Розділ 40

Останній тиждень перед здачею своїх екзаменів пролетів так швидко, що я й не помітила, як стою перед викладачами академії. 

Найдорожча академія відьомства у всій країні Ер, академія Чарман. Славиться видатними відьмами та відьмакаии, яким після закінчення навчання відкриті усі дороги. Я знала про цю академію та навіть не мріяла сюди вступити, а тим паче отримати диплом.

Оранжерея академії, в якій приймали мої заліки, по розмірам нагадувала актовий зал у такій звичній для мене академії Бонавентури, але виглядала наче ботанічний сад з різними видами рослин, які були обплетені по стінах. Та навіть тут були рідні мені студенти. Весь третій курс на чолі зі старостою - Георгом Колвілом прийшли підтримати свою наставницю, навіть Ян Теренс, хоча зізнатись його погляд ніби очікував, що я оступлюсь та провалю все. Та найбільше мене напружували зосереджені очі ректора, який сидів подалі від комісії, але ближче чим студенти та з ним був Артур Грін зі звичним похмурим поглядом.  

Приймальня комісія вже встигли прочитати мій реферат з розповіддю про столітню війну та про Храм, який я мʼяко назвала посереднім гонором творців. Звісно ризиковано таке писати, але ж я це я. Нічого не вдію з собою. Та і приймальна комісія складалась з відьми, двох відьмаків та одним членом з бойового факультету, та його оцінка на мій реферат не впливала. 

- Зілля нейтралізації, - поправила окуляри та уважно прочитала мій звіт жінка з блакитно білявим волоссям з комісії, яка представилась ректором академії Чарман. Жінка з доволі рідкісним та красивим прізвищем. Ксенія Казмандзей зацікавлено поглянула на мене. - Демонструйте. 

Я відмітила, що жінка чимось схожа на Хелену, тільки старша на декілька років. Скучила я за цією приставучую, але доброю викладачкою. Віднедавна вона вийшла з коми та до неї почали пускати відвідувачів. Здам екзамени та обовʼязково зайду, тим паче тема для розмови є. 

З думками про викладачку, я готувала своє прекрасне зілля нейтралізації. Та щоб продемонструвати його дію в цей раз обрала менш небезпечний каталізатор. Зілля зміни подоби, а саме зміни на тигра, згадала я Джейка Колі, який любить цих тварин. 

Повторила я свої дії та моє зілля, хоч і болючим, та прекрасним чином показало себе. 

Мої студенти піднялись з місць та заплескали. Комісія задоволено кивнула та щось занотували у свої блокноти. 

- Заклинання астральної проекції тіла, - промовила голосно. 

Так, я в останню хвилину змінила заклинання правди на зовсім інше. Хоча моє заклинання правди було написане та я так і не наважилась його випробувати. Занадто багато секретів я маю, щоб так безглуздо відкрити їх. 

А на нове заклинання мене спонукали дії Майкла в загубленому місті. Він якимось чином спроектував свої підсвідомі дії на моє тіло, тому натхнена його безсоромним вчинком я вирішила зробити щось подібне. 

- Згідно вченому Максиміліану Гендельту, астральне тіло складається з речовини бажань, з яких люди формують почуття та емоції, - почала я теоретичну частину. - Своєрідне енергетичне поле людини, через яке вона емоційно та чуттєво сприймає навколишній простір. 

Заклинання було доволі важким та мій резерв використовувало майже весь, але я сподівалась, що успіхи у відьомстві допоможуть мені перекрити невдачі у бойовому факультеті. 

Прошепотівши криво складений вірш, адже заклинання, то не моє. Я підійшла ближче до столу приймальної комісії. 

Нажаль так далеко, як у Майкла, сягнути моє астральне тіло не могло, максимум це пів метра. 

Тому нависаючи над приймальною комісією, я провалилась у підсвідомість і тільки так змогла спроектувати свої дії на стіл комісії та з великою втратою магічної енергії все ж таки перевернула лист блокноту, який лежав перед носом Ксенії Казмандзей. 

Відкривши очі стомлено сперлась на стіл руками, які нервово тряслись. Дістала зілля яке спеціально підготувала, щоб зняти перенапругу та випила одним ковтком.

Комісія уважно спостерігала за кожним моїм рухом та перекинувши сторінку назад, подала тихий голос ректорша:

- Якщо ректор Алан Старк, не достатньо оцінить ваших результатів, то знайте в академії Чарман, вас завжди чекають з відкритими обіймами, - з під окулярів підмигнула мені жінка. Не зважаючи на юний вигляд, її очі випромінювали величезний досвід. Жінка посміхнулась та промовила більш гучно. - Відмінно Каро Бенет. 

Її слова з найвищою оцінкою зігріли мені душу, допоки я не глянула на четвертого чоловіка з приймальної комісії. 

- Що ж, перейдемо до бою, - оскалився він та повернувся до Артура. 

Хто б сумнівався що ці двоє друзі. 

Що може відьма проти одного з наймогутніших бойових магів? Впасти на підлогу і молити про пощаду, після магічного удару по животу, а потім звичайному удару під коліна. Та добре, що моє тіло було більш менш тренованим та мʼязи захищали від безжальних ударів бойового мага.

Та я дійсно впала, тільки без молитви. Дивилась на нього очима повними злості, хоча тіло говорило про те, що заради Хаосу, скажи здаюсь. 

Але ні, не в моєму характері. 

- Я не бʼю лежачих, - промовив він дивлячись згори, а потім повернув погляд на приймальну комісію. - З урахуванням, що вона відьма тут максимум середня оцінка і то це з натяжкою.