Розділ 44

Прокинулась я зранку у прекрасному настрої. Від перенапруги не було ні сліду, навіть навпаки, мені здалось, що сил набагато більше чим було. Я повернула голову до Майкла, який заснув на животі, тільки однією рукою огортаючи моє оголене тіло. 

- Дякую, - тихо прошепотіла погладивши чорно сіре волосся, таке мʼяке та приємне, та обережно перемістила його руку на біле простирадло.

Та незважаючи на те, що снився мені тільки бойовий маг, який повторював робити з моїм тілом, все те що і вночі, мій настрій різко впав, як тільки уявила який день чекає на Майкла сьогодні. 

Свою перенапругу я повністю скинула на нього. І хоч вона для нього не смертельна, але й приємності від цього мало. 

Простими словами я використала Майкла. Надіюсь він не сильно образиться. Хоча не скажу, що йому було погано, згадуючи його невимушений тихий стогін в кінці. Він отримав задоволення не менше ніж я.

Та моє погане передчуття було дещо більшим за стан Майкла. Я відчувала щось темне, щось погане. Відчувала…

Сон…

Сьогодні мені не снився кошмар. А це означає лиш те… 

Я поглянула знову на Майкла, його спина повільно піднімалась та опускалась у помірному диханні.  Отже він не встиг закохатись. Ох, і ходжу я по тонкому склі. 

- Джейк, - тихо прошепотіла зрозумівши, що єдиний закоханий у мене був студент другого курсу Джейк Колі. 

Швидко одягнувшись я зірвалась з місця та коли відкрила двері побачила, того кого зовсім не очікувала. 

- Георг? - нахмурилась прикриваючи відкрите декольте, адже не встигла  до кінця застебнути сорочку.

- Викладачко Бенет? - студент, як і я був шокований зустріччю. - Що ви тут робите? 

Він поглянув крізь моє плече. Квартира у Майкла, розташовувалась таким чином, що з коридора було видно і кухню і ліжко, на якому зараз спав бойовий маг. 

- Ааа… - протягнув він та лукаво посміхнувся. 

- Георгу! - зупинила його потік думок. Та згадала, що вчора я приїхала не на своїй машині. - Відвези мене в академію та чим скоріше! 

Моє передчуття погіршувалась більше, коли ми підʼїжджали до академії.

Я активувала браслет і почала звʼязувати з Джейком Колі. 

Тиша.

Набрала Джейка по телефону.

Абсолютно ніякої відповіді. 

- Проклятя, - вилаялась та вибігла з машини так швидко, що здається позаду був дим. 

- Джейк! - бігла до гуртожитку та зненацька зупинилась. Я відчула сильну магію, яка тягнула мене за східні ворота. Це була магія Хаосу. Довірившись інтуїції я побігла у напрямку незрозумілого потягу. 

Різко зупинившись завмерла на декілька секунд. Те, що я побачила привело мене у шок. Хто міг таке зробити з юнаком?

Джейк лежав у калюжі власної крові, з гемотомами по всьому тілу. Та слідами від магії на шиї. Яка тварюка могла таке зробити? Дивлячись на нього мені різко захотілось блювати. 

Скляні очі студента дивились в небо та застигли у страху. Хтось знущався над ним перед смертю. Мучав, не давав померти.

Та я не встигла оцінити повністю картину, як могильний холод заліз у кожну щілину мого тіла. Я знала кого зараз побачу перед собою. Ту, кого бачила двічі за своє життя. Коли помирали мої кохані.

- Смерть… - я тихо прошепотіла та переді мною в балахоні зʼявилась темна сутність, яка жодну увагу на мене не звернула. - Будь ласка, не треба, - тихо прошепотіла до неї.

Я присіла до тіла Джейка, щоб затулити його собою. Та Смерті я абсолютно була не цікавою. 

Вона провела рукою над тілом Джейка та з її рук чорна магія охопила, щось схоже на помаранчеве коло. 

- Смерть, будь ласка, я зроблю все що хочеш, не забирай його, будь ласка! - кричала я до неї. 

Вона розвернулась, щоб знову розвіятись у пітьмі, абсолютно ігноруючи мене, допоки я не промовила. 

- Сем… - таке тихе та невпевнене. Я згадала страхітливого вʼязня, який говорив нісенітниці, що був фаворитом Смерті.

Чорна сутність повернулась до мене. 

- Як ти мене назвала? - її голос був наче лезо холодного меча, який заставив мене округлити очі. 

- Будь ласка поверни його, - зглитнула та руки мимоволі затрусились від страху. 

- Його не врятувати, - могильно промовила вона. - Але ось декого іншого. Того хто дорогий тобі, і скоро зрозуміє наскільки дорога ти йому…

- Майкл? - лиш одними губами пошевелила я. 

Смерть наклонилась до мого лиця та я побачила, що в бплахоні є лиш темрява. Це не жінка та не чоловік, це величезна сила пітьми. 

- Я зроблю все що хочеш, - голос мій тремтів, а очі наповнились слізьми.

- Солодкі обіцянки, - можливо якби вона не звучала завжди однаково, то я б зрозуміла, які емоції посилає у слова. -  Хочу твоє тіло! Ти погодишся віддати мені тіло!  Тоді, коли я цього захочу!

Щоб врятувати Майкла, мені потрібно пожертвувати собою? Та я навіть не встигла відповісти, як відчула всередині темну магію.