Розділ 41

- Ви заноза в задниці, третій курс! - кричала я на своїх студентів, так що аж слина вилетіла. - Ви хоча б знаєте, що я пережила тільки що у ректораті? Через вас моє волосся сивим скоро стане! 

Останнє зазвичай мені бабуся в підлітковому віці говорила. Доречі її волосся дійсно стало сивим. 

- Ми взагалі ні до чого, - запротестував Стівен Вайлд.

- Як зручно, - закотила я очі. - Моя хата скраю? Так, ось студенте Вайлд, якщо ви вважаєте, що проступки ваших однокурсників вас не стосуються та ви б ніколи так не вчинили, то киньте в них камінь та з чистим сумлінням йдіть відпочивати. 

Студенти мовчки похилили голови та терпимо слухали як я їх «обожнюю».

- Студентко Нокс! - крикнула я до Ліліани, яка приклеїлася щокою до столу. 

- А? - вона різко підвелась та на її щоці виднівся  відбиток від зошита. 

- Болить голова, Нокс? - зі знущанням промовила до студентки, від якої так і тхнуло перегаром. - Від вас очікувала такого найменше! 

- Вона не винна, - тихо прошепотіла Олівія. 

- Що? - мої брови піднялись догори. - Хочете сказати хтось знову зілля покори підливає? - повернула погляд на Яна Теренса. Та від зухвальства там навіть диму не залишилось. Його очі були майже закриті, спина згорблена, а руки складені по швам. 

- Ні, - помотала головою Олівія та перед тим, як знову слухати мої крики продовжила. - Хтось підставив нас. 

- Авжеж, - не повірила їй. - Хтось силоміць заставив вас піти до бару, замість нічного чергування та вливав у вас алкоголь допоки ви світу білого не бачите? 

- Ми не кажемо, що ми святі, - подав голос староста Колвіл. - Але все не так, як розповів заступник Грін. 

- Ви натякаєте, що заступник збрехав? - те, що Грін міг підставити мене, то я б повірила, але з найкращими студентами Бонавентури, він би не зміг так вчинити. 

- Він не бачив усієї картини, - пробубнів собі під ніс староста. 

- Уважно слухаю, - склала руки на грудях та сіла за викладацький стіл. 

- Почнемо з початку…

- Нокс, може ти пʼяна? - засміявся Теренс. - Ти серйозно думаєш, що демони вирвались в місто?

- Але я дійсно бачила демона біля пабу! - запротестувала дівчина. - Скажи Георгу, ти ж також бачив?

- Я бачив лиш тінь, - знизав плечима він, згадуючи, як проїжджав поблизу пабу разом зі своєю однокурсницею. 

- Може це якийсь придурок в костюм нарядився, - Кетрін Трейсі недовірливо хмикнула. 

- А що нам заважає впевнитись у цій думці? - Олівія зненацька встала на бік Ліліани. 

- Те, що наша територія це площа, - надав аргумент староста. - Територія підніжжя гори та ліс сьогодні у викладача Ардена, вони з Тонканами та Вайлдом розберуться самі! 

- Вони можуть і не подумати перевірити паб, - Олівія підійшла ближче до Георга та незворушно торкнулась його плеча, від чого той смикнувся. Ні для кого був не секрет, що дівчина мала на старосту особливий вплив.- Ну Георгу, ми туди і сюди, Грін не помітить навіть.

- Спробуємо їм зателефонувати, - мовив Георг до монаршої особи. Кетрін без вагань підняла свій телефон та стала набирати однокурсників.

Ліліана повернула голову, щоб не бачити корисливі залицяння дівчини. Їй було не приємно дивитись, як Олівія ніжно торкається бойового мага. Нажаль магія не дозволяла Ліліані зробити це ж саме та і дівчина не знала чи Георг погодився би.

- Телефони в них поза зоною. Схоже вони вже десь глибоко в лісі, - промовила Кетрін Трейсі ховаючи свій мобільний через декілька хвилин. - Я відправила їм повідомлення на браслет, але хто знає коли вони прочитають.

- Заступник сказав в нас є пів години, - не впевнено промовив Колвіл.

Ян гучно плеснув в долоні.

- Я б ще не здивувався, якби це я запропонував замість патрулювання піти в паб, але ж ти… - Теренс підняв брови. - Колвіл, змінюєшся на очах з цією, - він кивнув на студентку Лайон. 

- Заткнись Теренс! - з тих пір, як Олівія підлила зілля покори викладачці це було її улюблене словосполучення до старого друга. 

Як і очікували студенти, приїхавши на чорній матовій машині, яку Георг позичив, вони абсолютно нічого не побачили. Ні демонів, ні навіть натяку на сили Хаосу. 

- То може цей, - кивнув Ян на вхід у паб. -  По стаканчику? 

- Заткни… - хотіла сказати Олівія, як її перебили. 

- Он він! - крикнула Ліліана вказуючи на безлюдний провулок, за яким знаходились сміттєві баки.  

Студенти повернулись та побачили те, що заставило їх похолонути у страху. 

Високий демон з поморщеним тілом без хутра та з довжелезними рогами на голові. Шкіряними штанями, які тримав масивний ремінь. Демон був настільки страшний, що в студентів холод по спині пройшовся .

- За ним! - крикнув Георг та всі без роздумів побігли до провулку. 

Демон незворушно сперся на стіну та розглядав свої руки. Йому здавалось було абсолютно все одно на те, що на нього націлилися пʼять бойових магів.