Розділ 40

Останній тиждень перед іспитами пролетів на такій швидкості, що я й не зчулася, як опинилася перед екзаменаційною комісією.

Найдорожчий навчальний заклад у всій країні Ер — академія Чарман. Вона славилася видатними відьмами та відьмаками, перед якими після випуску відкривалися всі двері. Я знала про це місце, але ніколи не сміла навіть мріяти про вступ сюди, а тим паче про отримання диплома.

Оранжерея, де приймали заліки, за розмірами нагадувала актовий зал моєї звичної академії Бонавентури, проте виглядала як розкішний ботанічний сад. Стіни були густо обплетені екзотичними рослинами, що створювали атмосферу живої магії. Та навіть у цьому чужому величі я бачила рідні обличчя: увесь третій курс на чолі зі старостою Георгом Колвілом прийшов підтримати свою наставницю. Серед них був і Ян Теренс. Його погляд буквально випромінював очікування: він сподівався, що я схиблю й провалю все. Найбільше ж мене напружував ректор. Він сидів трохи осторонь від комісії, але ближче за студентів. Поруч із ним, як завжди похмурий, завмер Артур Грін.

Комісія вже встигла вивчити мій реферат про Столітню війну та Храм, який я ризикнула назвати «посереднім гонором творців». Писати таке було вкрай небезпечно, але я не могла піти проти себе. До складу комісії входили відьма, двоє відьмаків та представник бойового факультету, чия оцінка, на щастя, на реферат не впливала.

— Зілля нейтралізації, — жінка з блакитно-білявим волоссям поправила окуляри, уважно вивчаючи мій звіт. Вона представилася ректоркою академії Чарман. Ксенія Казмандзей — рідкісне й красиве прізвище. Вона зацікавлено поглянула на мене: — Демонструйте.

Я мимохіть відзначила, що вона чимось схожа на Хелену, тільки старша на кілька років. Я встигла скучити за цією прискіпливою, але доброю викладачкою. Нещодавно Хелена нарешті вийшла з коми, і до неї почали пускати відвідувачів. Щойно здам іспити — обов’язково забіжу до неї, адже тем для розмови накопичилося чимало.

З думками про Хелену я взялася за приготування свого зілля нейтралізації. Щоб продемонструвати його дію, цього разу я обрала менш небезпечний каталізатор — зілля зміни подоби. Вирішила перетворитися на тигра, згадавши Джейка Колі, який так обожнює цих хижаків.

Кілька відпрацьованих рухів — і магія спрацювала. Моє зілля, хоч і діяло дещо болісно, продемонструвало бездоганний результат.

Студенти зірвалися з місць, здійнявши шквал аплодисментів. Члени комісії задоволено перезирнулися й занотували щось у своїх блокнотах.

— Заклинання астральної проєкції тіла! — вигукнула я, щоб голос не здригнувся.

В останню хвилину я замінила заклинання правди на дещо зовсім інше. Попри те, що звіт був підготовлений, я так і не наважилася випробовувати магію щирості на собі — у мене надто багато таємниць, щоб так безглуздо їх розкривати. Натомість мене надихнув Майкл: у Загубленому місті він зумів спроєктувати свою підсвідомість на моє тіло. Я вирішила ризикнути й відтворити щось подібне.

— Згідно з теорією Максиміліана Гендельта, астральне тіло складається з «речовини бажань», — почала я теоретичну частину, намагаючись вгамувати серцебиття. — Це енергетичне поле, через яке людина емоційно сприймає простір.

Заклинання було виснажливим і вимагало майже весь мій резерв, але я сподівалася, що успіх у вищій магії перекриє мої посередні успіхи на бойовому факультеті. Прошепотівши криво складений вірш (віршування ніколи не було моїм улюбленим заняттям) я підійшла ближче до столу комісії.

Мій астральний двійник не міг сягнути так далеко, як у Майкла, — максимум пів метра. Нависнувши над столом, я провалилася в глибоку підсвідомість. Зусилля було колосальним, але мені вдалося спроєктувати дію: я відчула, як астральні пальці торкаються паперу, і з великою втратою енергії перевернула аркуш блокнота прямо перед носом Ксенії Казмандзей.

Коли я розплющила очі, руки нервово тряслися. Спершись на стіл, щоб не впасти, я дістала заздалегідь підготовлене зілля від перенапруги й випила його одним ковтком. Комісія ошелешено спостерігала за кожним моїм рухом. Ректорка Чарман тихим голосом промовила:

— Якщо Алан Старк не оцінить вас належним чином, знайте: в академії Чарман вас завжди чекають з відкритими обіймами. — Вона підмигнула мені. Попри юний вигляд, її погляд випромінював колосальний досвід. Потім вона додала гучніше: — Відмінно, Каро Бенет!

Ці слова зігріли мені душу, але радість тривала недовго — я поглянула на четвертого члена комісії.

— Що ж, перейдемо до бою, — оскалився він, перезирнувшись із Артуром Гріном. Хто б сумнівався, що вони друзі.

Що може відьма проти одного з наймогутніших бойових магів? Я впала на підлогу після першого ж магічного удару в живіт, а потім отримала під коліна. Добре, що моє тіло було тренованим і м’язи прийняли на себе частину болю. Я лежала, дивлячись на нього очима, повними люті. Тіло благало: «Заради Хаосу, здайся!» Але це було не в моєму характері.

— Я не б’ю лежачих, — кинув він зверхньо й повернувся до комісії. — Як для відьми — це максимум середня оцінка. І то з натяжкою.

Я шукала підтримки в очах Ксенії, але вона лише співчутливо знизала плечима. «Знайди слабке місце», — згадала я пораду Майкла. Аналізувати часу не було, лишалася тільки хитрість.

Закусивши губу, я з останніх сил сплела свій улюблений енергетичний батіг. Я навмисно не підводилася — він сам сказав, що лежачих не чіпає. Чи було мені соромно бити у спину? Анітрохи. Цей самовпевнений індик заслужив.

Батіг змією обплів його щиколотку. Секунда — і маг уже на підлозі. Його очі витріщилися на мене, сповнені люті, але я, вже стоячи на ногах, миттєво сплела ще одну стрічку, зв'язуючи йому руки.

— Це не за правилами! — підскочив Артур Грін. — Бій було завершено!

— А ви з демонами теж завжди граєте за правилами, заступнику Грін? — відрізала я. Порівняння з демоном змусило Артура замовкнути й сісти на місце.

Бойовий маг підвівся, важко дихаючи.

— Добре, — процідив він, потираючи забиті руки.