1. Пролог

Пролог

Тепер вчені та військові майже не говорять про ситуацію, репортажів стає дедалі менше. Зустрічаються ще статті в інтернеті, однак чи можна їм вірити?

Богдан, як йому здавалося, був готовим. Усвідомлював ризики, пов'язані з незаконним проникненням до закритої території та чітко знав, що йому там потрібно. До села Чахлик він прибув вранці; з великим рюкзаком за спиною, непогано споряджений. Це село — останній населений пункт перед Сектором.

Чахлик відчувався нерухомо. Не як в дитинстві. Ні вітру, ні гавкання собак, тиша була майже матеріальною. Забивала вуха як вата. 

Богдан раптом спіймав себе на тому, що навіть дихати намагається тихіше, щоб не порушувати цей мертвий спокій. Власний голос, чи кашель міг би змусити повітря тріснути як скло. 

І хто ще міг залишатися у Чахлику? Хіба що такі люди, як Микола, його провідник.

Хлопець стояв на автобусній зупинці та озирався. Його непокоїло, лоскотало від попереку і до шиї. Богдан вже хотів дістати телефон, щоб набрати Миколу — як тут збоку з'явилася фіолетова «Шістка». Її двигун прорвався до вух різко, без попередження. Від цього Богдана трохи смикнуло. 

Провідник під'їхав до зупинки, пригальмував. Усміхнене обличчя чоловіка років п'ятдесяти висунулося та запитало:

— Ти Богдан, козаче?

— А ви Микола?

— По ситуації, — віджартувався він. — По тобі ж видно, хто ти, не придурюйся.

Провідник потиснув руку Богдану, відкрив для нього задні двері.

— Сідай. Розкажу, покажу все. Ранець зніми тільки, бо не влізеш з ним.

Хлопець кивнув. Стягнув рюкзак, протиснувся на місце пасажира. Через високий зріст воно вдалося не одразу.

Микола обіцяв усе організувати. Домовилися без передплат — тверда валюта на руки, готівкою. Довіри цей мужичок не викликав, але він був єдиним, хто виявився справжнім в інтернеті. До того ж Богдан знайшов кілька відгуків на анонімному форумі любителів екстремального відпочинку.

Хоча, хлопець приїхав сюди точно не в пошуку нових емоцій. Справа була в іншому.

— Сьогодні ввечері я пройду?

— Або під вечір, або вже потім — після одинадцятої. Зараз приїдемо додому, приймеш душ, поїси, я тобі дам інструктаж, розрахуємось. Все включено, як то кажуть!

— Добре.

До тієї суми, яку назвав Микола, здавалося, входить усе: і обід, і душ, і консультації... Петляючи сільськими вуличками, чоловік весь час балакав. Анекдоти розповідав, кумедні, на його думку, випадки з іншими «туристами». Хтось загубив усі речі, а інший — перелякався й розплакався, коли у лісі почув бекання кози.

Богдан слухав мовчки, кивав. Він стримувався, щоб не наблювати прямо в салоні, адже «морська хвороба», від якої він потерпав ще в дитинстві, нікуди не поділася. Вирішила скрутити хлопця тут і зараз.

Примусила ногами втиснутися у дно автомобіля, щоб відчути бодай якусь опору. Він зблід, спохмурнів. Стискаючи дверну ручку старої «Шістки», спробував зосередився на віддаленому пейзажі. Відкрите поле випалене зовсім. Воно перетікає у таку ж чорну лісосмугу. А за нею вже Сектор.

На той момент довкола забороненої території ще не звели кам’яний мур з колючим дротом. Станеться це трохи пізніше.

— Ну й чого розкиснув? — поцікавився Микола, коли побачив, як виглядає Богдан. — Пізно вже лапками смикати. Раз ти вже до мене потрапив, то вже пий чи не пий «Боржомі». Пригоди попереду!

— Все в порядку. Нудить просто. Пройде, — похмуро відповів Богдан, не відриваючи погляду від стіни чорних непроглядних дерев. Величезних; вони розділяли два світи, одним своїм виглядом натякали на те, що лізти далі — не треба.

— Ну ти тримайся, козаче. Майже приїхали, майже...

Микола тішився неспроста. Сьогодні, якщо все складеться, до Сектору вдасться провести одразу чотирьох. Богдан приїхав першим. Зовсім нескладно нагодувати цього міського типа, прийняти у себе, дати кілька банальних порад. Тим паче — за такі бабки. А за свої послуги Микола брав багато, і сам це розумів.

З іншого боку — до Сектору він дійсно виводить кожного, з ким домовляється. Обману немає. Іноді він собі пояснював, що «заламування» ціни відлякує нерозумних та слабких. Тих, що в першу ж годину свого перебування по той бік блокпостів здохнуть. Таких і не дуже шкода.

Богдан був легкою наживою в очах хитрого селянина. Носатий, незграбний. Він же навіть не розуміє, куди й для чого приїхав. Молодо-зелено...

Коли заплющив очі, стало трохи легше. Микола зменшив швидкість, повертав плавніше. Так і їхали.

Село Чахлик поступово вмирало. Більшість людей давно виїхали геть, домівки пустували, а ґрунтова дорога перетворювалась на болото. І хоча до Сектору було ще кілометрів п’ять, Чахлик уже гнітив. Тиснув на голову й на шлунок.

Річ у тім, що спорожнілий обласний центр, прилеглі до нього села, та колись мальовниче містечко Прут приваблювали досить специфічних людей. Покинуті квартири та будинки, магазини й підприємства, автомобілі, побутова техніка — всього було багато, все було доступним. На перший погляд. 

Багато мародерів та авантюристів не поверталися назад. Їх не відлякували моторошні чутки та теревені жителів області. Не відлякував і кримінальний, адміністративний кодекси. Жадоба та бажання нажитися завжди перемагали.

Реальних очевидців подій, що відбулися у місті Шевченко та його околицях, залишилося мало. На початку вони активно давали інтерв’ю, з’являлися на екранах то тут, то там, їхні дивні історії друкували газетні видання. А потім ці люди зникали — і більше ніхто нічого не говорив.

Станом на початок зими частину області ізолювали. Встановили блокпости, контрольні пункти. Війна щойно закінчилася — Україна тільки приходила до тями. Серед цієї жахливої кризи та мороку легко було загубитися. Можливо, тому влада поки й відкладала детальне вивчення території, де стався Спалах...