Розділ 43

— Гарно сказано, Каро, — пролунав моторошний голос. Я різко розвернулася туди, де стояли сміттєві баки.

— Це той... — Олівія важко ковтнула слину. — Вчорашній демон.

Він виглядав точно так, як описували студенти: високий, із поморщеним безшерстим тілом та масивними рогами. Але найстрашнішим було інше — він знав моє ім’я.

— Хто ти? — я намагалася розгледіти суть цього таємничого створіння.

— Я ж казав, що ми ще зустрінемося, рятівнице, — демон виставив руку в бік Георга, і його магія спалахнула холодним блакитним світлом.

Тільки один демон називав мене так. Асмодей.

— Ні! — я виставила щит, закриваючи себе й студентів. Король демонів намагався пробити мій захист. Щит тріщав, але, підживлюючись моєю волею, тримав натиск. Я відчувала, як магія витікає з мене, наближаючи критичне перенапруження. Я недооцінила його силу.

— На рахунок три... — скомандувала я студентам і різко штовхнула щит у бік ворога.

На моє здивування, він просто пройшов крізь демона.

— Астральна проєкція, — прошепотіла я. Тут студенти були безсилі.

Це була небезпечна гра. Якщо я не переміщуся в його площину, студентам кінець. Я намацала в кишені зілля від перенапруги. Минулого разу його ледь вистачило, щоб дійти до Тукрокса. Зараз ціна була значно вищою.

Швидко прошепотівши слова закляття, я рушила прямо на демона.

— Відпусти їх, — вигравала я час.

— У мене краща ідея, — він знову спрямував магію на групу, ігноруючи мене. Це був мій шанс.

— Біжіть! — крикнула я студентам.

Поринувши в підсвідомість, я спроєктувала свої дії прямо в очі демона — найвразливішу точку, до якої могла дістати. Демон оскаженіло заричав. Я вчепилася в нього, уявляючи на його місці Артура, аж поки холодні пальці не зімкнулися на моєму горлі.

Реальність повернулася болем. Кисень закінчувався, а тіло охопила агонія перенапруження. Кожна клітинка вибухала жаром; це був той пік, коли магія починає нищити свого носія.

— Я буду катувати кожного, хто тобі дорогий, — прохрипів Асмодей.

— Навіщо? — видавила я крізь сльози болю.

— Щоб ти не сміла ставати на моєму шляху, рятівнице. Ти підкорятимешся тільки мені...

Зненацька хватка ослабла. Демон упав на коліна, видаючи звіряче ричання. Чиясь астральна проєкція гатила його — удар в обличчя, по ребрах... Асмодей розвіявся так само раптово, як і з’явився.

— Ти як? — пролунав знайомий голос. Майкл. Знову він.

— Нормально, — тремтячими руками я дістала зілля й осушила флакон.

Це була лише маска. Перенапруга затаїлася всередині, і я знала: цього разу Тукрокс не допоможе. Мені потрібно було щось потужніше за зілля.

— Як ти тут опинився? — я глянула на Майкла. Він або не помічав мого стану, або вдавав.

— Артур дав знати, де ти. Добре, що я був удома, — він усміхнувся, подаючи мені руку. — Зустрів твоїх переляканих студентів і зрозумів, що діло кепське.

Значить, Артур сам не втрутився. Побоявся чи просто не зміг би протистояти Асмодею?

Я торкнулася теплої долоні Майкла, і світ навколо перестав існувати. Його дотики завжди були особливими, але зараз, у лещатах магічного болю, я зрозуміла: він — єдиний, хто може мене врятувати.

— Майкле... — прошепотіла я, піднялася на носочки й обхопила його шию. Серце пропустило удар. Його обличчя залишалося незворушним, але погляд став глибшим.

Я не знала, чи відповість він, але вибору не було. Я притягнула його до себе й поцілувала. Його губи, спочатку нерухомі, раптом відповіли з несамовитою жадобою. Він владно притиснув мене за талію.

— «Дякую» було б цілком достатньо, — пробурмотів він, на мить відсторонившись. Його очі палали.

Але це було не про вдячність. Я знову впилася в його губи, вимагаючи продовження. Відчувши його реакцію, я зрозуміла — він хоче цього не менше за мене.

— Каро... — Майкл важко дихав. — У мене теж є потреби, і якщо ти не зупинишся...

— Піднімемося до тебе? — видихнула я.

Ми не могли чекати. Поцілунки в ліфті були на межі божевілля; ми ледь не розірвали одяг одне на одному. Щойно двері квартири зачинилися, речі полетіли на підлогу.

Майкл підхопив мене на руки й переніс на ліжко. Він дивився мені в очі з якоюсь особливою владою. Його губи ковзали моїм тілом — від шиї до ключиць, збуджуючи кожен нерв. Коли він торкнувся моїх грудей, я мимоволі простогнала від насолоди.

Я вже не могла чекати. Це було не лише через перенапругу — я прагнула відчути його повністю.

— Майкле, благаю... — простогнала я.

Він навис наді мною, і на його обличчі з’явилася та сама знущальна посмішка. На мить я злякалася, що він зупиниться, але він лише зазирнув мені в душу, ніжно провів пальцями по щоці й повільно увійшов. Моє тіло вигнулося назустріч, а з вуст зірвався полегшений видих, що миттєво перетворився на пристрасний стогін. Він накрив мої губи палким поцілунком і прошепотів:

— Як довго я цього чекав…
 

Від автора: 

Візуалізація до розділу:

Асмодей, в демонській подобі