10

Метал під ногами здригнувся так різко, що Кора інстинктивно вхопилася за край консолі. Світло в ядрі смикнулося, наче станція забула, як працюють лампи.

Щойно введена нею команда пройшла крізь систему — і щось всередині процесу змінилося.

Ревен завмер. Не рухом, бо він і так майже не рухався.
    А відчуттям. Простір навколо нього напружився, ніби він утратив на мить рівновагу.

— Що ти зробила? — голос його звучав тихіше, але небезпечніше.

Кора не відповіла. Вона вже бачила на панелі:
     «Доступ до частини енергетичних каналів розщепився».
    Те, що мало бути суцільним контуром, перетворилося на хаотичну павутину.

— Він… спіткнувся, — прошепотів Ян. — Це реально спрацювало…

Не встиг він договорити, як ядро раптово викинуло хвилю світла. Воно пройшло по залі, вдарило по стінах, по підлозі, по людях.

Хейл зігнувся навпіл — не від болю, а від тиску, що навалився збоку.

— Система… компенсує втрати, — просичав він. — Вона злиться.

Слоун відступив на крок, коли панелі під стіною раптом почали змінювати форму. Метал потік, ніби був пластичний, і проступили рельєфні хвилі — відлуння Ревена.

— Відійдіть! — крикнула Кора. — Вона перебудовується! Не стійте біля стін!

Але було пізно.

Панель позаду Слоуна різко вигнулась вперед і вистрілила тонкими металічними нитками. Слоун встиг відскочити, але одна нитка лишила глибокий поріз на руці.

— Та що це таке?! — вигукнув він, стискаючи рану.

— Це не стіна, — сказала Кора. — Це процес, що виходить назовні.

Ревен нарешті заговорив.

— Ти помиляєшся, Коро. Ти не можеш зупинити те, що вже почалося. Навіть якщо розіб’єш систему на частини… кожна частина відтворить ціле.

Його голос звучав подвійно — наче говорили він і станція одночасно.

Кора повернулася до панелі, вводячи нові команди. Її пальці тремтіли, але рухались швидше, ніж думки.

— Коро, ти впевнена?! — Хейл дивився на екран, що миготів жовтими попередженнями. — Система перевантажується!

— Саме цього мені й треба! — сказала вона. — Якщо я зрушу ще один контур — він втратить одразу два канали живлення!

Станція почала ревіти. Гул проходив крізь кістки, як хрипіння велетня, якому зламали ребро.

Лампи над головою тріснули одна за одною.

Ян прикрив голову руками. Хейл встиг ухопити Кору за плече, відтягуючи від місця, де зі стелі впав розпечений фрагмент металу.

— Обережно! — крикнув він.

Але Кора не відступала. Вона бачила перед собою лише один фрагмент схеми — той, що “не мав би існувати”. Канал, прихований, до фази нуль.

— Я знайшла це, Ревене, — сказала вона. — Ти не думав, що я згадаю. Але я згадала.

Сфера ядра спалахнула, мов око, яке відчуло біль.

— Не роби цього, — заговорив він уже без маски спокою. — Ти не розумієш, що станеться.

— Розумію, — відповіла Кора. — Ти втратиш орієнтацію.

І натиснула.

Всі екрани в залі одразу погасли.

Підлога провалилася вниз на кілька сантиметрів, немов станція зробила різкий вдих. Потім — тиша. Коротка, ненатуральна.

А тоді:

«ГРРРРРРРРРРІІІІІІИИИИІІІІІІІІІІІІІІІ».

Вібрація пройшла крізь усе приміщення. Сталь скрипнула так, ніби тріщала по всій довжині станції. Тунелі на верхніх рівнях почали автоматично перекриватися — але деякі з них заклинило, і автоматика відмовила.

— Ми втратили третій і сьомий сектори! — Ян кричав, намагаючись перекрити звук. — Вони ізолюються! Станція блокує нас!

Хейл сперся на панель, намагаючись зрозуміти, що коїться:

— Це як… судоми. Вона не знає, куди спрямувати енергію!

Слоун обернувся до них:

— І що тепер?! Вона може просто зімкнутись навколо нас!

Кора підняла погляд на Ревена.

Він стояв нерухомо, але тепер було видно — його силует тремтів. Ледь, тонкими хвилями, немов його форма знову стала нестабільною.

— Я… не бачу, — прошепотів він. — Ти… прибрала… фрагмент.
— Ти зрозумієш, який саме, — сказала вона. — Бо саме там була твоя точка опори.

— Це небезпечно для всіх! — голос його вже не був людським. Він складався зі спотворених, металево-кислотних вібрацій. — Ти розірвала структуру!

— І я зроблю це знову, — відповіла Кора. — Поки ти не зрозумієш: ми ще тут.

Раптом стіна позаду них вигнулась — і з неї вийшли рухливі силуети. Метал формував руки, обличчя, контури людей, що розчинялися в напіврідкій масі.

Хейл відступив:

— Коро… це він?
— Ні, — прошепотіла вона. — Це станція. Вона втратила частину команди. Їй боляче.