Розділ 45

Артур дивився, як я сиджу на колінах біля тіла Джейка. Мертвого студента, чиє серце зупинилося через фатальне кохання до мене.

— Я тебе питаю! — Артур різко вхопив мене за підборіддя, змушуючи підняти голову, і зазирнув у вічі. Його погляд був сповнений презирства. Невже він справді повірив, що це я його вбила?

А втім, які ще могли бути думки? Я прибігла за лічені хвилини після того, як браслет зафіксував зупинку серця. Хто зазвичай останнім бачить жертву? Вбивця.

— Прокляття... — вилаявся Блейк. За ним підбігла Джина. Вона з жахом затулила рот руками й відвернулася, шукаючи порятунку в обіймах Роберта.

Не минуло й пів години, як довкола зібралися студенти. Вони з острахом споглядали понівечене тіло Джейка Колі. Я спостерігала за всім, ніби в німому кіно: бачила кожну деталь, але не чула жодного звуку.

«Ти знову будеш у моєму полоні», — раптом прошепотів вітер мені прямо у вухо.

Що це було? Я здригнулася й озирнулася навколо, але нікого не побачила.

— Викладачко Бенет? — Георг обережно торкнувся мого плеча. — Викладачко Бенет, ви маєте поговорити з детективом.

Я підвела голову. Поруч зі старостою стояв чоловік років тридцяти з невеликою бородою, карими очима та волоссям, гладко зачесаним назад. Чорний шкіряний камзол ефектно підкреслював його татуйоване тіло, а срібні сережки відблискували на сонці, засліплюючи мене. Він вивчав мене холодним поглядом, у якому читався той самий вирок, що й у Артура.

Детектив, очевидно, приїхав, поки я перебувала в ступорі — звичному стані, що охоплював мене щоразу, коли помирали дорогі мені люди.

— Я детектив Енді Моріс, — сухо представився він, дістаючи блокнот. — Де ви були цієї ночі?

— У знайомого, — тихо відповіла я, підводячись. Я спробувала витерти закривавлені руки об штани, але від цього вони стали лише липкими й огидними.

— У якого саме? — Енді зафіксував відповідь у блокноті.

— Я не можу сказати, — я мимохіть кинула погляд на ректора.

Енді простежив за моїм зором, і його брови поповзли вгору.

— Ви провели ніч із ректором? — з його вуст це пролунало настільки огидно, що я скривилася.

— Ні, — я поспішила розвіяти підозри, що спалахнули в очах студентів та колег. — Я просто не можу назвати ім’я.

— Ви підозрюєте її? — обурився Георг, стаючи за моєю спиною. — Це абсурд! Викладачка Бенет ніколи б такого не зробила.

— Ми перевіримо дані про пересування з її браслета, — холодно втрутився ректор, підходячи ближче.

Детектив кивнув, але перед тим, як пройти до ректорату, ще раз оглянув тіло Джейка й дістав із калюжі крові якийсь артефакт. Занкус Аім помітно напружився і миттєво опинився поруч із Морісом. Вони перезирнулися; здавалося, ці двоє зрозуміли все без слів.

Згодом на великому екрані в ректораті з’явилися точки, що позначали переміщення по столиці. Я стежила лише за міткою Джейка Колі. Вона мерехтіла спочатку в гуртожитку, а потім — за східними воротами. Поруч із ним не було нікого з академії. Отже, вбивця — чужинець, адже браслети неможливо зняти непомітно. Я сама намагалася це зробити кілька тижнів тому, але вони щоразу магічним чином поверталися на зап’ястя. Чомусь про цю «дрібничку» мені ніхто не повідомив.

Коли черга дійшла до мого переміщення, детектив нахмурився. Викладачі чудово знали, де мешкає Майкл, тому тільки ледачий не кинув на мене двозначний погляд. Ректор же дивився надто суворо, але я була не в тому стані, щоб перейматися кар'єрою.

— Наразі можна сказати наступне: померлого катували магією Хаосу, — озвучив вердикт Моріс. — Скоріш за все, використовували артефакт тиші, щоб криків не почули.

Я поглянула на Занкуса Аіма. Демон виглядав незвично похмурим. Невже його справді жахала ця картина, чи він просто майстерно грав роль?

— Але жоден зі студентів чи викладачів не наближався до Джейка Колі в момент смерті, — продовжив слідчий. — Найближче була викладачка Бенет, проте, згідно з даними, вона не могла за такий короткий термін вчинити вбивство. У неї є достовірне алібі.

Він зиркнув на мене карими очима. Його слова виправдовували мене, але погляд усе ще звинувачував.

— Причина смерті — позиційна асфіксія? — уточнив Артур. Він єдиний зберігав свій звичний, непохитний вигляд.

— Ні. Навмисне зло, — відрізав детектив.

Я зрозуміла: це слідство буде довгим і болючим.

Хаос.

Доля не завжди схожа на вечірку наприкінці дня. Іноді вона — не більше ніж виснажлива боротьба протягом усього життя, день за днем. Але доля, приготовлена для Кари Бенет, була вишуканим подарунком для творця цього світу.

Хаос спостерігав. Він бачив, як вона наполегливо намагається жити нормальним життям без нього.

— Але це неможливо, — прошепотів він, стежачи за тим, як смаглявий юнак відчайдушно намагається привернути увагу відьми. — Колись мене клала на лопатки твоя щирість. Ти залишила у моєму житті занадто глибокий слід.

Хаос дивився крізь оболонку, вивчаючи душу дівчини, яку шукав цілі вічності, намагаючись знайти в ній риси своєї коханої. Студент на ім'я Джейк Колі вийшов від неї пригніченим після чергової відмови, і Хаос вирішив простежити за цим настирливим хлопчиськом.

Безнадійно закоханий юнак — найкраще вмістилище для підселення. Хаосу потрібен був лише дозвіл. А що пообіцяти тому, хто марить своєю викладачкою? Те, чого він прагне понад усе.

Пригнічений Джейк провів вечір і частину ночі за нудними підручниками. Якби Хаос мав тіло, він би вже давно знеміг від нудьги. Та під ранок студент отримав повідомлення, яке змусило його ожити. Юнак підійшов до східних воріт і, дочекавшись, поки охоронці відволічуться, прослизнув за територію. Таке вдавалось небагатьом, але «відвід очей», створений руками Джейка, спрацював бездоганно.

Хаос уважно стежив, розробляючи план підкорення відьми. Він уже уявляв, що зробить із невинною душею студента — вона йому не потрібна, а от молоде тіло було б вельми доречним.