Розділ 44

Прокинулася я зранку у прекрасному настрої. Від перенапруження не лишилося й сліду; навпаки — здавалося, сил стало значно більше, ніж було до іспитів. Я повернула голову до Майкла: він спав на животі, владно обіймаючи моє оголене тіло однією рукою.

— Дякую, — тихо прошепотіла я, погладивши його м’яке чорно-сиве волосся, і обережно переклала його руку на біле простирадло.

Та незважаючи на те, що мені снився тільки цей бойовий маг, мій настрій різко впав, щойно я уявила, який день чекає на нього сьогодні. Я повністю скинула свою перенапругу на нього. І хоч для Майкла це не було смертельним, приємного в цьому мало. Простими словами — я його використала. Залишалося сподіватися, що він не надто розлютиться. Хоча, згадуючи його низький стогін уночі, я була певна: він отримав не менше задоволення, ніж я.

Проте моє передчуття було значно темнішим за тривогу про стан Майкла. Я відчувала холодну, липку пітьму, що насувалася. Відчувала...

Сон. Сьогодні мені не снилися кошмари. А це означало лише одне...

Я знову поглянула на Майкла. Його спина спокійно підіймалася й опускалася. Отже, він не встиг закохатися. Ох, і по тонкому льоду я ходжу.

— Джейк, — видихнула я, усвідомивши, що єдиний, хто зараз справді кохає мене — це студент другого курсу Джейк Колі.

Швидко одягнувшись, я зірвалася з місця. Але щойно відчинила двері, побачила того, кого найменше очікувала зустріти в коридорі Майкла.

— Георг? — я нахмурилася, прикриваючи декольте, бо не встигла застебнути сорочку.

— Викладачко Бенет? — староста був шокований не менше за мене. — Що ви тут робите?

Він зазирнув через моє плече. Квартира Майкла була спроєктована так, що з порогу було видно і кухню, і ліжко, де зараз спав бойовий маг.

— А-а-а... — протягнув він із лукавою посмішкою.

— Георгу! — обірвала я його потік думок, згадавши, що моя машина лишилася біля академії. — Відвези мене до корпусу, негайно!

Що ближче ми під’їжджали до академії, то сильніше стискалося серце. Я активувала магічний браслет, намагаючись зв’язатися з Джейком. Тиша. Набрала його номер на телефоні — жодної відповіді.

— Прокляття! — вилаялася я і вискочила з машини так швидко, що за мною мало не здійнявся дим.

— Джейку! — я бігла до гуртожитку, але раптом завмерла. Сильна магія Хаосу потягнула мене в бік східних воріт. Довірившись інтуїції, я кинулася туди.

Різко зупинившись, я ледь не закричала від жаху. Те, що я побачила, не вкладалося в голові. Джейк лежав у калюжі власної крові. Його тіло було вкрите страшними гематомами та опіками від магічних пут на шиї. Яка тварюка могла так познущатися з юнака? Дивлячись на понівечене тіло, я ледь стримала напад нудоти.

Скляні очі студента дивилися в небо, застиглі в останньому крику страху. Хтось катував його перед смертю, повільно й витончено.

Я не встигла оглянути все, як могильний холод проник у кожну клітину мого тіла. Я знала, кого побачу. Ту, кого зустрічала лише двічі — коли помирали мої найближчі.

— Смерть... — прошепотіла я. Переді мною виникла темна сутність у балахоні, яка не звертала на мене жодної уваги. — Будь ласка, не треба.

Я присіла біля Джейка, намагаючись затулити його собою, але Смерть мене не бачила. Вона провела рукою над тілом, і чорна магія вирвала з його грудей щось схоже на помаранчеву сферу.

— Смерть, будь ласка! Я зроблю все, що хочеш, тільки не забирай його! — кричала я в порожнечу балахона.

Вона розвернулася, збираючись розтанути в тінях, коли я раптом промовила:

— Сем... — голос був тихим і невпевненим. Я згадала того в’язня, який називав себе фавором Смерті.

Чорна сутність завмерла й повільно повернулася до мене.

— Як ти мене назвала? — її голос був наче лезо холодного меча.

— Будь ласка, поверни його, — я зглитнула, руки несамовито тряслися.

— Його не врятувати, — почувся могильний шепіт. — Але можна врятувати декого іншого. Того, хто дорогий тобі... і хто скоро зрозуміє, наскільки дорога ти йому.

— Майкл? — мої губи ледь ворухнулися.

Смерть нахилилася до мого обличчя, і я побачила, що всередині балахона — лише нескінченна темінь. Це не була жінка чи чоловік. Це була первісна сила пітьми.

— Я зроблю все, що захочеш, — сльози застелили мені очі.

— Солодкі обіцянки, — прошипіла вона. — Я хочу твоє тіло. Ти погодишся віддати його мені... тоді, коли я цього забажаю!

Я навіть не встигла відповісти, як відчула, як усередину проникає крижана темна магія. Смерть зникла разом із душею Джейка Колі, лишивши на мені клеймо обіцянки.

Позаду почулися швидкі кроки. Я не знала, як виглядаю в цей момент: руки в крові студента, скляний погляд, мертвотно-бліде обличчя.

— Заради Хаосу... — пролунав голос Артура. Я повільно повернула голову. — Бенет, якого демона тут коїться?!