Глава 2. Проклятий Реббіт

Перед Селеною постало монструозне місто, яке наповнювали різні люди. Всі вони, вочевидь, красені  з ідеальними тілами, обличчями. Аватари були відображенням бажаного образу. Дійсність, нажаль, сильно відрізнялася від бажаного. За кожним з них стояла тінь реальної зовнішності, самонеприйняття та огиди від самого себе. Звісно, кожен розумів, що криється за уявними красенями, але то був інший світ з іншими правилами.

Підкріплювалося це тим, що за такі "нові" тіла,  в мережу треба регулярно донатити реальні гроші. В іншому разі, аватар поступово набував реальних рис обличчя людини, яка за ним стояла. Наступним кроком, ставало видалення аватару, а пізніше - блокування аккаунту, що для гравців, сприймалося на рівні з реальною смертю. 

Віртуальний світ все більше затягував нових гравців. В якийсь момент це стало новою залежністю двадцять третього століття. Люди втомилися від надбань штучного інтелекту, який правив останні століття. Але ж, замість цього, створили штучний світ. У мережу прагнули потрапити всі. Поняття цінностей перемістилося у віртуальний світ, і замість намагатися зробити кращою реальність, люди масово вкладали зароблені гроші в мережу. Це була пастка для бідняків, вони перетворювалися на рабів, поки вкладали гроші у власну ілюзію. Єдині, хто не прагнув потрапити у мережу - багатії. Куди цікавіше підтримувати реальне життя, користуючись залежністю інших, що дозволяло наймати дешеву робочу силу і набивати кишені за рахунок них. Їх реальність була краща за будь-яку мережу.

Селена проходила торговий квартал міста Спарта. Так як вона на колишній албанськїй території, то сервери належали до грецького фаєрволу. Всі міста мали міфологічні назви, й люди, як правило,  називали свої аватари відповідно. 

Натовп насився наче крізь неї. Селена увімкнула нейроінтерфейс з картою. Фаєрвол корпів ховався прямо під ринком. Вона минула три квартали і ліворуч знайшла необхідний провулок. Тепер залишалося знайти люк. Після декількох хвилин пошуку таки вдалося. Залишалося чекати, поки основний натовп змінить локацію, щоб привертати менше уваги. Довгих пів години вона блукала сусідніми вулицями і сподівалася скоріше покінчити з цим. В якийсь момент біля персонажів з'явилося рекламне оголошення. "Знову якейсь оновлення"- подумала дівчина, але, задумавшись, зрозуміла що це шанс. Поки аватари були зайняті рекламою нового одягу, Селі відкрила люк і саме збиралася залізти туди.

- Тьотя, як тебе звати?, - запитала маленька дівчинка, з маленьким м'яким ведмедиком. 

- Дитя, що ти тут забула?  - Повернулася й здивувалася Селена. Здивувалася, бо, як правило,  дітей в мережі не було. Нікому не спаде на думку, підключити до мережі дитину, поставивши її безпеку під загрозу. А по правді кажучи, ніхто не стане вкладати гроші в дитячий аватар. Тому Селена не вірила в те, що це реальна дитина. ЇЇ почало охоплювати почуття тривоги. 

- Я? Я не дитина! Мама каже що я вже доросла дівчинка,  -відповіла та.

Всередині Селени все здавило:

 - Дитя що ти тут забуло? 

Раптом дівчинка посміхнулася й зареготала.

 - Що? Що таке? Я сказала щось смішне?- викрикнула Селена 

- Ти просто така аахах смішна, імені не назвала свого, подумала ти безіменна, а це таке смішне ім'я! Обличчя дівчинки вмить змінилося.

Напруга наростала разом з відчуттям страху. 

- Вона жива й не жива була,

Вода лила й топила життя,

Мати била й плювала в диття ,

Штучний світ немов справжнє буття. 

- Хіба ти справжня? не вірь відчуттям. Ахах, - засміялася дівчинка після цієї страшної лічілочки. 

Серце Селени пішло у п'яти. 

- Ти проклятий кролик,  ти знала?, - продовжила дитина.

- Що ти маєш на увазі?, - перелякано запитала Селі.

Дівчинка нахелила голову до одного плеча: - Зазерни під ноги й зрозумієш.

Селена подивилася під ноги: не розумію... Про що ти взагалі? Де твоя мати?- почала кричати дівчина.

Піднявши голову, Селі вийшла з провулку,  озираючись. Дитя зникло,  так, наче не існувало,.

-Якого дідька?, Агов?! Дитя?, кричала вона в порожнечу. Голову охоплювало відчуття страху, Селена машинально почала повертатися до люку.  

Відкривши люк, простір під ним глючив, й деформувався. - Чорт, завантаження - подумала вона,  після чого, стрибнула туди. Люк за нею самотужки зачинився. 

Дівчина опинилася у величезній сферичній кімнаті, по середині якої знаходився куб.  Він обертався наче планета в оточенні  силового поля. Селена відкрила нейроінтерфейс, почала декодити перепону. Вона полювала на потрібні частки інформації, і поєднувала їх з власним нейроінтерфейсом. Так виглядав декодинг - це власне написана нею програма,  яка завдяки візуалізації і аналізу даних,  доззволяла дівчині знаходити помилки в коді вірусу й руйнувати його. Такий собі симбіоз програми й людини.

З кожною новою часткою,  візуалізація заповнювала весь простір навколо дівчини,  допоки, Селена не застигла в одному положенні навколо цього потоку . Не було жодного місця, яке охоплював її погляд, де би не було інформації. Це була ніби нитка, яка овивалася навколо свідомості і затягувала все сильніше.