Розділ 29. “Це не фінал. Це перша сцена.”

Весільний ранок мав би бути магічним.
Натомість я прокинулась від того, що Валя співає щось дуже гучне про “холостяцьке життя закінчено, привіт жіночий острів”.

— Увімкни мозок, не тільки колонки, — буркнула я, натягуючи подушку на голову.

— А ти увімкни свою “я-сьогодні-наречена” ауру! Бо сьогодні той день, Катю!

— Я знаю.

— Ні, ти не знаєш. Але зараз відчуєш.

Коли я нарешті опинилася перед дзеркалом у сукні — тій самій, що змусила мене плакати, — все затихло.
Навіть Валя.
Навіть паніка.

Я дивилась на своє відображення.
І там уже не було “жінки, яка тікає”.
Там стояла я.
Та, що залишилась.

Не з примусу.
Не з ілюзії.
А з вибору.

— Ти виглядаєш, як… — прошепотіла Валя.

— Як хто?

— Як кінець фільму. Але я знаю — це тільки перший сезон.

Я усміхнулась.

**

Коли всі гості вже зібралися.
Коли музика почала грати.
Коли я стояла за дверима, готова вийти — вперше здригнулась.

Не від страху.
Від величі моменту.

— Катю, все добре? — прошепотіла Валя.

— Так. Просто...

— Просто?

— Просто я ніколи не знала, що щастя — так сильно б’ється всередині.

І в цей момент — двері раптово прочинились.
Передчасно.
І там — він.

Єлисей.

— Не можна! — захекано мовила стилістка. — Наречений не має бачити…

— Я прийшов, бо не міг чекати ще хвилину, — перебив він.

Він подивився на мене.
Як дивляться на щось, чого чекали все життя.

— Катю.

— Єлисей…

— Це не кінець. Не вершина.

— Я знаю.

— Це старт.

Я зробила крок до нього.
І без пафосу, без фальші — взяла його за руку.
Міцно.

— Тримай.

— Завжди.

Він нахилився й прошепотів:

— Готова йти зі мною?

— Я вже йду. Просто — тепер в сукні.

📱 TikTok: @valyezhovaa
🎥 Тиша. Потім — відчиняються двері. Катя і Єлисей стоять одне навпроти одного. Погляди. Усмішки. Підпис: “Це не кіно. Це любов.”

**

Я зробила перший крок у бік зали.
І світ навколо зник.
Бо поруч — він.
І тепер усе життя — разом.