Глава 4. Щур

Довгий мармуровий коридор простягався від краю до краю. Грегор споглядав з кожного куточка, кожну кімнату, в якій знаходилися інші корпорати. З лівого боку маячила рада директорів, що обговорювали на нараді різке зростання шлакових матеріалів на Балканському півострові. Попри темпи переробки, шлакове накопичення на складах досягало апогею, а "Офтор" не міг впоратися з даною задачею. 

В раді відбувався хаос: літали папірці;  великі насуплені товстосуми поправляли краватки, обтирали своїми дупами золоті, обрамлені вирізами, стільці, криючи один одного відбірною лайкою. Найбільше діставалося, звісно, керівникові. 

Грегор тишком спостерігав з коридору, вдивляючись у невелике вікно. Перше, що змусило його посміхатися,  як Клайд Волкер,  який сидів на протилежній стороні напівкруглого стола - розривався від крику, щоразу потираючи свій обвітрений зморшкуватий лоб, червоною ганчіркою зі справжнього шовку. З іншого боку, ледь не билися заступник директора Делі Йоан, і менеджер зі зростання Іфанасій Колдер. «Ну давайте, повбивайте один одного вже», - подумав він, потираючи спітнілі руки.

- Привіт! - привіталася начальниця. Той аж смикнувся.

- Господи! Не лякай мене так. - Сказав Грегор, повернувшись до неї.

Перед ним постала струнка жінка середнього віку. ЇЇ тіло, наче залите фарбою на половину. Праворуч її обличчя виглядало цілком звичайно, мало відповідний, трохи темний відтінок, але ближче до лівої сторони, ставало світлішим. Світла частина була осипана ластовинням. Праве око було чорно-коричневим, як подвійний еспрессо (той, який купуєш в кав'ярні біля дому, в надії прокинутися вранці), ліве - блакитне , немов морська вода, в якій плаває планктон. Чорні пасма поступово змінювали відтінок, допоки волосся не ставало білим,  як крейда. Жінка виглядала молодшою за Грегора,  хоча, за віком, вона йому в матері годилася. Зростом на дві голови нижча за нього, й на відміну від інших,  вона єдина, хто в  корпорації не дотримувався дресс-коду: лише кардиган, який волочився підлогою,  чорні скіні і кофтина завжди яскравих відтінків.

Грегор одразу приховав посмішку, обличчя вмить стало сконцентрованим, голова машинально опустилася в поклоні, наче перед рабовласником.

- Ти чого ото кланяєшся? - заговорила несерйозним голосом жінка.

Він смикнувся, і підвів голову, з відчуттям приниження гідності.

- Я мушу, ви голова корп..

- Я тобі не королева, щоб мені кланятися. Ми всі мусимо бути одним цілим, а не хтось вище за когось, й всі тому мають дупу лизати. Я  не люблю оце,  коли ви так глибоко свого язика протягуєте до мене або до Делі Йоана.

- Кхмм, — прохрипів ніяково Грегор.

- Так, я бачила ваше листування. І мені це не сподобалося, припиняйте оце й працюйте. З погляду високого чоловіка й того, як, в цілому, виглядала дівчина - вона задавалася йому надзвичайно несерйозною. "Недоначальниця клята, що ти взагалі розумієш у керуванні корпорацією такого рівня...», - думав він, вислуховуючи нотації.

- Ти мене почув? Грегор?

- Так мем.

- Відставити цю корпоративну етику, в мене є ім'я, - промовила вона, насупивши брови. Вона вважала, що має бути ближчою до підлеглих і позбутися жорсткої ієрархії. Їй здавалося, що вони усі- одна команда, заради великої мети. Проте, здавалося, так вважала тільки вона сама. Більшість ненавиділи цю роботу, як і будь-яку іншу. Інші - може й починали працювати заради ідеї, проте, як це часто буває, перегоріли, дивлячись на байдужість інших.

- «Сама себе не поважає, а до інших чіпляється» - промайнуло в думках Гері, але видавив з себе: Пробачте, Демитра.

- Деммі, я Деммі. Демитра це щось на Гаріпотерському,  я ж не схожа тобі на дементора, щоб називати мене таким лячним іменем.

- Деммі... Я звісно розумію, що ви хочете налагодити свою атмосферу в колективі,  але ж, чи не краще зараз спробувати сконцентруватися на проблемах вищого ґатунку? 

Деммі підняла праву брову: «Яких же?».

- Я звісно не хочу вас тривожити зайвий раз, але є проблема з виплатами раді директо...

- Потерплять! Є речі важливіші, ніж підвишки, які ви й так в останньому місяці отримали, — перебила Демитра.

- Підвишка хоч і була, але вона не закрила всіх потреб,  і більшість - незадоволенні. Це замало, людям сім’ї годувати.

- А мені людство годувати. Я розумію чого ви хочете, можеш прямо так і сказати:« Я хочу грошей, мені мало, хочу більше», - але ви і так отримуєте достатньо, особливо,  якщо дивитися на ваш рівень життя, в порівнянні з містом, в якому ми знаходимося зараз, в Новій Спарті.

- Спарта - один з передових міст.

- Софія зараз - це як Нью-Йорк у двадцять першому столітті,  це як Гамбург в Європі, це як...

- Я зрозумів, — урвав Грегор.

- Кожен мусить бути на своєму місці,  кожен отримує те, на що заслуговує. І коли людина рветься урвати більший кусок, ніж йому призначений цим життям - починається хаос. Спочатку йде деконструкція цінностей: людина перетворюється в тіло, що прагне, паразитуючи, заробити більше, охопити більше впливу та влади, а потім це призводить до активних дій. Починається хаос,  йде деконструкція вже рівня життя людини. Пузир лопається і людина яка прагнула урвати більше,  втрачає те, що вже мала до цього. Ти, в порівнянні з іншими, навіть зі мною- набагато краще живеш, і зараз намагаєсся витягнути з мене ще більшу виплату на раду директорів,  які на відміну від мене й людей які он за вікном -  там, де нетрі, — Деммі, повела Гері до вікна в іншому боці мармурового коридора,  й вказала на охоплене смогом місто Нова Спарта, — Люди дихають цим лайном,  в цьому лайні народжують дітей,  їдять продукти вирощені в цьому лайні,  живуть в тому, що будують на лайні з лайна і палок,  і ти мені зараз кажеш про голодні сім'ї?! Не лий лайна мені у вуха.