Розділ 38

Занкус Аім та Майкл Арден не були друзями, але й не були ворогами. Вони намагались триматись осторонь один від одного та в справи не лізти. В кожного був свій погляд на ситуацію та свої способи рішення. Але не в справі з Карою Бенет. 

Доля стукнула їх лобами один з одним та заставила вирішувати справу разом. 

- Навіщо? - Майкл виглядав спокійно, хоча душа його бунтувала. 

- Вона ж… - розтягнувся в посмішці Занкус. 

- Навіщо ти сюди її притягнув? - Майкл проігнорував його гарний настрій. 

- Доля мінлива, Майкле, - задумлено протягнув Занкус та активував артефакт тиші. - Це як колесо удачі, не помітиш, як воно змінило свій хід. 

- Афоризми залиш для наївних панянок, - помотав головою Майкл.

- Ревнуєш Арден? - запитав риторичне питання демон.

- Це не те, що потрібно обговорювати, - очі Майкла запалали. Він не приховував почуттів до відьми. Але ще не розібрався чи вони позитивні чи негативні. Єдине знав напевне, що до неї тягне наче магнітом.Він не планував з нею поцілунку та не планував її рятувати, але коли зробив це, зрозумів, що не потребує абсолютно нічого взамін, навіть звичного «дякую». - Ти знав, що її тут буде чекати. Знав, що в цей день Хаос порозкидає свої квіточки та затягне її в спогади! 

- Їх називають дарунками, - поправив Занкус. 

- Плювати, - Майкл зиркнув на викладачку, яка розкладала карти для Олівії. 

- Звісно знав та ще знаю, що не можна кидати Кару на поталу Долі, вона її зжере живцем. 

- То ти вирішив кинути Хаосу під ноги, - Майкл склав руки на грудях, від чого його форма видала не приємний звук. 

- По крайній мірі, він її не скривдить, на відмінну від тебе, - Занкус прийняв також закриту позу.

- Ти не знаєш про що говориш, - бойовий маг стиснув губи.

- Мені достатнього того, що я бачив двісті років тому, - згадав минуле демон. - І, те що довіряти тобі, як і йому не можна.

- Пф, - фиркнув Майкл. - А що ти плануєш їй пообіцяти? Золоті гори? Чи може безпеку? 

- Я лиш знаю, що таку зброю, як вона потрібно тримати близько, - розтягнув посмішку Занкус. 

- Як я можу бути впевнений, що ти не дієш за його наказом? - звів брови бойовий маг. - Твої дії занадто ризиковані та не обачні. 

- Ніяк, - знизав плечима демон. - Як і я не можу бути впевнений, що ти не одержимий Хаосом, як минулого разу.

Майкл не міг бути одержимим, адже на ньому клеймо, яке обмежує сили і Хаос про це знає, але не Занкус. Але одне питання все ж хвилювало бойового мага. 

- Як ти її так швидко впізнав? - запитав він, адже тільки тісний та взаємний контакт може спровокувати впізнання душі.

- Її душа має частинку моєї, - гордо промовив демон та зустрівся з хмурим поглядом бойового мага. 

- А якщо він використає цю частинку? - Майкл заговорив тихіше.

- Не зможе, - байдуже махнув Занкус. - Я це зробив за допомогою мага Смерті, а Хаос, як ти знаєш не може вплинути на Смерть.

- І як ти це зробив? 

- Завдяки торговцю силами знайшов мага Смерті з гарним резервом, який навчив відділяти частинки душі, вбив його та за допомогою його остаточної сили вплів в душу дівчину магію, хоча це й магія Смерті, але ставив її саме я, тому й відчувати можу тільки я, - спокійно відповів Занкус та зустрівши хмурий погляд бойового мага запротестував. - Це було більше двохсот років тому, не засуджуй. Зараз я інша людина. 

- Демон, - поправив його Майкл. 

- Відчуваю ноту зверхньості у твоїх словах, - награно образливо мовив демон. - Невже забув, що у твоїх венах більше магії Хаосу, чим у моїх.

- Не нагадуй, - Майкл піджав губи, давши знати, що тема йому не подобається. 

- Хочеш сам їй розповісти? - змінив тему Занкус.

- Хочу триматись її подалі, - Майкл похитав головою. 

- Якщо потяг летить з мосту, пізно гадати чого не вистачило, рейок чи колій, - завуальовано заговорив Занкус. - В будь якому випадку я завжди радий її прийняти. 

- Вона не товар, Занкусе, - з відразою до нього промовив Майкл. - І повір, вона далеко не Єва. Оточення, пращури та навіть час це все міняє душу до невпізнаності. Коли я зрозумів хто вона я не побачив в ній ні частинки Єви, хіба що вольовий характер, але це все. Навіть боюсь уявити, що вона за людина і які секрети приховує.

- Я помітив, - погуляв Занкус на Кару та мимоволі посміхнувся. Дівчина розмовляла зі студенткою. Чорняве кучеряве волосся лежало на плечах та вона його швидко відкинула назад, відкривши обличчя. Здалеку відьма здавалась такою незворушною та неймовірно гарною. - Твоє право триматись подалі, а я ж буду їй тим на якого можна завжди покластись.

- Це твоє остаточне рішення? - з погрозою глянув на нього Майкл. 

- А твоє? 

- Час покаже… - Майкл прокрутив карту Таро. 

- Думаєш він знає про неї? - Занкус посерйознішав, побачивши карту змії у руках бойового мага, що свідчило про велику загрозу. 

- Цілком вірогідно, - Майкл не відводив очей від довжелезного змія, який обплітав чорну папороть. - Чекає моменту, щоб підхопити її в уразливому стані та затягти у кобло.