Розділ 41

— Ви просто заноза в дупі, третій курс! — кричала я на своїх студентів так, що аж іскри з очей летіли. — Ви хоч уявляєте, що я щойно пережила в ректораті? Через вас я сивою стану раніше, ніж диплом отримаю!

Останню фразу мені зазвичай казала бабуся, і, варто визнати, її волосся таки стало білим як сніг.

— Ми взагалі ні до чого, — спробував запротестувати Стівен Вайлд.

— Як зручно! — я закотила очі. — «Моя хата скраю»? Так ось, студенте Вайлд: якщо ви вважаєте, що проступки ваших однокурсників вас не стосуються, киньте в них каменем і з чистим сумлінням йдіть відпочивати.

Студенти мовчки похнюпилися, покірно вислуховуючи мою «сповідь любові».

— Студентко Нокс! — гаркнула я на Ліліану, яка буквально приклеїлася щокою до парти.

— Га? — вона різко сіпнулася, на її обличчі чітко виднівся відбиток від зошита.

— Голова болить, Нокс? — зі знущанням процідила я. Від дівчини тхнуло перегаром так, ніби вона купалася в чані з елем. — Від вас я очікувала такого найменше!

— Вона не винна, — тихо прошепотіла Олівія.

— Що? — мої брови полізли вгору. — Хочете сказати, хтось знову підлив зілля покори? — я зиркнула на Яна Теренса. Проте від його зазвичай зухвалого вигляду не лишилося й сліду: спина згорблена, очі ледь розплющені, руки по швах.

— Ні, — похитала головою Олівія, перш ніж я знову вибухнула. — Нас підставили.

— Авжеж! Хтось силоміць затягнув вас до бару замість нічного патрулювання і вливав алкоголь, поки ви світу білого не бачили?

— Ми не кажемо, що ми святі, — подав голос староста Колвіл. — Але все було не так, як розповів заступник Грін.

— Натякаєте, що заступник збрехав? — те, що Грін міг підставити мене, я б повірила охоче, але щоб він отак обійшовся з найкращими студентами Бонавентури... це було сумнівно.

— Він просто не бачив усієї картини, — пробурмотів староста.

— Уважно слухаю, — я склала руки на грудях і вмостилася за викладацький стіл.

— Почнемо з початку... — почав Колвіл.

***

— Нокс, ти що, п’яна? — засміявся Теренс. — Ти серйозно вважаєш, що демони вирвалися в місто?

— Але я справді бачила демона біля пабу! — протестувала дівчина. — Георгу, скажи їм! Ти ж теж бачив?

— Я бачив лише тінь, — знизав плечима той, згадуючи, як вони проїжджали повз паб.

— Може, якийсь ідіот у костюм вбрався, — недовірливо хмикнула Кетрін Трейсі.

— А що нам заважає перевірити? — Олівія несподівано підтримала Ліліану.

— Те, що наша зона — площа, — аргументував староста. — Підніжжя гори й ліс сьогодні під наглядом Ардена. Вони з Вайлдом і братами Тонканами самі розберуться.

— Вони можуть і не здогадатися перевірити паб, — Олівія підійшла до Георга й недбало торкнулася його плеча. Колвіл здригнувся. Ні для кого не було секретом, що Лайон мала на старосту особливий вплив. — Ну, Георгу... ми туди й назад. Грін навіть не помітить.

— Спробуємо їм зателефонувати, — здався Колвіл.

Кетрін слухняно набрала номер однокурсників. Ліліана відвернулася, щоб не бачити цих «ніжних» дотиків Олівії. Їй було нестерпно дивитися на те, як Лайон липне до бойового мага, а магія та власна сором’язливість не дозволяли їй зробити те саме.

— Поза зоною. Схоже, вони вже глибоко в лісі, — промовила Кетрін, ховаючи мобільний. — Я відправила повідомлення на браслети, але хто знає, коли вони їх прочитають.

— Заступник сказав, у нас є пів години, — невпевнено промовив Колвіл.

Ян гучно плеснув у долоні.

— Я б не здивувався, якби це я запропонував забити на патруль і піти в кабак, але ти, Колвіл... — Теренс підняв брови. — Змінюєшся на очах поруч із цією, — він кивнув на Олівію.

— Заткнись, Теренс! — відрізала Лайон. З того часу, як вона підлила викладачці зілля, ця фраза стала її улюбленим зверненням до «старого друга».

Приїхавши на матовій чорній машині, яку Георг десь позичив, студенти не побачили нічого. Ані демонів, ані слідів Хаосу.

— То, може, по келиху? — кивнув Ян на вивіску пабу.

— Заткни... — почала було Олівія, але її перебили.

— Он він! — скрикнула Ліліана, вказуючи на безлюдний провулок біля сміттєвих баків.

Студенти обернулися. Те, що вони побачили, змусило кров застигнути в жилах.

Високий демон із поморщеним безшерстим тілом і довжелезними рогами. Його шкіряні штани тримав масивний ремінь, а вигляд був настільки відразливим, що у студентів по спинах пробіг мороз.

— За ним! — вигукнув Георг, і всі без вагань кинулися в провулок.

Демон незворушно сперся на стіну й розглядав власні пазурі. Йому, здавалося, було абсолютно байдуже, що на нього націлилися п’ять бойових магів.

— Молися про пощаду! — Ян Теренс сплів найпотужніше заклинання, використовуючи магію Хаосу, і жбурнув його в істоту.

На подив групи, заклинання розвіялося, щойно торкнувшись зморшкуватої шкіри. Демон демонстративно позіхнув і ліниво змахнув долонею.

— Ну все! — з цим окликом студенти підготували магічні сфери, але перш ніж вони встигли атакувати, демон пробурмотів щось схоже на закляття. Його очі спалахнули потойбічним вогнем.

Магія вирвалася з його тіла і, наче змія, проковзнула крізь щити студентів прямо до Ліліани. Ніхто не встиг її прикрити — магія Смерті, якою володіли інші, лише завдала б дівчині ще більшої шкоди.

— Це було лише попередження, — прохрипів демон голосом, від якого завібрирувало повітря.

Він зник так само раптово, як і з’явився, лишивши по собі лише запах озону та Ліліану, яка впала на асфальт, здригаючись у конвульсіях.

— Чому вона не зцілює себе? — Кетрін припала до неї.

— Ліліано, ти чуєш? — Георг хотів торкнутися дівчини, але його рука застигла в повітрі, боячись зашкодити.

Студентка закотила очі, її тіло трусилося в агонії.

— Несемо її в бар! — скомандував Теренс.

— Що? — вигукнула Кетрін.

— Поки приїде швидка, ми маємо бодай якось приглушити біль! — крикнув він, підхоплюючи дівчину під руки. На щастя, вона була в щільній куртці, тож його магічний Хаос не завдав їй опіків.