Глава 2

Єгор

Я не можу дивитися ні на що інше, тільки на її довгі сережки, що розгойдуються туди сюди, коли вона зверху. Вони наче гіпнотизують мене і я починаю згадувати дивні речі. Хто записаний до мене на прийом завтра зранку о дев'ятій? Здається, пані Ольга. А потім операція у Сергія Олеговича. А після обіду обхід пацієнтів і ще одна операція. Галина Федорівна давно чекає на свій кардіостимулятор. 

Рука жінки сіпається, виводячи мене з трансу, і відгортає біляве волосся, що прилипло до обличчя. Ми такі мокрі, що піт стікає цівкою. Виною звісно липнева спека і заняття яким ми займаємося. Я міцніше стискаю її бедра руками, щоб зробити наші рухи інтенсивнішими. Хочу швидше довести її до кульмінації і підлаштуватись, щоб вивільнитись і самому. 

Це триває вже пів години, враховуючи довгу прелюдію, що почалась ще в під'їзді. Правда з перервою, коли на другому поверсі, вона злякалась собаки сусіда. Як можна боятися таких милих створінь? 

Ми тулилися один до одного і до прохолодних брудних стін в під'їзді на кожному поверсі. Здуріти можна. Про що я думав? Що сусіди про мене подумають? За весь час, що я тут живу, ніколи ще не робив таких дурниць. Та є надія, що нас бачив лише Теодор Опанасович. Він, здається, навіть розуміюче кивнув, коли я зніяковівши, відірвався від своєї супутниці. Я смикнув її за руку і ми побігли вгору сходами. Не було сил дійти до останнього поверху, де і є моя квартира.

Її струнка і спортивна фігура справила неабияке враження, коли побачив її біля ресторану. Але тепер я вже пожалів, що повівся на її флірт. І пожалів що послухав друга. От звідки він її взяв? А чи не в себе у відділку? Може вона якась злодійка і обнесе мою хату? 

Дівчина все швидше рухається наді мною, вигинаючись. З рота вихоплюються різкі стогони.

Не дивно, що моє тіло, не дивлячись на мої думки, що блукають далеко від прекрасної жінки, є в повній готовності до ночі кохання. А от моя голова не зовсім готова. Вона зайнята пацієнтами і майбутньою конференцією, на якій я маю виступити. Треба ж ще доповідь підготувати.

Я на мить уповільнююсь, але вона кидає обурений погляд з-під своїх густих вій, і я прискорююсь знову. Нарешті ми одночасно підходимо до фінішу і безсило падаємо на ліжко. Вона прилипає до мене всім своїм тілом, ще й ногу закидає. 

Я чухаю брову думаючи як сказати, що їй пора додому. Знаю, це не дуже гарно, але я так не хочу, щоб хтось заважав мені спати. Зранку на роботу. Та й чого вона очікувала, якщо сама розкуто натякала на інтим, як тільки ми зустрілись.

Дякувати богу, жінка відлипає і каже що їй треба в душ. Я показую напрямок і сподіваюся, що після цього вона піде додому, чи куди там, байдуже. А якщо захоче залишитись на ніч? Взявшись за голову думаю варіанти, щоб такого сказати, щоб точно пішла.

І нащо мені це треба було? За цей рік, що я тут живу, в моїй квартирі ще не було жодної жінки. Окрім моєї тітки Павліни. Але в моєму ліжку точно нікого не було. І от що треба було зробити, так це привести першу ліпшу? Боже, в мене що дійсно цілий рік нікого не було? Ілля правий і я з цією своєю роботою забув про все інше. Та ні, я зустрічався деякий час з медсестрою з кардіологічного. Та це було давно і ми завжди ходили до неї. 

— Єгорчику, — чую вдавано високий голос, — Мені вже час! 

Дивлюсь на білявку, що починає одягатися і не стримую усмішки.

— Добре, — кажу розгублено.

Не знаю, що в такому випадку треба сказати.

— Було чудово, — каже вона, — Але треба додому, а то ще чоловік щось запідозрить. 

Що? Чоловік? Господи, що я накоїв.

— Т-ти одружена? — запитую, заікаючись. 

— Так, — махає рукою, ніби нічого страшного, — Не хвилюйся, він нічого не дізнається. 

Жінка завершує одягатись і оглядає кімнату в пошуках своїх речей.

— Софія, — все ще заікаюсь. Та що це зі мною? — Чому ти не сказала, що одружена?

Нарешті останні слова звучать твердо.

— Бо ти б не погодився, адже так? — вона поправляє волосся і вирушає до дверей. 

— Я б нізащо не погодився, — кажу обурливо. 

Вона глибоко вдихає і видихає, закочуюючи очі.

Софія відкриває двері і я забуваю що хотів сказати, бо бачу сусідку. Вона дістає ключ з дверей і підіймає очі на нас. Її погляд схований за окулярами і густим чубчиком. Вона мить розгублено дивитися, а тоді киває і вітається.

— Добрий день.

— Добрий день, — кажу у відповідь.

Софія, схоже, не звертає на це все жодної уваги, а, користуючись моментом, наближається до мене і цілує просто в губи. Я вилуплюю на неї свої очі.

— До зустрічі, — мило усміхається. 

Дівчина стукає підборами, йдучи вниз по сходах. Сусідка все ще спостерігає за всім, а тоді спохвачується і теж дарує милу усмішку. Я усміхаюсь у відповідь, якщо це можна так назвати і бачу як вона зачиняє двері. 

— Чорт, — лаюсь і теж зачиняю двері.

Поспішаю до телефону і набираю того довбня. 

— Слухаю, — каже Ілля.

— Ти кого мені підсунув? — кажу обурено, розходжуюючи по квартирі.

— Що не так з Софією? — дивується той.

— Вона одружена, — майже кричу.

Тиша.

— Що? Софія одружена? — говорить тихо.

Тут я розумію, що він теж цього не знав.

— Де ти її взяв? У відділку? За що ти її арештовував? — запитую театральним тоном.

— Я її не арештовував, лише допитував, — каже він, як ні в чому не бувало.

— Вона що злочинниця? — мурашки пробігають шкірою. Я починаю оглядати хату, чи нічого не зникло.

— Ні, — кричить той. — Як свідка. Коротше, я зараз зайнятий. Завтра після роботи зустрінемось і обговоримо. 

— Я не…

Він вибиває, не давши договорити.

Придурок. 

Та наче нічого не пропало.