Глава 1. Краса й Потворність

Селена другу годину чекала на повідомлення.  Воно мало прийти на канал зв'язку, синхронізований з її думками. Як правило,  вона намагалася вимикати його,  особливо вночі, адже під час сну вона прокидалася розбитою, через безліч рекламних сповіщень. Але, зараз, вона чекала на важливе повідомлення, стосовно роботи. 

Селена працювала в "Legion Kulture"- корпорації, що займалася інформаційною пропагандою, або ж, як прийнято називати публікацією новин, за допомогою засобів масової інформації. Ця дівчина з тих, які називали себе "Реббітами", - стрибаючи в мережу, ці "мережеві кролики" знищували вірусне програмне забезпечення,  яке, в свою чергу, руйнувало інфраструктуру корпоратів,  викрадало гроші,  атакувало свідомість фізичних та юридичних осіб.

Корпорації вели війну між собою. Світ вже давно втратив розуміння, що таке політика - немає країни, є лише корпорація, її правила, сфера впливу,  а також залежні люди, що намагаються виживати в цьому світі. Саме такою людиною була Селена.

Їй довелося стати реббітом, незважаючи на ризики загибелі, під час виконання завдань корпорації. Вона добре знала, як колеги попрощалися з життям через нетранерські атаки конкурентів або отримували на горіхи в реальному житті.

Щосекунди, корпорація була під загрозою втратити териториальну сферу впливу. Тоді був ризик захоплення влади. Так звана "дружина" іншої корпорації брала в окупації землю разом з людьми, вішала свої ганчірки, й люди вже гарували на них. А таких, як Селена ліквідовували, бо, як правило, вони ставали не вигідними для усіх сторін. Реббіт, що змінив корпорацію - здатен перевбутися знову,  й знову,  безпечніше його позбутися, ніж дати йому можливість стати проблемою в майбутньому. 

Селена зупинилася навпроти розбитого дзеркала. Перед нею постала середнього зросту приваблива дівчина з двогим рожевим волоссям, великими зіницями і хижим поглядом. Шкіра була сяюча та гладка, маленький носик робив обличчя трохи по-дитячому милим, але погляд додавав віку.  З кожною секундою, віддзеркалення деформувалося,  риси ставали все жахливіші, допоки ефект просочування з віртуальної  реальності остаточно не зник. Перед нею постала реальна вона.

Брудне русе волосся, бліда шкіра з коричневатими плямами, впалі щоки разом з темними очима, що бігали, й намагалися себе надурити. Синьці під очами, й тонкі обвітрені губи. Ніс вкритий  ледь помітним ластовинням, що перекидалося на щоки. Едине що залишалося незмінним- погляд Розбите дзеркало, фрагментувало кожну частинку її зовнішності, яку та не приймала. Природа не дала їй краси, проте є дещо важливіше - те, що криється під маскою краси чи потворності.

Те повітря, яким дихала її мати; їжа, яку вона їла; праця, на якій гарувала, і як результат - понівечені гени. Годі було й уявити, що дитина народиться з нормальною зовнішньостю або без фізичних дефектів. Мутації в ці часи - норма, як і сірий смердючий, з жовтуватим небом світ,  в якому, люди вже не покидають своїх домівок,  бо краще так - жити в іллюзії,  закривати очі, дивитися крізь пальці,  не бачити спотворений світ. 

Селена дійшла до пошарпаного умивальника, потекла холодна вода. Дівчина вмилася,  освіживши погляд та думки. Покинувши ванну кімнату, вона підійшла до вікна, на якому був причеплений термометр - на вулиці було 50 градусів.

- Тю, знову збився - бовкнула та,  після чого легенько привідкрила віконце,  просунула туди заслинений палець, той одразу висушився й запилився:  "Ага, значить,  сьогодні ще й пилюка піднялася" - продовжила вона. Вікно закривали металеві жалюзі, бо, сонячне світло настільки жарило, що старий кондиціонер не справлявся. Навіть маючи теплоізоляцію, повітря в квартирі не віддавало прохолодою. Селі привідкрила трохи жалюзі, щоб проаналізувати як скоро пилова буря досягне її міста. 

За сірим містом, за металевими надбудовами,  які населяла біднота - люди, яким доводилося вигадувати щось схоже на теплоізоляцію з підручних засобів, за безжиттєвою пустинею, що досягала горизонту,  по його лінії вишикувалися пилові хмари на висохлому Адріатичному морі. Далі за ним лише Аппенінській півострів,  якого було геть не видно за шаром пилу. 

Повідомлення загуділо, з такою силою й частотою,  що Селена відчула, як запульсували її вуха. Це паралельно з привідкритим вікном,  за яким, рев вітру переростав в ураган. По всьому місту увімкнули тривогу. 

Та притулила руку до вуха, й тяжким змахом вільної руки,  увімкнула повідомлення:

- ДЕ ТИ ПЛЕНТАЄШСЯ?!, - вилаявся координатор Культурного Легіону. 

- Ти як завжди, дуже вчасно, - відповіла саркастично Селена. 

- Стоп! Я не жарти тут тобі дзвоню розповідати, це серйозна справа, і я не хочу чути, щось про те, вчасно я дзвоню, чи ні. Ця інформація мене не хвилює, зрозуміла? 

- Блейд! Блейд! Тихше! Притихни й вислухай. Я тільки-но прокинулася, вчора намагалася уловити Черв'яка,  який виїв фаєрвол вашого фінансового забезпечення, я витратила шістнадцять годин на те, щоб ця твіарюка здохла. Ваші антивіруси не захистили данні банкових юрисдикцій. Як ти гадаєш, з якою вірогідністю, я після такого відчувала що здох не черв'як, а я? Шістнадцять годин... Я ніколи ще так довго не сиділа в мережі, я вийшла з неї в ме...

- Мене це не хилює - відстрелив Блейд. Ти зараз налила мені води у вуха,  я це чути не хочу,  ти мусиш приступити за нову роботу, а не ігнорувати мої дзвінки. 

- Я лише один відхилила, бо була занята.

- Чим же ти таким занята окрім роботи? М?