Розділ 2. Добрий ранок, я твій наречений. Жахливий ранок, йди до біса.

Є речі, до яких жінка не готова зранку.
Наприклад — дзеркало.
Або дзвінок у двері до кави.
Або дзвінок у двері разом із батьком.
І з тим самим чоловіком, з яким ти вчора займалась сексом у клубному туалеті.

Я стояла на порозі, в розтягнутій футболці з написом «Sleep, coffee, repeat», у домашніх шортах із бананами та халаті, що тримався на чесному слові й одному плечі.
У роті в мене було печиво з шоколадними крихтами. В руці — кава. В очах — кров і недовіра.

— Привіт, сонечко, — сказав мій тато з такою радістю, ніби прийшов із сніданком у ліжко.— Катю, це Єлисей. Син Макарова. Пам’ятаєш, я казав? Наш новий партнер.

Я кліпнула. Один раз. Другий. Повільно прожувала печиво. Ковтнула каву.
Він стояв трохи збоку від батька.
У костюмі. УСМІХНЕНИЙ. Той самий погляд. Ті самі очі. Той самий рот, який вчора буквально…

— Та ти знущаєшся… — прошепотіла я.

Вголос сказала:

— Здається, я ще сплю.

— Хочеш, ущипну? — запропонував він.

— Хочеш, запущу в тебе чашкою?

Тато не звернув уваги на наш пасивно-агресивний обмін. Він вже увійшов у дім, зняв взуття і пішов у кухню, мов у себе вдома.
Ну… він же тут живе. На жаль.

— Ми хотіли поговорити, — озвався батько з кухні. — Є ідея. Слухай уважно.

— Якщо вона включає одяг, іншу особу замість мене і амнезію, то я за, — пробурмотіла я, притискаючи чашку до лоба, як священний талісман від цього марення.

Єлисей тим часом вже зайшов. Не знімаючи взуття, мерзотник.
Сів на диван, розстібнув піджак.
Я зиркнула на нього з таким поглядом, що штори на вікнах здригнулись.

— Ми з Макаровим подумали, — почав тато, з'явившись із кавником у руках. — Наші компанії зливаються. Це вигідно. Але ще вигідніше, якщо це підкріпити сімейним союзом.

Я знову ковтнула. На цей раз — повітря.

— Сімейним? — повторила. — Це типу… обійми й вечері з бабусею?

— Типу весілля, — сказав Єлисей спокійно. — Зі мною. Ти — наречена. Я — наречений. Усі щасливі. Ну, майже.

— Ага. І ще я фея, і в мене з дупи сиплються блискітки.

— Теж непоганий варіант, — хмикнув він.

Я поставила чашку. Повільно. Дуже повільно.

— Ви обоє з’їхали з глузду, — повідомила я, оглянувши їх як двох пацієнтів дурдому в костюмах.

— Ну давай без істерик, — махнув рукою тато. — Це ж не одразу. Публічні заручини, красиві фото. А там вже подивимось. Для всіх — ти моя слухняна донька, яка підтримує сімейний бізнес.

— Слухняна? Я? — розсміялась я так, що, здається, печиво пішло не туди.

— Це просто план, — сказав Єлисей, нахиляючись трохи ближче. Його голос став нижчим.
— А ми з тобою — дорослі люди. Можемо грати за правилами. Або вигадати свої.

Мене тріснуло. Внутрішньо. Повністю.
Тому я встала, накинула халат так, щоб банани зникли з поля зору, і сказала:

— Якщо я погоджусь, ти більше не згадуватимеш про… туалет?

Він усміхнувся. Майже ніжно.

— Лише якщо ти перша не нагадаєш. Але скажу чесно — я такого не забуваю.

Собака.
Секс-бог в костюмі.
Блін.

— Добре. Граймо в заручених. Але один натяк на реальне весілля — і я підірву вам бізнес зсередини. Через бухгалтерію.

— Вона це серйозно, — озвався тато. — Вона в університеті навіть хлопцю зрадила не з іншим, а з Excel-таблицею.

— Excel — мій перший і останній коханець, — погодилась я.

— Побачимо, — відповів Єлисей і підморгнув.

Бісовий ранок.