Розділ 18. “Я не народилась, щоб бути чиєюсь головною новиною.”

— Тобі потрібен кросенс, — каже Валя, жуючи шоколад і дивлячись у стелю.

— Може, мені потрібна лоботомія.

— Або це. Але без операцій. Я не витримаю тебе без сарказму.

Ми лежимо поруч на моєму ліжку. Обидві в піжамах, з розмазаним мейком, як після катастрофи, тільки замість апокаліпсису — Instagram.

— Вся країна обговорює моє весілля. І мого “нареченого”. І його колишню.

— Усі, крім тебе.

— Що?

— Ти — єдина, хто досі не визначилась: ти хочеш цього, чи просто живеш за сюжетом, який інші пишуть?

Я мовчу.

— Знаєш, що смішно? — Валя затягується шоколадною плиткою, як сигаретою. — Ти боїшся, що втратиш себе. Але схоже, саме в цьому всьому — ти вперше знайшла себе.

— Я його боюсь.

— Його чи того, що ти його любиш?

— …

— О, привіт, тиша. Найкраща подруга “я не готова визнавати почуття”.

— Та пішла б ти…

— Уже лягла. Але дякую.

Ми сміємось. Трохи криво. Але щиро.

— І ще, — додає Валя. — Якщо ти думаєш, що Рената не прийде на ваші заручини — то ти не знаєш Ренату Захарову.

— ТИ ЩО?!

— Я бачила її коментар під дописом "Style & Rings": 👏❤️ “Буде цікаво”.

— Вона йде.

— О, вона йде. У сукні, від якої в людей ламаються шиї.

— Це все. Я скасовую все. Заручини, весілля, інтернет.

— Добре, але попередь тата. Він вже оплатив оркестр і білих голубів.

— Чорт, голубів шкода.

Валя повертається на бік. Дивиться на мене серйозно.

— Ти можеш скасувати все. В будь-який момент. Але не тікаючи. А стоячи. З гідністю.

— А якщо я не хочу скасовувати? А просто боюсь, що не витримаю?

— Тоді дозволь йому — бути тим, хто тебе тримає.

**

Ми мовчимо. І лежимо.

Дві сестри. Дві катастрофи.

Одна правда: життя — не Instagram. Тут усе складніше. Але й набагато справжніше.