19

Світ навколо Кори звузився до кількох об’єктів: матриця, що тріщала і розкривалася,  Ян, який стояв надто близько до Ревена, і сам Ревен — спокійний, зосереджений, майже задоволений. 

Станція тріщала.

— Коро! — Хейл стис її руку сильніше. — Дивись на мене. Що ти бачиш? 

Вона змусила себе відірвати погляд від матриці. 

— Я бачу… вузол, — сказала вона хрипло. — Він не просто тут. Він розподілений. Ревен — це центр, але не єдина точка. 

— Говори простіше! — Слоун перекрикував гуркіт. - Ми можемо його знищити чи ні?! 

Кора закрила очі на секунду і пустила його всередину. Не повністю. Рівно настільки, щоб побачити структуру. 

Перед нею розкрився інший рівень реальності: потоки сигналів,  ланцюги рішень,  вузли взаємодії між станцією, матрицею і Ревеном. 

І вона побачила слабке місце. 

— Можемо, — сказала вона тихо. — Але не так, як ви думаєте. 

Ревен повернув голову до неї. Вперше в його русі з’явилося щось схоже на… цікавість. 

— Продовжуй, — сказав він. — Мені цікаво. 

— Ти не боїшся смерті, - сказала Кора. - Бо для тебе смерть — це просто перехід стану. Але ти боїшся розриву. 

— Некоректне твердження. 

— Коректне, — вона підняла погляд. — Бо ти не автономний. Ти залежиш від безперервного сигналу. Від синхронізації. Від… мережі, яка  тримає тебе цілісним. 

Матриця у центрі здригнулася сильніше. Темна субстанція потягнулася до Ревена швидше, ніж раніше. 

— Якщо ми зірвемо синхронізацію, — продовжила Кора, -  ти не зможеш утримати форму. Не тут. Не зараз. 

Ян різко обернувся до неї. 

— Ти хочеш його фрагментувати?! — закричав він. — Ти ж розумієш, що це означає?! 

— Так, — відповіла вона. — Це означає, що він виживе… але не як єдине ціле. Не як бог цієї станції. 

— Ти зламаєш його, — Ян дивився на неї з люттю. — Зробиш те, що він робить з нами! 

— Ні, — Кора подивилася йому просто в очі. — Я зроблю вибір. На відміну від тебе. 

Ревен зробив крок вперед. 

— Ти готова заплатити ціну? — спитав він. — Бо розрив торкнеться й тебе. Ти — мій міст. 

Кора відчула, як у грудях стискається страх. Не паніка — чистий, холодний страх усвідомлення. 

— Я знаю, — сказала вона. — Але я не дозволю тобі вирішувати за всіх. 

Вона різко розвернулася до консолі. 

— Хейле! — крикнула вона. — Мені потрібні сорок секунд. 

— Для чого?! 

— Для хаосу, — відповіла вона. — Справжнього. 

Хейл не став питати. Він рвонув до панелі аварійного живлення й ударив по ній прикладом. 

Світло згасло наполовину. 
Звуки систем станції стали нерівні. 

— Слоуне! — Кора не відривала рук від інтерфейсу. — Забери Яна! 

Слоун кинувся вперед, але Ян відштовхнув його. 

— Ви не розумієте! — кричав він. — Він дає шанс! Він… 

Ревен різко повернувся до нього. 

— Ти більше не потрібен, — сказав він. 

Ян застиг. Його очі розширилися. 
І в ту ж мить він упав, як маріонетка з обірваними нитками. 

— Яне! — Хейл рвонувся до нього. 

— Не підходь! — закричала Кора. — Він використає контакт! 

Ревен зробив ще один крок до матриці. 

— Ти запізнилася, — сказав він. — Процес уже перейшов точку повернення. 

Кора дивилася на екран. Лічильник миготів. 

СИНХРОНІЗАЦІЯ: 78% 

Вона відчула, як Ревен тисне сильніше. Як намагається знову свлізти в її свідомість. 

— Ти ж хотів хаосу, — прошепотіла вона. — Тримай!

Вона натиснула останню команду. 

РОЗРИВ СИГНАЛУ — ІНІЦІЙОВАНО. 

Станція завила. 

Матриця вибухнула світлом. Темна субстанція рвонула не до Ревена — від нього. 

Він зупинився. 

Уперше. 

Його жовті очі спалахнули яскравіше. 

— Коро… — його голос зламався. — Ти не розумієш, що робиш. 

— Розумію, — відповіла вона, відчуваючи, як щось рветься всередині неї самої. — Я вибираю! 

Ревен відступив на крок. 

Його силует… пішов тріщинами. 

І Кора зрозуміла:  це не кінець. Це — початок війни.