Глава 5.2 Лін Семіл

Він швидко побіг за будинок, скинув сміття. Раптом почув ледь чутний короткий рик, але цього було достатньо, щоб зрозуміти і відгукнутися: "АГОВ?!"

Лін не збирався довго марнувати час, але ричання захопило всю увагу хлопчика. Це була помилка.

У тіні, за горою сміття, він помітив два блискучі вогники, які синхронно закривалися й відкривалися. Допитливий Лін підійшов до вогників, і вони розчинилися у темряві. Хмари вже не нагадували звичайний цементний пил; темрява окутала Шенджин, разом з ним почали падати перші краплі води. Хлопець одразу побіг на вулицю, але враз його привернуло - "Дощ, але він тільки починається, ще є час", - подумав він, і все ж, відразу побіг у темряву, в якій він вгледів виритий циліндричний отвір. "Хто це зробив?" - прошепотів малий. Блискавка влучила у чоловіка на даху, і після цього нетрі окутав вогонь; люди масово побігли за водою, щоб загасити стихію, яка розросталася, як пліснява, у вологій кімнаті.

Вже в прольоті виднілися люди, що тікали по будинках задля порятунку свого майна. Шенджин накривало полум'я, разом із ним - полум'я жаху для людей, але дощ ще не досяг апогею. Маленькі холодні краплини падали на шкіру хлопчика. Здіймався вітер, який здував матраци з будівель. Хлопець вирішив зазирнути в отвір стіни, і від переляку зіскочив назад. В отворі стирчала витягнута, роздерта, з пазурями як його великий палець- морда чорнявої, як смерть, собаки. Вона мала одне сліпе око, що то і діло покліпувало, але не реагувало на хлопця. Собака відчувши його страх, одразу залаяла. Але за ним вслід не подалася. Хлопець перекинувся на четвереньки,  й збирався покинути проліт, але його загородили інша чорнява височенна собака, яка повільно йшла в сторону хлопця. Той смикнувся до купи сміття. Вже почав накрапати дощ. Блискавка то і діло, гатила по химерних металевих будиночках,  перетворюючи їх у вогняну смертоносну стихію. Отак й з собаками, яких людина колись зрадила й поставила власне виживання вище за виживання тварин і екосистеми. Найсильніші собаки адаптувалися й стали тією самою стихією - стихією смерті. Вони нападали на міста, населенні пункти і обгризали людей до кісток. Знищували блокпости,  аванпости. Навчилися  вигризати цемент, метал. Отримали несамовито великі зуби,  ідеальний зір, слух  і родючість.

Хлопець у відчаї, схопився за відро, я почав відмахуватися від смертоносіїв, про відлов дощу,  вже не йшлося.Сліпа собака покинула нору,  а за нею вийшло таких же чотири чотирилапих вбивці. Вони оточили переляканого хлопця. Він відстрибував великими скоками й махав іржавим відром перед собою,  але собаки не реагували на жалюгідні спроби врятуватися.

Краплі холодного дощу стікали щоками на плечі й обволікали все тіло Ліна. Відро літало зі сторони в сторону. Хлопець намагався зібрати всі сили, намагаючись відігнати чотирилапих м'ясників. Колись домашні песики - перетворилися на волохатих вбивць, які нещадно роздирали своїх жертв.  

Собаки наближалися. Обличчя Ліна напружувалося, зуби стискалися. Величезні собачі пазурі випростувалися, і здавалося, що вони зараз вилізуть з витягнутих морд. Вони навіть не лаяли, просто тихо ричали.

"ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД МЕНЕ!" -кричав хлопець, але його ніхто не чув. Стихія охопила місто, разом з вогнем. Хлопець задкував, доки йому не довелося притиснутися спиною до гори сміття. Ноги нащупували підйом на гору, очі боялися переводити погляд з собак на сміття. Оступитися - означало стати вечерею для зграї. Та все ж, він почав підніматися вгору.В очах собак він не бачив друга людини. Там, всередині, залишився демон, залишилося зло і жага до помсти всьому людському.

Коли Лін уперся у металеву стіну, він спробував вдарити відром по морді найспритнішій собаці, яка наближалася швидше за інших і менше всього боялася. Проте, як тільки він готувався зробити замах, собака вже нанесла удар першою. Вона роздерла йому ікру лівої ноги своїми довгими пазурами.

"ААА! -Заволав хлопець, і в цей же момент блискавка вдарила в сусідньому кварталі. Разом з нею піднявся вогонь, люди бігали в різні боки. Почалася суматоха, в якій ніхто нне помічав хлопця.

Кров гилила з такою силою,  неначе собака перегризла артерію. Хлопець кинув відро тій у голову і зіскочив з купи до землі. Підвернувши ногу,  позадкував до сторони діри, в якій були ті собаки;  протиснувся всередину й задукав далі  й далі.

"НА ДОПОМОГУ! ХТО-НЕБУДЬ! БУДЬ ЛАСКА! ПРОШУ! БЛАГАЮ! МЕНЕ ЗАРАЗ ЗЖЕРУТЬ!",- волав хлопець, і його крики почула старенька бабця, що жила на другому поверсі. Та підійшла до стіни й притулилася всім тілом. Вона відчула вібрацію і легкий маленький пискливий крик хлопчика, не знаючи, звідки він.

"Чи це мені здається?" - бовкнула та: «треба з доньою зв'язатися», після чого бабця послала сигнал своїй двадцятирічній донці, яка мешкала у сусідньому будинку. Отримавши повідомлення, вона відразу подалася до бабусі.

Собаки пережовували бутси Ліна, ласували ними, наче вони зроблені з м'яса. "Що за у вас шлунки такі", - думав хлопець, продовжуючи благати бодай когось про порятунок.

Донька увірвалася в квартиру бабусі, неначе весняне квітіння дерев. За нею пройшовся шлейф виноградових парфумів. В кімнату зайшла висока струнка чорнява дівчина у оранжевій майці й джинсових шортах.

-"Ти без хіджабу? Там же сонце", - лаялася бабуся.

-Ма зараз дощ і холодно, хмари. Від одного разу нічого не станеться. Бабуся кивнула: Що трапилося?

-Я чую тут голоси, голос...- сказала бабця.