Розділ 6. Мапа Гнилого Світу

Час у Долині завжди вимірювався не годинами і хвилинами, а ударами залізного дзвона та зміною сезонів. Але тепер, після тієї ночі в старому хліві, для Марти час перетворився на фізично відчутну, в’язку субстанцію. Кожен день був натягнутою струною, яка могла луснути будь-якої миті. До свята Оновлення Крові залишалося менше десяти днів. Десять днів до того, як Анну офіційно, перед усією громадою, передадуть у руки садиста Ігната для "перевиховання".

Долина готувалася до свята з похмурою, релігійною несамовитістю. На майдані біля Молитовного Дому Брати вже почали складати гігантське вогнище з сухих соснових колод. У повітрі постійно висів запах смоли і диму. Жінки в бараках шепотілися, зі страхом і трепетом чекаючи, на кого цього разу вкаже палець Батька Іллі, визначаючи нові пари для "злиття крові".

Марта та Анна перетворилися на привидів. Їхній план вимагав абсолютної невидимості і нелюдського терпіння. Щодня, по крихті, вони крали. Анна, ховаючись у тінях скотного двору, зуміла потягнути два старих, але міцних мішки з-під зерна та моток вовняної пряжі. Марта, чистячи казани на спільній кухні, щоразу ховала в рукаві кілька сухарів або шматок твердого, солоного сиру. Все це вона переносила вночі до старого, мертвого дуба на самій межі лісу, ховаючи під шаром гнилого листя та каміння. Їхня схованка повільно наповнювалася, але цього було катастрофічно мало для виживання в зимових Карпатах.

Їм потрібен був напрямок. Марта знала, що за горами є інший світ — червоний пластик штрих-коду, захований біля її серця, палив шкіру щоденним нагадуванням про це. Але як туди дістатися? З якого боку Долини ліс найменш густий? Де знаходяться прірви, а де — перевали? Сліпа втеча в чорну хащу означала вірну смерть від холоду або ікол вовків.

Відповідь, як і завжди в цьому проклятому місці, прийшла у вигляді приниження.

Був холодний, дощовий вівторок. Небо над Долиною висіло так низько, що здавалося, об нього можна розбити голову. Жінки стояли в шерензі перед бараками, чекаючи на розподіл робіт. Мати Агата, загорнута в товсту вовняну шаль, з роздратуванням дивилася на натовп.

— Сестра Глафіра вчора впала з драбини і зламала руку, — її голос був скрипучим і невдоволеним. Глафіра була однією з небагатьох довірених жінок, яким дозволялося прибирати в Домі Благодаті. 
— Дім Пророка не може стояти в бруді.

Вона пройшлася вздовж ряду. Її погляд ковзав по обличчях жінок, відкидаючи одну за одною. Молоді могли стати спокусою. Вагітні були занадто неповороткими. Старі — занадто слабкими.

Її очі зупинилися на Марті. "Суха гілка". Безплідна, мовчазна, вічно дивиться в землю. Ідеальний, бездушний інструмент.

— Ти, — Мати Агата ткнула пальцем у груди Марти так сильно, що та ледь не похитнулася. 

— Візьмеш відра, луг і ганчірки. Вимиєш Дім Благодаті. Від підлоги до вікон. Але слухай мене уважно, паршива вівце. Твої очі мають дивитися тільки на дошки підлоги. Твої руки не сміють торкатися нічого, крім того, що ти миєш. Якщо я дізнаюся, що ти роздивлялася священні речі Пророка або хоча б дихнула на них... я здеру з тебе шкіру на площі. Зрозуміла?

— Так, Матінко, — покірно прошепотіла Марта, схиливши голову. Але всередині неї все стиснулося від раптового, різкого викиду адреналіну. Дім Благодаті. Святая святих. Лігво брехуна.

Взявши важкі дерев'яні відра з гарячою водою, від якої йшла густа пара, і мішок із ганчірками, Марта повільно піднялася стежкою на пагорб. Вона вперше наблизилася до кам'яного паркану так близько. Високі дубові двері будинку були прикрашені майстерною різьбою — символами двох гілок. Марта штовхнула їх плечем.

Вона переступила поріг, і в неї миттєво перехопило подих.

Контраст був настільки шокуючим, що Марта ледь не випустила відра з рук. Після льодяної вогкості бараків, де вітер гуляв крізь щілини, а повітря завжди пахло кислим потом і димом, тут панував інший всесвіт.

Повітря в Домі Благодаті було сухим, неймовірно теплим і чистим. Воно пахло бджолиним воском, ладаном і чимось ще — тонким, трав'яним ароматом дорогого чаю, про існування якого в Долині навіть не здогадувалися. Але найбільше її вразила не температура, а звуки. Точніше, їх відсутність. Її грубі, підбиті цвяхами черевики не стукали по голих, вимитих піском дошках. Вони потонули у м'якому, густому килимі глибокого бордового кольору.

Колір. Тут були кольори. Не лише сірий і чорний. Штори на великих скляних вікнах були з важкого, зеленого оксамиту. Меблі були зроблені не з грубих обаполів, а з відполірованого червоного дерева, що виблискувало в світлі масивних воскових свічок.

Батька Іллі не було вдома. Марта знала, що він зараз проводить ранкову Раду Старійшин у закритій кімнаті Молитовного Дому, яка триватиме щонайменше три години. Вона була тут абсолютно сама.

Але вона не дозволила собі розслаблятися. Гнів, який скипів у ній, коли вона побачила цю розкіш, побудовану на рабській праці її сестер, вона сховала глибоко всередину. Вона опустилася на коліна, намочила жорстку ганчірку в лужній воді і почала методично терти підлогу там, де не було килимів.

Вона мила вітальню, коридори, велику трапезну, рухаючись безшумно, мов тінь. Її очі швидко, фотографічно сканували простір. Нічого корисного. Книги в шкіряних палітурках з тисненням (найімовірніше, релігійні трактати самого Іллі), срібний посуд, кришталеві келихи. Все це було цінним, але абсолютно марним для виживання в лісі.

Нарешті вона дійшла до останніх дверей у кінці коридору. Вони були трохи прочинені. Це був особистий кабінет Пророка. Кімната, куди навіть Мати Агата заходила лише з його дозволу.

Марта штовхнула двері. У кабінеті було ще тепліше — у невеликому кам'яному каміні потріскували дрова. Посередині стояв масивний письмовий стіл, завалений паперами. Стіни були зашиті дерев'яними панелями.

Вона почала мити підлогу навколо столу. Згідно з інструкцією, вона не мала права піднімати очі. Але її погляд, ковзаючи по плінтусах, зачепився за дивну деталь. Підлога кабінету була вкрита розкішним перським килимом, але один його край, прямо під великою, важкою етажеркою для книг, був злегка загнутий, ніби хтось нещодавно відкидав його в поспіху і не поправив.