Глава 17

Вікторія

Ми з Каріною розташовуємось за одним зі столиків і нам одразу ж подають коктейлі та закуски. Сьогодні серед дівчат якась метушня, всі дуже жваві і щось обговорюють. 

Коли заходить Тата, всі вони замовкають, приковуюючи свої погляди до неї. Жінка одягнена в розкішний брючний костюм. Утім, виглядає абсолютно жіночно. 

— Я знаю, що ви чекали на цей день! — каже з усмішкою.

Вона відгортає свої локони з плеча і ті спадають на спину.

— Про що це вона? — шепочу Каріні.

— Зараз дізнаєшся, — відповідає, загадково усміхаючись.

— Жінка приваблива тоді, коли вона закохана. І закохуватися ми будемо тричі! 

Я здивовано дивлюсь на Каріну. Вона задоволено усміхається, не відводячи погляду від Тати. Що тут відбувається? 

— В себе, — продовжує Тата, обпершись на один з столиків, — В життя і в чоловіка! Тому сьогодні у нас буде практика. 

— Що? Яка практика? — запитую тихо в подруги.

— Слухай, — відмахується дівчина.

— Прошу за мною, — Тата розвертається і прямує до дверей, яких доти я там і не бачила. 

— Я нікуди не піду, — повідомляю Каріні, коли вона вже готова йти.

— Чому? — дивується щиро.

— Бо не потрібна мені ніяка практика. 

Тим часом дівчата проходять повз нас і прямують за потаємні двері. Хоч мені цікаво що там, та я боюсь. Страх проникає в усе моє нутро. Здається, що я зайшла задалеко з усім цим клубом.

— Люба, невже ти так просто здаєшся? — Каріна бере мене за руку.

Я тим часом майже вгрузла в стілець. Приклеїлась, наче подруга збирається тягнути мене силоміць. 

— Я не хочу, — кажу тихо, та впевнена що дівчина все прекрасно чує.

— Добре, залишайся там де ти є. Тебе ж усе влаштовує? 

Я хмурюсь, чуючи її слова. 

— Ти навіть не хочеш дізнатися, що за практика, — продовжує. — Ти ж можеш в будь-який момент піти, якщо не сподобається.

— Але…

Усі дівчата уже покинули залу і ми залишились самі. 

— Ти лише робиш вигляд, що щось робиш, — каже Каріна з насмішою. 

— Що ти маєш на увазі? — я нарешті відлипаю від стільця і стаю. 

— Ось так! Ти прийшла сюди і можеш поставити собі галочку. Виправдання перед собою, що ти щось робиш, але насправді ти лише робиш вигляд. 

— Я не розумію до чого ти хилиш!

— Ти хочеш налагодити стосунки з чоловіком? Чи лише робиш вигляд? Просто прийти сюди і послухати не вийде . Треба ще й робити щось. І ця практика — те, що потрібно. Тому я йду, а ти як хочеш.

Бачу як Каріна розвертається в своєму твідовому костюмі і спокусливо веляє стегнами. Вона робить це навмисно. Ця жінка має рацію. Я наздоганяю її біля самих дверей і ми разом входимо в цю напівтемну кімнату. Бачу краєм ока задоволене обличчя подруги і сама усміхаюсь.

Ми потрапляємо в справжню гримерну. Наче будемо готуватись вийти на сцену десь на Бродвеї. Дівчата уже почали фарбуватись і підкручувати волосся. Ми з Каріною підійшли до вільного місця.

— Сідай, — каже вона.

— Я не знаю, що буде. Але я вже боюсь. Може скажеш мені.

— Нічого страшного не буде, — повідомляє і розчісує моє волосся. 

— То ти знаєш що? — дивлюсь на неї, коли вона вже накручує мій локон на гарячі щипці. 

— Ми просто підемо на один захід. Та не хвилюйся можна одягти маску. 

— Маску? Тепер я розумію до чого тут маски, — згадую зображення на візитівці.

— Не смикайся, — дівчина повертає мою голову в потрібне їй положення.

— Ніхто ні, до чого не буде змушувати. Ти можеш спілкуватися з кимось, а можеш просто спостерігати.

— Спостерігати за чим? — я сіпаюсь і відчуваю як шкіру голови обпікає.

— Кажу не смикайся, — дратується дівчина. — Спостерігати за тим, як спілкуються інші. 

— О, Господи! — видихаю з полегшенням. — А я вже не те подумала.

— Те, про що ти подумала, відбуватиметься за зачиненими дверима. 

Я завмираю. По шкірі пробігається мороз.

— Усе лише з власної згоди, — додає Каріна.

— Трохи заспокоює, але не сильно, — сміюсь. — Звідки ти це знаєш? Ми ж наче одночасно починали.

— Я говорила з однією жінкою, — каже Каріна, вкладаючи мої накручені локони. — Анна вже кілька років в клубі. Вона багато цікавого мені розповіла. 

— Ти мені розкажеш? — милуюсь своєю зачіскою.

— Звісно! — радісно повідомляє дівчина.

Вона сідає на столик прямо переді мною, закидаючи ногу на ногу.

— Ти хочеш мене спокусити? — дивлюсь на її гарні ноги прямо перед моїм носом.

На це Каріна лише голосно сміється. 

— Нафарбуєшся сама? — питає вона, — розглядаючи моє обличчя без макіяжу. 

— Так, — кажу і розглядаю численну косметику, що обережно складена на столику. 

— А тобі потрібна допомога з волоссям? — питаю, а потім сама з себе сміюсь, бо її волосся вже ідеальне.

— Ні, я вже все зробила вдома.

І дійсно її зачіска довершена. В її стилі. Волоосся має об'єм при коренях і трохи підкручене на кінчиках. Це наче якийсь ретро стиль, але їй так личить. 

Каріна зістрибує з столика і бере одну з яскравих помад. Вона прихиляється ближче до дзеркала і фарбує губи. 

За хвилин двадцять я вже нафарбована і з зачіскою, наче в кіно буду зніматися, вибираю сукню. Їх так багато і всі такі неймовірні, що не знаю яку вибрати. 

Зрештою, обираю приталену шовкову сукню глибокого смарагдового кольору. І звісно підбори. Дивлюсь на себе в велике люстерко на весь зріст.

Жінки в не менш вишуканих вбраннях метушаться поруч.

Згадую ту ніч, коли я мала схожий вигляд. Я була тоді музою. Музою для сусіда. А для чоловіка я стала зрадницею. Лише тому, що мала незвичний вигляд? Але чому ж йому не сподобалось? На це запитання я не мала відповіді. 

Перед очима недоречно промайнули спогади тієї ночі. Ті очі чоловіка так дивились на мене, роздягали поглядом. Але це були очі не мого чоловіка. Для мене цей час, що я провела з Єгором, досі виглядає як якийсь сон. А що як він дізнається що то була я? Ми так часто тепер перетинаємось, що він може здогадатися, що та чарівна жінка, це всього лише його непримітна сусідка. Та, яка вдає з себе ідеальну дружину. Бо хіба може бути ідеальною та, чоловік якої її не хоче? Чоловік якої не торкався її вже достобіса довго.