Глава 3. Адріатична пустеля

- Так...Так... Мені треба... Заспокоїтися, не панікувати! Один, два, три... — видихнула і подумки почала рахувати Селі.

— Таке буває, це ж норма,  я ж реббіт, я ж реббіт, так буває... все буде гаразд - заспокоювала себе дівчина.

Вона покинула квартиру, повільно спустилася сходами, повністю поринаючи в роздуми про те, що сталося. Біля будинку дістала пачку цигарок з карману потертих джинсів, вже збиралася запалити,  але тютюн розвалився й розсипався, наче пісок, який запхнули в паперову гільзу. 

- Трясця! - на мить, Селі охопила тривога, здавалося, все летить з рук, небезпека застигла у повітрі. Дівчина відійшла подалі і сховалася за купою сміття, що скидали з вікон.

- Може копів викликати? Продовжувала бубоніти вона, не помічаючи, як її руки самотужки набирали номер поліції. Та щойно відповів бот, та одразу кинула слухавку: Дідько! Що це зі мною?! Я не боюся! Я НЕ БОЮСЯ!, - повторювала вона сама собі, після чого, хижацькою ходою, повернулася до квартири. По-перше,  вона перевірила СВПС, на предмет того, чи зловмисники не зламали станцію, — Дивно, не чіпали. 

Другим вона відтягнула диван, за яким просвічувався порожній простір під підлогою. Вона підняла цеглинку: Документи всі на місці, значить їм треба я. Напевно доки теж треба, але вони їх поки не відрили, -думала Селі. 

Зненацька, у вуха вдарив дзвінок від Блейда. Селі скрутилася, згорбилася від пронизливого гудіння в голові, й силоміць скинула дзвінок від набридливого корпората: ЙДИ НАХЕР!  -злобно гаркнула вона. 

Не чекаючи нічого, та закрила двері на запасний замок,  поєдналася зі СВПС,  та з відчуттям вільного падіння, до якого вже давно звикла,  увійшла в мережу. Перед нею знову постав світ, потім її аватар. Дівчина роздратовано проскролила, одразу перевелась на нейроінтерфейс зі вкладкою "Друзі" і в пошуку почала вписувати ім'я нової знайомої: Так,  Юно.. Юно.. Трясця, як там далі? — нервувала Селі, бігаючи очима по сотнях списків однакових за змістом іменах: Юно1111, Юно09038,  ЮноBIGD1K - але все не те,  всі вони одинакові,  всі — чоловіки.

Селена перебирала імена: Юноза, Юномена,  Юнора... Рискала списками незнайомців, в надії знайти її. Здавалося, вона шукає голку в стозі сіна. Пошуки тривали вже більше двадцяти хвилин, але дівчина не полишала спроб.

— ЮНОНА! Знайшла!

Подальші дії були очевидними: "Запит на дружбу відправлено" - вісвітилося перед нею. Відповідь, хоч як би її не боялася Селі, прийшла одразу. 

Селена набрала повні легені повітря, повільно видихнула і натиснула "Дзвінок". Декілька секунд і перед обличчям постала та сама рудоволоса приваблива жінка середнього віку: 

- Привіт. Таки вирішила познайомитися? В таку рань дзвониш, що це на тебе найшло мене відкопа..

- Привіт. Слухай, я влипла. просто не знаю кому подвонити, я збентежена. І можливо зараз сама викопала собі яму, подвонивши незнайомці, яка може бути причетна до моїх проблем, але мені так хочеться запитати поради бодай в когось - урвала її Селі.

- Що трапилося,  куди ти вскочила? - запитала Юна, з настороженим обличчам.

- На мене полюють

- В мережі? Забий на це.

- В реалі. В РЕАЛІ, — повторилася Селі. —  Рознесли квартиру  вщент, все побито,  рискали, напевно шукали мої документи й мене. Є вірогідність що повернуться,  треба дія..!

- В тебе паніка, заспокойся. Тепер слухай,  ти маєш здогадки хто це зробив? 

- Хіба той, кому дорогу перейшла. Вендетер! Точно! Більше нема кому.

- Ооо, хіба кролик образився, що йому надрали його пухнасті вушка- вигукнула Юна.

- Але тут питання,  як ми його відриємо і що йому потрібно насправді? 

- Зараз я пошукаю, що можна зробити

Юнона кинула слухавку. Через хвилину передзвонила: - Ну що, його в мережі немає з моменту нашого невдалого побачення на трьох.

- Не до жартів... Значить одразу на мене пішов, -сказала Селі, облизавши нижню губу. В голосі відчувалося тремтіння й незвизначеність.

-  Можливо треба віднайти його СВПС, може так зможеш в реалі з ним зв'язатися й розв'язати свої питання?

Селі, не довго думаючи,  включила нейроінтерфейс, увімкнула запис бою з Вендетерем, сканувала його серійний код аватара, який отримував пакет посилання зі станції і підсумувала: Вже відкопала.

- Так легко?

- Нічого особливого. Просто маю хороші зв'язки, які даю..

Вухо Селі знову завібрувало так, що та аж провалилася в реальність, на цей раз ігнорувати не змогла. 

- ТЕБЕ ДЕ НОСИТЬ?! Лаявся на неї Блейд.

- Так,  годі, кричати на мене, я тут. Давай завдання  і відчепися від мене - відстрелила Селі. До такого Блейд був не готовий. Можна уявити, яка гримасса постала на його обличчі в той момент.

- Я цей.. Я хотів тобі просто вислати винагороду.., Селі здихнула, закривши лоб рукою.

- Для цього не обов'язково мене тривожити. 

- Робота в мене така. Цього разу, для тебе завдання в нас нема, я дам знати..

- Ок, все.