Частина 4

О 7:00 всіх розбудили на молитву. Це виявилось коротке зібрання для спільного прочитання «Отче наш» і подяки Богові за новий день, що настав, а після цього всі вирушили до столу, де Валентина Леонідівна вже подала сніданок для всього приходу. Порфирій, який сидів в головному кінці столу, скомандував всім скласти руки й подякувати Господу за «хліб наш насущний». Після цього почалась трапеза. До речі, сніданок був доволі ситний і смачний: картопляне пюре з куркою та салат зі свіжих овочів.

Потім Михайла відправили до саду збирати яблука. Цікаво, що для цієї справи з кімнати взяли лише його, тоді як Василеві Порфирій дозволив поспати трохи довше та приєднатись до них після обіду. На місці роботи він зустрів Аню, Олексія, хлопця в окулярах, який підглядав за ними ввечері, і чоловіка з татуюваннями на руках і, як виявилось, на спині, грудях і навіть на колінах, де «сяяли» дві зірки, які символізували те, що їхній носій не скориться перед владою.

-Отже, дивись, – проводив інструктаж для новачка Давид. – Береш цей кошик і вішаєш його на плечі ось так.

Чоловік продемонстрував, як шкіряні паски обхоплюють лопатки, подібно до ранця, начепленого спереду.

-Ага, – з недоумкуватим виглядом кивав Лісовий.

-Потім збираєш сюди плоди. Коли кошик наповниться – несеш його до он тієї машини, – помічник настоятеля вказав на темно-зелений пікап старої моделі. – Там пересипаєш їх до ящиків. Тільки дивись обережно, не побий. Зрозуміло?

-Так, наче, – Михайло намагався зробити якомога недолугіший і неосвічений вигляд, аби притупити пильність.

Образ алкоголіка-невдахи вдавався йому дуже добре. Адже чим дурнішою виглядає людина – тим менше до неї підозр. Перед завданням він пропрацював всі деталі своєї легенди, а також продумав, як себе поводити. Навіть кілька годин перед дзеркалом кривлявся, щоб підібрати вираз обличчя, схожий на недалеку обмежену людину, яку цікавить лише вино. Він намагався менше говорити, менше дивитися в очі, постійно зображав згорблену поставу та хитку повільну ходу на майже прямих ногах. Все в цій людині мало свідчити про атрофію мускулатури та нервових клітин, зокрема й мозку. Також він довго репетирував дратівливість, характерну для індивіда, що кинув пити, намагався частіше зображати втому, а найголовніше – тремтіння в руках, притаманне особі із синдромом відміни.

-Яблука обирай найстигліші. Ті, що ще зелені, залишай на дереві. Нехай достигають. Вода там, – інструктор вказав пальцем на кран, розташований біля будинку. – Є питання?

-А коли обід? – і знову Михайлові вдалось блиснути простотою душі.

Скрививши невдоволене обличчя, Давид басом пробурмотів щось на кшталт того, що на обід ще треба заробити. В принципі, іншої відповіді Лісовий і не очікував від такої «приязної» особистості.

Обравши дерево і підставивши під нього драбину, Михайло взявся збирати врожай, як того й вимагав «шеф». Ранок був на диво прохолодним, хоча й безвітряним. У повітрі вже відчувався запах наближення осені, і поліцейський ненадовго відволікся, разом з тим скуштувавши яблуко в надії, що за це його не виженуть із цього раю.

-Ну, як воно? – раптом почувся хрипкий голос унизу.

Помітивши чиюсь присутність, Лісовий увімкнув імітацію тремтіння рук, навмисно випустивши з них яблуко, та грізно вилаявся, згадавши чиюсь матір.

-Таке собі, – знову зображаючи невдоволення й тугу за колишнім життям, пробурчав агент.

Опустивши очі, він побачив того самого пана, що ряснів кримінальним минулим, і зліз, щоб підібрати впалий фрукт та продовжити розмову.

-Порядно тебе трусить. Синька – це зло. Я в цьому, як ніхто інший, шурупаю, – напівблатним жаргоном висловився чоловік.

-Та вже дістало. Все через цю сестру, дай їй Боже здоров’я, щоб їй спалося міцно. Наче я їй заважав чимось. Жив собі спокійно, нікого не чіпав, випивав інколи, – Михайло зображав відвертість, щоб втертися в довіру до місцевого криміналітету.

-Мабуть, не так вже й спокійно, якщо вона тебе сюди спровадила, – із недовірою зауважив співрозмовник. – Я Павло.

Колишній в’язень простягнув йому розмальовану руку та потис тремтячу долоню.

-Михайло.

-Тобі б хильнути, а то ти зовсім кепський.

-Та із задоволенням, тільки от де взяти? – ще одна частина образу поліцейського, який постійно хоче випити чарку-другу.

-Ні, братан, ти про таке забудь. Парафін, якщо засіче тебе під градусом, одразу маякне Царю, а той вже тебе так відгамселить, що мало не буде.

Парафін, судячи з усього, – це Порфирій, чиє ім’я змінене на кримінальний лад. А Цар – за аналогією з другим царем народу Ізраїлю – це Давид. Цікаво, чи хтось ще, крім цього персонажа, кличе їх так?

-Тут і таке буває? – здивувався Лісовий.

-А ти як гадав? Тут за провину розмова коротка. Чи тобі не казали, що з дисципліною тут суворо?

-Ну, мені казали, але всі також кажуть, що тут не в’язниця і виходь, коли захочеш.

-О так, братан, повір мені – це не в’язниця.

Звісно, Павло – явний експерт із місць позбавлення волі, і це Братство для нього, найімовірніше – справжній санаторій.

-А звідси колись хтось тікав?

-Чесно, братан, не в курсі. Я тут всього рік чалюся, відтоді як відкинувся. Цар, до речі – мій давній кент. Разом строк мотали. Тільки він вийшов на п’ятірку раніше. А в мене після останньої відсидки – ні копійки в кишені. Брат квартиру мамчину продав і подався за кордон. І тут я випадково на Царя натрапив, а він каже: давай, мовляв, до нас. Ліжко є, пайку теж насиплють. Потім вже тут з Парафіном парою слів перекинувся. Мужик він із головою, пояснив мені, що до чого. Що, мовляв, те, що я Царя зустрів – це Божий задум такий був, щоб мене сюди привести. Я якось раніше, сам знаєш, у все це не вірив, а тут Парафін мені розумні речі розповів – у мене аж масло в голові заворушилося. Тепер Біблію читаю, на шлях істинний, так би мовити, стаю. Тож і ти, брате, Бога пізнаєш. Головне – із синькою зав’яжи, а там все нормально буде. А щодо того, чи тікав хтось, то як ти звідси втечеш? До найближчого села пів дня чалапати. А як помітять, що зник – он-до той зелений диліжанс миттю наздожене. Так що, Михо, жени ці думки геть. Хата тут є, харчі не гірші, ніж у ресторанах. Живи собі, працюй – за тиждень про синьку думати перестанеш. Молися тільки якнайбільше.