Частина 7

-Ціль ліквідовано!

-Всі на землю! Вниз!

Група спецпризначенців просувалась вглиб лісу.

-Стояти! – ще один постріл оглушив Порфирія, який намагався втекти, через що він з переляку впав, накривши голову руками.

Промені ліхтарів ковзали по деревах, один із яких зупинився на обличчі Лісового. Намагаючись затулити від світла очі, поліцейський зовсім не розумів, хто ці люди та звідки вони взялися. Відвівши погляд вбік, у миготливому світлі він побачив тіло Давида, що лежало біля його ніг із простреленою головою. В руці у хлопця застигла затиснута рукоять пістолета.

Джерело світла ліхтаря впритул наблизилося до нещодавнього заручника. Зблизька він побачив дуло автомата, спрямоване на нього.

-Це не він! – вигукнув голос спецпризначенця. – На землю! Швидко!

Михайло відчув, як сильна рука валить його в листя, тож він голосно скрикнув від несподіванки й болю в плечовому суглобі.

-Ви хто?

-Де Тюрін?

-Я-який Тюрін? – раптом він згадав, що це прізвище його «колеги». – Майор Тюрін?

-Так! Що ви з ним зробили?

-Він у секті! – поспішив відповісти поліцейський.

-А ти хто? – пролунав крик над його головою.

-Старший лейтенант Лісовий.

-Який ще Лісовий?

Раптом поліцейський відчув вібрацію в кишені піджака. Того самого, який дістався йому від діда і в якому його викрали, бо він вирішив, що на вечірній проповіді виглядатиме в ньому ошатніше.

-Що це? – боєць, що сидів на ньому, поліз рукою до тієї кишені й витяг звідти старенький німецький мобільник. – Його телефон тут! Звідки в тебе мобільний Тюріна?

На це запитання Михайлові було важко відповісти. Однак він одразу згадав міцні прощальні обійми Олексія. Вочевидь, саме тоді той непомітно запхнув йому засіб зв’язку, попередньо надіславши з нього SOS своїм співробітникам. Оце так майор. Оце так молодець…

Як з’ясувалося, Порфирій і раніше засновував секти в країнах СНД і щоразу під новими назвами. У Російській Федерації він мав досвід керівництва релігійним культом, що проповідував вільні статеві зв’язки, зокрема за участю неповнолітніх. Все це, як і тепер, прикривалося християнською тематикою. Будучи лікарем-психіатром за фахом, Порфирій знав, як правильно вплинути на людську свідомість, щоб підкорити її собі.

Згодом він мігрував до України й був головою релігійної громади на нині окупованій території країни, але там зазнав переслідувань з боку місцевого криміналітету, чию територію він буцімто зайняв. Потім він переїхав сюди ще до початку війни. Тут він і справді хотів зайнятися праведною справою, зцілюючи душі заблукалих людей. Саме тоді він і зустрів Давида – звільненого з в’язниці чоловіка, де той відбував покарання за скоєння подвійного вбивства.

Згодом Давид привів до секти Павла, і разом вони вирішили, залучивши старі кримінальні зв’язки, налагодити невеличкий наркобізнес, подавши Порфирію цю ідею як таку, що здатна непогано прогодувати Братство, яке стало для проповідника на той час майже рідним. За своєю натурою настоятель громади був людиною миролюбною та набожною. Перше вбивство, скоєне його підручними, сталося без його участі, і, дізнавшись про нього, він серйозно засмутився. Однак все ж не вигнав Давида з Павлом з громади, а просто приховав це від всіх, вирішивши, що так буде краще. До того ж колишні кримінальники подали ситуацію так, ніби той чоловік загрожував добробуту Братства, хоча насправді між ними виник особистий конфлікт.

Далі їхньою жертвою стала Валерія Салій, яка, як і сказав вбитий злочинець, виявила їхню плантацію, зрощену на лісовій галявині, і не вигадала нічого кращого, як вкрасти кілька кущів з метою подальшого вживання. Після суворого покарання за свій вчинок вона пообіцяла знайти спосіб розповісти комусь назовні про їхню брудну справу, і, через побоювання можливої втрати прибутку та ризику закриття секти, з мовчазної згоди Порфирія було ухвалено рішення вивезти дівчину до лісу й убити. На їхнє щастя, вона не встигла розповісти про свою знахідку нікому з парафіян.

В ніч зникнення до кімнати Ані та Валерії зайшов Давид і повідомив жертві, що за нею приїхала сестра і щоб та збирала речі. Зрадівши, Валерія швидко зібрала сумку, попрощалася з сусідкою та пішла з ним. На вулиці на неї чекав той самий пікап, куди її заштовхали Давид і Порфирій. Далі було все те саме, що й із Михайлом, тільки з менш щасливим фіналом.

Василь, залучений до збору врожаю, і без того мав тяжке минуле, тому обірвав контакти з усіма рідними та близькими. Можливо, саме тому злочинці не боялися, що він комусь розповість про те, що відбувається в Братстві надії.

На місце поховання прибули криміналісти. Правоохоронцям тепер належало багато роботи з розслідування цієї резонансної справи.

-Отже, кажеш, цей піджак приносить тобі вдачу? – запитала Кіра помічника, який сидів поруч.

-Можливо, він. А можливо, щось інше, – відповів Михайло, обережно мацаючи пальцями оберіг, подарований дружиною.