Розділ 21. “Це більше не про тебе.”

Повітря пахло холодом і квітами, які щедро розкидали по дворі для «атмосфери».
Я стояла на терасі з келихом, уже теплим і непотрібним.
Іноді, щоб не розплакатись на людях, треба просто вийти на вулицю і зробити вигляд, що ти… глибоко дихаєш.

Я зробила кілька ковтків повітря.
В голові змішалось усе:
Заручини. Рената. Єлисей. І… Льоша.
Колишній. Серйозний. Єдиний, кому я колись зізналась у коханні.

І той, хто сказав:

“Катю… я не готовий.”

І після того я не готова була ніколи.
Ні з ким.

— Вітаю.

Голос за спиною.
Занадто знайомий.

Я здригнулась.
Обернулась.

Він.

Сірі очі.
Той самий спокій, який колись був для мене всім.
А зараз — як сіль на рану.

— Чорт… — прошепотіла я. — Я думала…

— Що я не прийду?

— Так.

— Я знав, що це твої заручини.

— Тоді навіщо, Льоша?

Він зробив крок ближче.
А я — на автоматі — один назад.

— Я… хотів тебе побачити.

— Щоб що?

— Може, щоб зрозуміти, що я втратив. Може, щоб спробувати… повернути.

Я засміялась. Тихо.
Гірко.

— Ти не маєш права.

— Знаю.

— Ти зробив з мене цю броньовану версію. Ту, яка більше не каже “я люблю тебе”. Ту, яка боїться довіритись.

— Катю…

— Ні. Слухай.

Я підійшла до нього. Зупинилась на півкроку.

— Я пам’ятаю, як лежала в твоєму ліжку. І плакала. І благала себе не любити тебе більше. Бо ти сказав, що не готовий.

— Я був молодий, дурний…

— А я була щира.

Мовчання.
Неприємне. Порожнє.

— І тепер, коли ти побачив мене в сукні, з іншим чоловіком, — я продовжила, — ти раптом згадав, що щось втратив?

— Я зрозумів, що все ще…

— Не смій.

Його очі опустились.

— Я дійсно бажаю тобі щастя, Катю.

— А я собі — спокою. І любові. І не з тобою.

Я пішла.
Без драми. Без сліз.
І з кожним кроком — відчувала, як стаю легшою.
Бо нарешті сказала все, що носила в собі роками.

**

На порозі стояв Єлисей.
Він дивився на мене довго.
Я зупинилась, зітхнула.

— Минуле? — тихо.

— Вже не болить, — сказала я. — Тепер я точно знаю, що обираю тебе. І не з інерції. А з себе.

І він усміхнувся.
Так, ніби йому не потрібно більше нічого — тільки ця правда.