Глава 3

Вікторія

Суплюсь, роздивляючись комплект "Спокуса" на манекені в вітрині бутика. Думаю чи зайти. Чи сподобається така білизна Тарасу? Зрештою, таку білизну одягають, щоб відразу зняти, тож прослужить вона мені довго. Отже, це не марнотратство, а вкладення. Вона ж, мабуть, і якісна. Але в нас зараз туго з грошима, а я без роботи і Тарасу затримують зарплату. Заходити в крамницю чи ні? Боже, дай мені знак. 

Чую на щоці першу краплю дощу, тоді ще одну на чолі, а згодом починається справжня злива. Не маючи вибору, відкриваю двері і забігаю всередину. 

Та сама жінка, що була минулого разу, помічає мене і прямує в мою сторону. Вона ефектно цокає підборами, м'яко похитуючи стегнами. Звідки в неї стільки грації? 

— Хочете приміряти? — вимовляє привітно. Так як і годиться консультанту, який хоче щось продати. Точно. Вона просто хоче продати мені товар, а я повелася. Та вибору немає. Був знак зверху. 

— Так, — кажу після паузи, — я б хотіла приміряти комплект…

— "Спокуса", — завершує за мене.

— А звідки…

— Я вас пам'ятаю, — вона дбайливо дивиться в мої очі, підходячи до стелажа. — Я сподівалася, що ви повернетеся. 

Я підходжу до неї, розгублена.

— Гадаю, — вона, примруживши очі, пройшлась по мені оцінюючим поглядом, — У вас 75 С. Рідкісний розмір, але він у нас є. 

Я заклякла. Як вона так точно вгадала мій розмір бюстгальтера? Враховуючи, що я одягла поверх футболки об'ємний кардиган на гудзики. Минулого разу я брала звичайний топ розмір "S".

— І низ "S", — каже ніби читаючи мої думки, — як і минулого разу.

— Так, це мій розмір, — підтверджую.

Жінка якраз знайшла потрібний комплект відповідного розміру і показує його мені. 

— Прошу за мною, — вона розвертається разом з білизною і ми прямуємо до примірочних.

— Є ще й інші кольори, — каже, коли ми опиняємося біля важких фіранок, що закривають невеликі кабінки. — Але думаю що чорний пасуватиме вам найбільше.

Вона вішає білизну на гачок і закриває за мною шторку, коли заходжу всередину. 

Я видихаю, перш ніж роздягтись. Кардиган, футболка і джинси падають на м'який пуфик. Кросівки стоять збоку і я, в самій лише бежевій білизні, що придбала тут раніше, і в шкарпетках, стою, витріщаючись на себе в дзеркалі. 

Хоч я і струнка, та звідки цей целюліт? І чому я тільки зараз це помітила? 

Струшую головою і починаю приміряти мереживний комплект. І як я до такого дійшла? Минув, певно, тиждень, відколи я була в цьому магазині і задумалась про наше з чоловіком інтимне життя. Нічого так і не було відтоді. Він постійно приходив пізно і втомлений. Хоч я його і розумію, але, здається так немає бути. Чоловік має хотіти свою жінку завжди і всюди. Або принаймні раз на тиждень. Ще й ця ситуація вчора, коли поверталась пізно з магазину і побачила, як від сусіда йшла жінка. Судячи з їхнього вигляду і палкого поцілунку на прощання, вони точно коханці. Та чому я здивована, що в такого чоловіка, як наш сусід, насичене сексуальне життя? Просто через те, що нікого раніше з ним не бачила? Може просто не натрапляла? Він ж такий… красивий і успішний. Принаймні справляє таке враження. Та чому, блін, я думаю про сексуальне життя свого сусіда, стоячи в примірочній в самій лише білизні? Дорогій, красивій, мереживній білизні.

Боже. Я не можу повірити, що в дзеркалі я. Може це вікно і я бачу іншу дівчину. Навіть підіймаю руку, щоб перевірити. Але вона теж підіймає. Тобто я. Це я. Така розкішна в цьому чорному мереживі. Сідниці такі округлі, груди підтягнуті. Ось що робить правильна білизна з жінкою. Плечі самі випрямляються і я вдихаю на повні груди. Лише й можу уявити, як халатик сповзає з мене, відкриваючи цю красу, і мене в ній. А в Тараса щелепа відпадає. 

— Як справи? — консультантка питає, і обережно відсуває шторку.

— Це… щось, — бурмочу. 

Жінка відгортає фіранку ще більше і у світлі дня, я виглядаю ще приголомшливіше.

— Ідеально, — оглядає мене, тулячи свої долоні одна до одної.

— Справді ідеально, — кажу і про розмір і про свій вигляд.

Коли я, вже одягнута, підходжу до каси, жінка якось сторожко озирається. Але поруч нікого, лише якась пані в іншому кінці крамниці розмовляє з іншою консультанткою. Вона дає мені ніжно пурпуровий пакет і називає суму. Я дістаю з гаманця гроші і видихнувши, ніби віддаю останнє, простягаю їй без решти.

— Хочу запросити вас в наш клуб, — каже тихо. 

— Який клуб? — перепитую, не розуміючи про що вона.

Жінка притуляє вказівний палець до рота на знак тиші.

— Клуб спокусниць, — повторює, підморгнувши.

— Дякую, — кажу теж тихо, озираючись, — Але мені не потрібно нікого спокушати. Я одружена. 

Демонструю їй свій безіменний палець прикрашений тонкою обручкою, на що вона лише всміхається, відвернувшись.

Я обурено пропалюю її поглядом. Тепер мені треба пояснень. Наша таємнича розмова перестає бути веселою для мене. Що це вона має на увазі?

— Хіба ви не придбали цю білизну щоб спокусити свого чоловіка? — каже тоном, не потребуючим відповіді.

— Але, — заперечую, та не знаходжу слів. 

— Наскільки ви близькі? — запитує надто спокійним голосом. 

— Достатньо, — випалюю обурено, але все ще тихо. 

— Я зараз не лише про секс, — уточнює і заводить мене в глухий кут. 

— Дякую, — бурмочу і хапаю вушка торбинки з білизною.

А жінка кладе свою долоню на мою.

— Просто подумай над цим!

Іншою рукою вона кладе мені в пакет візитівку і відпускає мою руку.

— Носіть із задоволенням і будемо раді бачити вас знову! — звучить дуже милим голосом з не менш милою усмішкою. 

Вона знову перемикається на режим "консультант крамниці білизни". Ще секунду витріщаюсь на неї, а тоді прямую до виходу. 

Боже, яка дивна ситуація.

Вдома відкладаю пурпурову торбинку в шафу і поспішаю готувати вечерю. Коли допікаються булочки, лунає телефонний дзвінок. Тарас каже, що приїде сьогодні швидше з роботи і що має для мене сюрприз.