5. Щоб гра продовжувалась

Щоб гра продовжувалась

Чи буде себе колись картати Олег за те, що забув Яну, коли кинувся тікати?... Про Христю ж — не забув. І про два рюкзаки теж. Навіть пневматику не вигубив.

Яна голосила, як дикий звір позаду. Ревіла на весь ліс так, що відлуння розливалося, огинало нерухомий чорний ліс кругом та знову било прямо в обличчя Олега. Поки він затерплими руками притискав до себе Христю.

Наступний постріл позаду так і не пролунав.

...Їх дуже цікавило те, що нижче поясу у кізочки...

Так Олег точно довго не протягне. Сил не вистачить.

Дівчина мовчить. Дихає, руками його футболку переминає.

Що ж у грудях так тисне? Ніколи жодних проблем із «‎мотором». Важка атлетика, гирі.

Він поставив Христю на ноги. Нехай трішки йде сама, бо сили — все. Дівчина старається, справді крокує швидко, але не встигає за партнером.

Олег весь час озирається.

Вийшли до ріки. Більше немає куди дітись, з одного боку — стіна із каменюк. Позаду — ліс. Ненормально великі дерева разом з гострими каміннями утворюють серпи та петлі собою, натякаючи тільки на один шлях. Через ріку.

Вода — майже по коліно.

— Христя. Не. Відставай. Не можу. Тікаєм. Мусиш. Йти.

У відповідь тільки стогін.

— Ну. Дай. Руку.

Все зім’ято, навіть не поспілкувалися нормально. Почався відлік часу і вони побігли. Та й пройшло скільки? Години півтори, якщо не менше…

Олег простягає широку долоню Христі. Сам стоїть у воді, і ще поки не розуміє, що там внизу, під течією, сталося.

Не одразу відчуває, як обпікає щиколотки. Стягує йому шкіру з ніг. Аж коли потік води став бордовим, хлопця різонув біль.

Через силу він підняв Христю, притиснув до себе знову та поніс вбрід.

Кості розмиваються шорсткими язиками невідомих створінь. Щось чіпляється за волосини гомілки та витягує їх із корінцями.

Олег гарчить. Так що шум води затихає.

Плямс!

Щось вкрай боляче вдаряє у стегно позаду.

— Арррх!

Пневматика. Сержант Павел б’є влучно. Хоче, щоб Олег упав. А те, що у воді — щоб його дожерло.

Павх!

Рівно туди ж, трохи нижче сідниці. Без відхилення бодай на міліметр. Нога пече сильніше, хлопець похитнувся.

— Олежику, вони знайшли…

Він мовчить, щоб не кричати. Кожен крок — важчий. Ріка не відпускає, вона піниться та закручується у спіраль. Звалює юнака разом із дівчиною. Скрипить кістка. Чужі язики вже почали підійматися до колін.

Найбільше надзусилля, власний крик.

Н-ну!...

— Ааа! 

Олег все ж подолав залишки ріки.

Повністю голі закривавлені стопи без взуття врізаються в камінці на березі. Олег не втримується. Падає разом із Христею. Коліна, плечі, голова. Все б’ється.

Пах!

Нога сама смикається.

В черговий раз — та ж точка. Нічого не розбираючи від шаленого болю, Олег дістає легку пневматику та вицілює того виродка, що стріляє десь позаду.

Нікого. Тільки ріка пришвидшилась та почала на беріг наступати. Ближче до крові, до погризених сухожиль дебелого хлопця.

— Іди сюди, сука! Вийди раз на раз!

Голос розривається як стара одежа. Олег робить постріл в нікуди. Далі викидає непотрібний пістолет та шалено розтирає криваві шматки сильних ніг.

Наче це допоможе. А біть розпалюється нижче колін, та так, до Олег нічого не може більше сприймати.

— Ааааа!!!

— Олежику…

Христя! Теж впала, теж побита. Треба далі втікати, рятувати дівчину! Можливо…

Бах!

Тепер вже голосно та зовсім з іншого боку. Колись пещені ним груди симпатичної дівчинки розлітаються прямо перед обличчям.

Крик Олега обривається одночасно з цим. Він не встигає закрити рота, навіть очі не заплющив. Щось мокре й гаряче виливається йому в лице. Потрапляє навіть на язик.

Просвистіло біля скроні, і ще один постріл вдарився об кущі поруч.

Надто близько.

На чотирьох кінцівках, виючи від страждань та захлинаючись у власному безсиллі, Олег кинувся навтьоки. Прямо в хащі, що зустріли його страшним холодом.

Могли вбити. А дали втекти. Щоб гра продовжувалась.

Ще один укол у серце.

Так не стало «білочки».