ГЛАВА 2. Невідомий об'єкт

9 червня, 05:15 ранку.

Чорнобильська зона відчуження, глиб Рудого лісу.

Свідомість поверталася важкими, рваними спалахами. Біль накочував хвилями, але найгіршим було відчуття того, що його кудись рухають.

Він ледве розплющив очі. Сприйняття світла було розмитим, але перше, що він побачив крізь пелену — дивні, масивні постаті у громіздких зелених костюмах хімічного захисту та круглих протигазах. Вони не були схожі на його екіпаж. Це були інші створіння. Вони міцно тримали ноші, на яких він лежав, і швидко несли його геть від палаючих уламків. Звуки навколо проривалися крізь гумовий хрип їхніх дихальних клапанів та уривчасті команди:

— Швидше! У нього з грудей тече чорна кров, як мастило! Тримайте дихальну маску! Лютий наказав доставити живим!

— Навіщо це йому?

— Дізнатися, якого біса вони робили в Чорнобилі! Можливо, планували захоплення нашої планети!

Його костюм-оболонка був розірваний, і сяюча неоново-блакитна рідина — кров, капала на обвуглену руду хвою. Йому на обличчя натягнули якийсь примітивний кисневий апарат. Ці люди в протигазах, намагалися врятувати йому життя.

Поки ноші трясло на вибоїнах лісової стежки, він конвульсивно згадував останнє, що закарбувалося в пам'яті перед падінням: раптова втрата керування кораблем, шалене затягування в розірвану діру, абсолютно невідоме місце на екранах навігації й миттєвий, сліпий вибух, який розірвав усе навпіл...

Сліпий, випадковий удар розірвав судно навпіл. Решта екіпажу загинула миттєво, а його, пораненого й оглушеного, викинуло в хащі Рудого лісу.

Голова страшенно гуділа. Крізь напівзаплющені повіки він бачив, як над верхівками палаючих сосен, закриваючи собою небо, великою залізною стіно височіла гігантська антена.

Військові несли його крізь завісу диму до підніжжя гігантської антени, де під землею ховалися старі радянські бункери таємного містечка Чорнобиль-2.   Крізь гуркіт апаратури та кроки він чітко чув, як офіцер з рації передавав наказ Лютого: «Сховати об'єкт у підземному секторі "Б"! Нікому не входити без лікаря. Забезпечити повну ізоляцію, поки ми не придумаємо, що робити далі!»

Над головою, на поверхні, кипіла робота. Він чув уривки наказів: солдатам наказали терміново будувати закритий військовий табір навколо всього периметра радіолокаційного комплексу, розгортати вишки та мінувати підходи. Об'єкт «Дуга-1» перетворювався на неприступну фортецю під повною охороною.

Люди в захисних костюмах, які під'єднали його до кисневих балонів у підземній лабораторії, вважали його смертельно пораненим чужинцем на межі загибелі. Вони ретельно фіксували його ременями до медичного столу.

Він продовжував лежати нерухомо, заплющивши очі. Він відчував, як його чимось обмотували та щось кололи, обговорюючи все це незрозумілою для нього мовою.

9 червня, 08:40 ранку.

Підземний командний бункер об'єкта «Чорнобиль-2».

Командир операції, полковник із позивним Лютий, стояв перед каскадом моніторів, заклавши руки за спину. На екранах у режимі реального часу транслювалися супутникові знімки, карти закритих секторів та кадри з камер спостереження на поверхні. Нагорі, сотні інженерних машин і солдатів у хімзахисті стягували важкі залізобетонні плити до місця падіння. Офіційна легенда для світу була готова, але тиск лише зростав.

Двері оперативного залу зі скрипом відчинилися. Всередину швидко зайшов головний військовий медик, важко дихаючи та на ходу знімаючи захисні окуляри. Його обличчя було блідим від шоку.

— Полковнику, у нас аномалія в секторі «Б», — збуджено почав лікар. — Об'єкт... цей чужинець. Він відновлюється. І швидкість регенерації просто не піддається медичній логіці!

Лютий повільно розвернувся, його погляд залишався холодним і зосередженим:

— Поясни. Дві години тому мені доповідали, що він задихається і стікає чорною кров'ю.

— Так і було! Коли його знайшли в Рудому лісі, там, де корабель зчесав верхній шар кори землі під час падіння, фон був високим, але нестабільним. Але тут, у підземеллі, де радіоактивний пил консервувався у закритому бетоні останні сорок років, фон стабільний і значно вищий.  І його організм реагує на це як на допінг! Його клітини буквально пожирають радіацію, використовуючи її як каталізатор.

Лютий насупився, обмірковуючи почуте. Об'єкт, який стає сильнішим від радіації в закритому бункері — це була бомба уповільненої дії.

Не встиг він відповісти медику, як до зали забіг офіцер зв'язку, тримаючи в руках роздруковані шифрограми розвідки.

— Пане полковнику, термінові новини! На нас тиснуть згори. Американці підняли ґвалт. Їхні супутники зафіксували раптове блокування Чорнобильської зони та розгортання наших військ навколо «Дуги-1». Білий дім офіційно висловлює глибоку стурбованість і вимагає пояснень, чому Україна повністю засекретила цей квадрат.

Лютий посміхнувся, навіть не подивившись на папери.

— Е х, які турботливі... Передай на Київ нашу відповідь для Вашингтона: хай ці американці краще розкажуть усьому світові про свій секретний об'єкт «Зона 51» та що вони там ховають у пустелі Невада, перед тим як пхати носа в наш Рудий ліс.

— Зрозуміло, — кивнув зв'язківець. — Але це ще не все. Європа теж на паніці. Вони бачать будівництво і не розуміють, що саме там зводиться в такій терміновості. Рада безпеки вимагає звітів.

— Для Європи пускаємо в хід офіційну дезінформацію, яку затвердив Генштаб, — відрізав Лютий, підійшовши до карти. — Офіційно заявляємо: на четвертому енергоблоці ЧАЕС з'явилися критичні тріщини старого Саркофагу. Існує загроза викиду, тому ми екстрено обгородили зону і будуємо додатковий захисний контур для безпеки всього континенту. Цю брехню вони проковтнуть і ще й грошей на ремонт запропонують.

Полковник підняв очі на екран, де інженери заливали перші тонни цементу навколо обвуглених титанових конструкцій аномального судна.