Розділ 15. Вино, шоколад і сестринський шантаж

На дачі пахло пилом, старим деревом і спогадами.
Дідусева бритва досі лежала на полиці у ванній. Бабусині чашки з дрібними тріщинами — у шафі на кухні.

Я ходила босоніж по дерев’яній підлозі, згорнувшись у плед, з чашкою чаю, яка вже давно охолола.
Відключений телефон. Жодних людей. Тільки я і моє «я не справляюсь».

Я хотіла забути.
Хоч на день.
Про погляди.
Про заручини.
Про Єлисея.
Про те, як я зламалась у його руках і боялась зізнатись, що хочу ще.

І саме в цей момент…

— Ага, так я і знала.

— ЩО?! — я підскочила на дивані.

На порозі стояла Валя.
В куртці, з пляшкою червоного вина, шоколадкою і виразом обличчя: “зараз буду ламати твою драму, сестро, тримайся”.

— Як ти мене знайшла?

— Де Катя ховається, коли хоче стати невидимкою? Завжди одна відповідь: місце, де пахне бабусиними пирогами й параноїдальним самозахистом.

— У тебе проблеми з особистими межами.

— У тебе — з реальністю. Так, тримай.

Вона кинула мені шоколадку і поставила вино на стіл.

— Бокалів не знайшла, п’ємо з чашок. Як дві відьми з драми.

— Я не хочу говорити.

— А я не хочу бачити, як ти знову закопуєш себе живцем, поки він там реально ЛЮБИТЬ тебе, дурна ти курка.

Я змовчала. Куснула шоколадку.
Гірко. Як життя. Але зі смаком.

— Валю… я не знаю, що зі мною. Я з ним — наче себе втрачаю.

— Ти не втрачаєш себе. Ти вперше — справжня. Без броні. Без "Катя-режим-босс".

— Це страшно.

— Знаєш, що ще страшно? Прожити життя й не ризикнути. Бо ти боялась.

Я подивилась на неї. У її очах не було жартів.

— Він тебе не змінює, Катю. Він просто чекає, поки ти дозволиш собі бути слабкою біля нього.

— А якщо він піде?

— Тоді це не він. Але, здається, він — саме той. Бо досі тут. Бо не тисне. Бо чекає. Як дурень. З красивими очима.

Я заплющила очі. Вдихнула. Видихнула.

— Я не готова…

— Але хочеш.

— Так.

І це було перше щире “так”, сказане вголос.

Валя усміхнулась.

— Ну от. Тепер — план дій. Ми допиваємо вино. Ти приймаєш душ. Я даю тобі сукню. І ти їдеш до нього. Не для зізнання. Просто… для ще одного “я тут”.

— А якщо він уже не там?

— Повір, я бачила, як він на тебе дивиться. Він ще дуже довго буде “там”.

**

У тиші вечора, з келихом вина в бабусиній чашці, я нарешті відчула:

Я можу боятись — але більше не хочу тікати.