- Оце ти наполегливий, - бовкнула Деммі. -Щось придумаю.

- Добре, а то я вже подумав що ти відмовляєшся.

- Ти що?! За кого ти мене сприймаєш?! 

- Ти дивися, не розчаровуй штучний інтелект, а то кажуть що я і цей світ можу захопити, якщо захочу... -Віджартувався чоловік.

- На рахунок штучного - так, а інтелектом тебе назвати складно. Ти жива особистість яка здатна до самопізнання, саморозвитку, аналізу та емоцій. Інтелект це вже старе кліше. Люди раніше так все називали, навіть те, що до інтелекту навіть не стосувалося,  таким чином намагаючись виділяти новинки в світі технологій. 

- Але ж я є штучною формою життя, хіба це не вирізняє мене й тебе?