Розділ 43

- Гарно сказано, Каро, - почула моторошний голос та повернулась туди де стояли сміттєві баки.

- Це той… - Олівія зглитнула. - Вчорашній демон. 

Він був точно таким, яким описали мені студенти. Поморщений зовнішній вигляд, високий зріст та на диво тіло без хутра. 

Та головне. Він знав моє імʼя. 

- Хто ти? - намагалась я розгадати таємничого демона. 

- Я ж говорив, ще зустрінемось, рятівнице, - магія демона засвітилась світло блакитним кольором та він направив одну руку в сторону Георга.

Тільки один демон мене називав рятівницею.

- Ні! - крикнула та виставила щит, який захистив мене та студентів. 

Магія огорнула мій щит та король демонів намагався пробратись крізь нього. Щит тріснув, але підживлюючись моєю магією витримав натиск Асмодея.

Щит використовував усі мої сили та я відчувала як швидко починається перенапруження. Дивно, адже я тренована. Але зізнатись я недооцінювала магію демона. 

- На один… два.. три… - промовила до студентів та відкинула щит у демона. 

На мій привеликий подив щит пройшов повз демона. 

- Астральна проекція, - прошепотіла до студентів. Тут вони нажаль безсилі. 

Ця галузь не вивчена, та відомо, що шкоди такій проекції ти завдати не можеш, але вона тобі сповна. 

Але, якщо переміститись на його площину, то в мене буде шанс врятувати студентів. Я торкнулась кишені, де лежало зілля від перенапруги. В той раз мені його вистачило, щоб прибігти до Тукрокса та терпіти флірт з боку цілителя. Але це нічого в порівняні з тим, що прийдеться терпіти, якщо не зняти перенапругу. 

Швидко прошепотівши віршик я підійшла блище до демона. 

- Відпусти їх, - промовила до демона тягнучи час. 

- В мене краща ідея, - магія з його рук, схожих на копита знову поринула до студентів.  

На мене ж він не звертав уваги, і це було мені на руку. 

- Біжіть! - крикнула до студентів. 

Поринувши у підсвідомість я спроектувала свої дії прямісінько у очі демона. Найвразливіші місця зазвичай очі, ніс та пах. Та через такий ремінь не доберешся до потрібного місця. Тому очі для мене найкращий варіант. 

Демон голосно гаркнув. 

Я видряпувала його очі, можливо я в той момент представляла Артура, допоки не відчула як демон схопив мене за горло. 

Я повернулась у реальність та відчула, як моє тіло повільно втрачає кисень, та це ще дрібниці в порівняні з пронизливим болем від перенапруги, яка повністю охопила моє тіло. Дике виснаження кожної клітинки в поєднанні з агонією болю від жару. Перенапруга досягла того піку, коли тіло саме себе починає знищувати.

Настільки боляче, що хотілось скоріше померти. 

- Я буду мучати кожного хто тобі дорогий, - прогарчав демон. 

- Для чого? - прохрипіла ледве бачачи демона, через сльози які виступили з очей.

- Для того, рятівнице, - прогарчав він. - Щоб ти обдумувала свої дії та не вставала у мене на шляху. Ти будеш підкорюватися тільки мені…

Демон зненацька опустив мене та впав на коліна, голосно заричавши. 

Я бачила, як чиясь астральна проекція била демона. Удар по обличчю, потім по ребрам, де вже красувався синець. Демон розвіявся так різко, як і зʼявився. 

- Як ти? - промовив знайомий голос дивлячись на мене зверху. Майкл. Знову він мене рятує. 

- Нормально, - руками, що тряслись, я залізла в кишеню та дістала зілля від перенапруги, спустошивши пляшечку одним ковтком.

Перенапруга тільки замаскувалась, це свідчили мої руки, які перестали тремтіти. Все набагато гірше чим я уявляла. В цей раз цілитель не зможе допомогти. 

- Як ти тут опинився так швидко? - глянула на Майкла, схоже він не помітив моєї перенапруги, або просто робить вигляд.

- Артур дав знати де ти, добре, що я якраз вдома був, - посміхнувся він та надав мені руку. - А потім зустрів переляканих студентів і зрозумів, що діло пахне смаженим.

Тобто, сам Артур втручатись не хотів. Та і напевно не зміг би нічого зробити Асмодею. А чому він взагалі був тут?

Я торкнулась теплої руки Майкла та забула про попередні думки. Настільки приємні його дотики. Я неодноразово ловила себе на думці, що подобався мені Майкл і його дотики. Та зараз страждаючи від перенапруги, я зрозуміла, що лиш один він може мені допомогти. 

- Майкле, - тихо прошепотіла та піднявшись навшпиньки обплела його шию. Моє серце пропустило зайвий удар. Його обличчя не видавало абсолютно нічого. Незворушний вигляд, як зазвичай. 

Я не знала, чи відповість мені бойовий маг та вибору у мене не було. Легенько наклонивши його шию, тому, що дістати до нього не могла, я поцілувала теплі губи, які не одразу, але все ж таки відповіли. 

Він притис мене за талію та ніжно провів руками по ній. Обожнюю, коли він робить так. 

- Дякую було б досить, - легко відсторонився він та його очі палали. 

Ох, це далеко не вдячність. Та зараз цього сказати не могла.