Розділ 38

Занкус Аім та Майкл Арден не були друзями, але й ворогами їх назвати було важко. Вони намагалися триматися на відстані й не втручатися у справи один одного. У кожного був свій погляд на світ і власні методи розв'язання проблем. Але тільки не тоді, коли йшлося про Кару Бенет.

Доля зіштовхнула їх лобами, змусивши діяти спільно.

— Навіщо? — Майкл виглядав спокійним, хоча в душі бушував шторм.

— Вона ж… — Занкус розплився в усмішці.

— Навіщо ти притягнув її сюди? — Майкл проігнорував його грайливий настрій.

— Доля мінлива, Майкле, — задумливо промовив Занкус, активуючи артефакт тиші. — Це як колесо фортуни: не встигнеш озирнутися, а воно вже змінило хід.

— Афоризми залиш для наївних панянок, — відмахнувся Арден.

— Ревнуєш? — кинув риторичне запитання демон.

— Це не та тема, яку я збираюся обговорювати. — Очі Майкла спалахнули. Він не приховував почуттів до відьми, хоча ще й сам не розібрався, позитивні вони чи руйнівні. Знав лише одне: його тягне до неї, наче магнітом. Він не планував її цілувати, не планував рятувати, але коли зробив це, зрозумів, що йому не потрібно нічого натомість, навіть простого «дякую». — Ти знав, що на неї тут чекає. Знав, що сьогодні Хаос розкидає свої квіти й затягне її у вир спогадів!

— Їх називають дарунками, — виправив його Занкус.

— Плювати, — Майкл зиркнув на викладачку, яка якраз розкладала карти для Олівії.

— Звісно, я знав. І знаю також, що не можна кидати Кару на поталу Долі — та зжере її живцем.

— То ти вирішив кинути її під ноги Хаосу? — Майкл схрестив руки на грудях, від чого його форма видала сухий неприязний звук.

— Принаймні він її не скривдить. На відміну від тебе, — Занкус також прийняв закриту позу.

— Ти не тямиш, про що говориш, — бойовий маг ледь помітно стиснув губи.

— Мені достатньо того, що я бачив двісті років тому, — згадав минуле демон. — І того, що довіряти тобі, як і йому, не можна.

— Пф, — пирхнув Майкл. — І що ти плануєш їй пообіцяти? Золоті гори? Чи, може, безпеку?

— Я лише знаю, що таку зброю, як вона, треба тримати близько до себе, — Занкус знову посміхнувся.

— Як я можу бути впевнений, що ти не дієш за його наказом? — Майкл звів брови. — Твої дії занадто ризиковані й необачні.

— Ніяк, — знизав плечима демон. — Так само як і я не можу бути впевнений, що ти знову не одержимий Хаосом, як минулого разу.

Майкл не міг бути одержимим — на ньому стояло клеймо, що обмежувало сили, і Хаос про це знав. Проте Занкусу це було невідомо. Але одне питання все ж не давало спокою бойовому магу.

— Як ти так швидко її впізнав? — запитав він. Лише тісний і взаємний контакт душ міг спровокувати таке миттєве впізнання.

— Її душа має частинку моєї, — гордо промовив демон, зустрівшись із похмурим поглядом мага.

— А якщо він використає цю частинку? — Майкл мимоволі перейшов на шепіт.

— Не зможе, — байдуже махнув рукою Занкус. — Я зробив це за допомогою мага Смерті. А Хаос, як тобі відомо, не має влади над Смертю.

— І як тобі це вдалося?

— Через торговця силами я знайшов мага Смерті з величезним резервом. Він навчив мене відділяти частинки душі. Потім я вбив його і за допомогою залишку його сили вплів магію в душу дівчини. Хоч це і магія Смерті, ставив її я, тому й відчути її можу лише я, — спокійно пояснив Занкус. Помітивши осуд в очах Майкла, він додав: — Це було понад двісті років тому, не засуджуй. Зараз я інша людина.

— Демон, — виправив Майкл.

— Відчуваю нотку зверхності у твоїх словах, — награно образився Занкус. — Невже забув, що у твоїх венах більше магії Хаосу, ніж у моїх?

— Не нагадуй, — Майкл підібгав губи, даючи зрозуміти, що тему закрито.

— Хочеш сам їй розповісти? — змінив тему Занкус.

— Хочу триматися від неї подалі, — Майкл похитав головою.

— Якщо поїзд летить із мосту, пізно гадати, чого не вистачило — рейок чи колій, — метафорично відповів демон. — У будь-якому разі, я завжди буду радий її прийняти.

— Вона не товар, Занкусе, — з відразою кинув Майкл. — І повір, вона далеко не Єва. Оточення, предки й навіть час змінюють душу до невпізнання. Коли я зрозумів, хто вона, я не побачив у ній нічого від Єви. Хіба що вольовий характер. Мені навіть страшно уявити, що вона за людина і які секрети приховує.

— Я помітив, — Занкус поглянув на Кару й мимоволі всміхнувся. Дівчина розмовляла зі студенткою. Чорне хвилясте волосся спадало на плечі, але вона швидким рухом відкинула його назад. Здалеку відьма здавалася незворушною і неймовірно прекрасною. — Твоє право — триматися осторонь. А я буду тим, на кого вона завжди зможе покластися.

— Це твоє остаточне рішення? — з погрозою запитав Майкл.

— А твоє?

— Час покаже… — Майкл задумливо прокрутив у пальцях карту Таро.

— Думаєш, він знає про неї? — Занкус посерйознішав, побачивши в руках мага карту Змії — символ великої загрози.

— Цілком імовірно, — Майкл не зводив очей із зображення змія, що обплітав чорну папороть. — Чекає слушного моменту, щоб підловити її в стані вразливості й затягти у своє кубло.

— Тоді тобі справді краще бути подалі, — підсумував Занкус. — І не хвилюйся, я зумію її захистити.

Майкл кинув на нього багатозначний погляд. Подумки він заприсягся: Кара не повинна повторити долю Єви. Цього разу він врятує її за будь-яку ціну.

Але він ще не знав, що рятувати, можливо, доведеться його самого — від цієї відьми.

Від автора: 

Карта майбутнього для Кари