3. Вітер за вікном

Вітер за вікном

— Батько щось розповідав про них?

— Ніколи.

Було вже глибоко за північ, коли вони майже спорожнили пляшку віскі та втратили послідовність думок. Знову поговорити на тему, що хвилює, Дар’я і Женя наважилися не одразу. Тільки коли добряче сп’яніли.

Женя знову намагався переконати свою дівчину заспокоїтися. А от дочка професора після розмови на кухні стала, навпаки, ще більш категоричною. Вона відчувала, що спливає час, і що далі ставатиме тільки гірше. Що «Векторіс» не відчепиться сам по собі. Навіть якщо вона зараз зупиниться. Звідки такі висновки? Даша й сама не змогла б відповісти.

Батько ніколи не розповідав про корпорацію. Тоді чому цей Рустам згадав про професора? Про повагу говорив… Чи існував якийсь зв’язок, про який не знав ніхто в інституті? Віктор Юрійович був людиною досить ексцентричною та замкненою. Що на умі у професора, з ким і про що він спілкується — про це навіть найближчі могли не відати.

— Даш, і як ти думаєш, ми можемо зупинити Сектор? Яким ресурсом?

— Зведи мене із Хадсоном ще раз, Жень. Почнемо з цього.

Женя допив те, що було в склянці. Він не мав сил сперечатися далі. Помовчав трохи. А потім погладив Дар’ю по щоці й поцілував. Під дією алкоголю молодий учений ставав сміливішим. Даша піддалася взаємному бажанню, але розслабитися повністю вже не могла. Їй знову кортіло курити. І поки Євген розпалювався у пристрасті, Дар’я ще деякий час намагалася вирахувати, чи вистачить їй до завтра цигарок у маленькій упаковці.

Джейсон Хадсон приїхав до України в самому розпалі великої війни. Чим саме він займався — вона не знала. Мала певні припущення, але ті були надто сміливі, щоб їх озвучувати.

Коли з’явився Сектор і навколо нього почали будувати блокпости з військовими частинами — Хадсон теж там був. А ще Хадсон допоміг зібрати одну з двох експедицій для пошуку Віктора Юрійовича Шермана. Це все завдяки Жені. Щось пов’язувало її нинішнього партнера і пана Хадсона.

— Зведу я вас, — тихо пообіцяв Женя, коли вона вже майже заснула в його обіймах. — А поки що давай або я до тебе переїду, або ти до мене. Так буде спокійніше.

Даша промовчала, тільки сильніше притулилася до хлопця. Вона й сама більше не хотіла залишатися наодинці. Як тільки заплющить очі — відразу бачить перед собою Рустама, що не кліпає очима.

Женя провів у США декілька років, він взагалі повернувся до України відносно недавно. Під час війни — вільно перетинав кордони, їздив туди-сюди. Казав, що це був обмін досвідом із колегами, а ще — презентація певних проєктів з енергетики. Відмахувався жартами. Власне, до зникнення батька Дар’я і не спілкувалася з цим кирпатим худорлявим «ботаном». По-справжньому вони зблизилися значно пізніше. Женя був розуміючим і уважним. А ще — він теж хотів зрозуміти Сектор.

Глибоко вночі Дар’я прокинулась від вітру за вікном. Справжня осіння негода збиралась у цю ніч. Вітер завивав, а у дворі щось протяжно скрипіло. Мабуть, та сама крива гойдалка.

Женя вже глибоко спав, злегка хропів. Даша намагалась і собі заснути, оберталася з боку на бік, але сон не йшов. Врешті вона захотіла до туалету. Піднялася, прислухалась до вітру. Відчула мурашки по тілу та легкі торкання холоду. Видно, осінній вітер знайшов тонкі непомітні шпарини, щоб проникнути до багатоповерхівки. Що не дивно — будівля стара.

Дар’я відвідала ванну кімнату і пішла на кухню, щоб покурити. Сам Женя не палив, тому вона завжди намагалась робити це подалі від нього.

Торт усе ще стояв на столі, наче чекав на неї, манив до себе. І Дар’я довго не роздумувала. Бажання з’їсти солодкого на деякий час затьмарило тютюнову потребу.

Вона взяла до рук кухонного ножа і не дуже акуратно розрізала коробку рожевого кольору. Відділила собі два шматочки десерту. Взяла чайну ложечку з шухляди, сіла на крісло та почала жувати. Як же приємно!

Мабуть, добре мати такий організм, як у неї: скільки б солодкого дівчина не споживала — нові кілограми не з’являлися. Дехто з колег в інституті відверто заздрив. І було чому! Самій Даші здавалося, що вона худне з кожним новим місяцем усе сильніше, що б вона не їла. Але це не викликало тривоги. Отже, такий обмін речовин в організмі. Така нервова система.

Вона закінчила зі шматочками торту, накрила картоном те, що залишилося. Закурила і виглянула у чимось заляпане кухонне вікно. Два ліхтарі освітлювали двір будинку. Була вже глибока ніч, і нікого з жителів дому Даша не бачила.

Окрім невідомого, що сидів на лавочці біля брудної пісочниці.

Абсолютна тиша, до якої важко звикнути, якщо мешкаєш у великому місті. Дівчина чула тільки те, як б’ється її серце, та як шумить кров у голові. І, звісно, похмуре завивання стихії.

Вітер підняв у повітря целофановий пакет і поніс його кудись усе вище й вище, наче по спіралі… До цього ледь чутного шурхотіння проривалася тривога. А ще — шелест паперу. Довготелесий чоловік у коричневому пальті та якомусь безглуздому капелюсі сидів, тримаючи в руках відкриту газету. Він не рухався, навіть коли вітер бив по газеті й смикав його за пальто.

Чіпкі бліді руки цього опудала тримали папір міцно, і вітер усе ніяк не міг його видерти. Обличчя не можна було побачити через газету. Дар’я все не зводила погляду з нічного любителя читання й чекала, поки той поворухнеться.

Але цього так і не сталось.

Дівчина відчувала, що це не просто якийсь безпритульний чи пияк, що застиг навічно.

— Газети вночі ніхто не читає. Придурки.

Можливо, таке спостереження велося й раніше, однак тепер воно стало більш демонстративним та помітним. Щоб викликати більше страху, напруги?.. У них це вдалося, тому що Даша тепер відчувала, як погане передчуття залізає їй під шкіру.

Рустам і його друзі не відступлять. Потрібно діяти, ще поки є час. Даша повернулася до ліжка. Щоб заснути — налила собі залишки віскі й знову притулилась до Жені, котрий продовжував тихо хропіти.