1. Пролог

Пролог

— То ти з нами, чи все ж засцяв?

Олег посміхається. Все вирішено, а Юра знову «задню вмикає». Не добре.

— Я як усі, — Юра зітхає, чеше щоку, ховає очі. — Але може… Чорнобиль?

— Там затоптали вже все давно. Травою по живіт поросло. Знаєш, скільки таких додиків, як ти, шастає щодня на екскурсіях? До того ж… Ну узгодили все, чого ти кіпішуєш?

— Ну Юр, не обламуй!

А це Яна. Дівчина Юрка. У неї-то очі запалали найяскравіше, коли Олег до Сектору відправитися запропонував.

Студенти хочуть пригод. Це нормально для їхнього віку, адже доросле життя лишень визирає з-за рогу. Лякає сірістю та відповідальністю, натякає. Тому й хочеться впіймати момент. Дихати життям на повні груди, як уміють.

— Та ви знайшли якогось шахрая… Бабки віддасте, а він кине, — все ж спробував хлопець знову, але зовсім без ентузіазму.

— Ризикнемо, ну. Згадати буде що. Не будь тошнотиком, Юрєц.

Місто Шевченко спалахнуло світлом, а далі всю область відгородили блокпостами. Все це зовсім недавно сталося. Байки, міфи... Люди балакали про аномалії. Закрита зона із древніх фантастичних книг стала реальністю. Заборонене притягувало.

Олег в інтернеті списався з якимось Миколою. Той пообіцяв за помірну суму забезпечити їм прохід. На два дні всього. Більшого й не треба для такого відпочинку.

Микола запевняв, що все безпечно. Військова частина стоїть поряд, патрулі постійно. Чудовиська? Монстри? Та немає цього всього, ну з краю так точно. Ніхто ж не буде продиратися далі, правда?

Юрко підмітив, що такий пікнік нічим не відрізнявся б від подорожі до лісу. Тому й не бачив сенсу у цьому. Однак Яна уже завелась. Її не спинити.

Навчання теж почекає, ніхто не помре в універі за цей час. А що втрачати? Усі четверо — на платному вчаться. То і нічого собі спину рвати.

Зібралися все ж. Квитки купили, сумки склали. Щось трохи в інтернеті підглянули, а щось і самі зметикували.

Потяг зі Львова до Франківська. Музика й горілка без закуски в купе. 

Далі — автобусом три години. Це була справжня провінція. Дим від генераторів, що постійно працюють, уже давно наповнював небо замість хмар. Їх зовсім трохи ошукали з цінами на автобус. Таке буває, коли ти виглядаєш, як турист.

Пересадка. Село Чахлик. Чоловік у фіолетовій «Шістці» зустрічає студентів та усміхається надто натягнуто. І їх четверо: Олег, Христя, Яна, її завжди напружений Юра.

Знову трішки під градусом. Трохи наївні. Повітря в селі — твердокопчений дим, що перебиває все інше.

— Козаки та козачки, доброї днини!

Втиснулися до авто разом. Микола розповідає про красиву природу та про те, що люди переважно дурні.

— Та всіляке говорять, але ви не переживайте, молодь! Відпочинете від свого Львова. Ми все вам забезпечимо по вищому ґатунку!

У Миколи був пес, якого звали Бурчик. Однак ніхто з молоді так і не побачив охоронця подвір'я. Собака навіть не вилазила з буди. Тільки скавучала, коли студенти проходили повз. Дивна тварина...

Розмістилися у будинку чоловіка, умови цілком хороші були. І вмитися, і з'їсти навіть...

Надворі — ні зима, ні весна, тільки гілки голі. Непевний квітень. Похмурий вечір, що може розколотися грозою, але не робить цього. Тільки нагнітає. Пахне озоном.

Непевність.

Лампа під брудною люстрою ледь світить.

Хлопці випили. Дівчата занурилися в телефони. Якось і побалакати нема про що. Кожен у своєму, всі чекають на пригоду.

Яна погладжувала руку коханого, а він пальцями грався з її білим волоссям. Запам’ятав чомусь цей момент. Як її локон обвивається навколо пальця з погризеним нігтем.

Тисне невідомість. Юра не п’яніє, бо хвилюється.

Микола повідомив, що все розпочнеться завтра вранці.