Розділ 37

— Карти Таро — це своєрідний інструмент, що дозволяє зазирнути в руки Долі, — я зосередила на собі увагу всіх присутніх.

Відтоді як я прокинулася після незрозумілого сну, минула година. Майкл з іншими бойовими магами патрулювали загублене місто. Як він пояснив, його орден розташовувався неподалік від пустелі Амарії, а сьогодні в місті відчувалася активна магія Хаосу — саме це змусило магів бути напоготові.

— Та запам’ятайте, — я обвела поглядом студентів, що сиділи на пледах. У поле зору потрапили й бойові маги з ордену «Зелене око», які слухали мене з явним зацікавленням. Було навіть приємно. — Коли ворожите собі, завжди звертайтеся до карт у третій особі.

Я дістала свою стареньку колоду — подарунок далекої родички Шарлоти Штейн у день, коли ми разом вступили до академії. Звісно, я давно могла купити нову, але саме ця нагадувала про безтурботні часи та дружбу, яка колись здавалася вічною. Ми з Шарлотою несли одну біду на двох, допоки ця ноша не стала непідйомною.

— Що Доля готує для Кари Бенет? — промовила я вголос і виклала три карти сорочками догори. — Перша — ваше минуле. — Я перевернула ліву карту. — Відчай, — тихо прошепотіла. — Друга — теперішнє. — Мої брови здивовано злетіли вгору. — Кохання?

— І хто ж цей щасливчик? — Занкус, який сидів неподалік від Майкла, усміхнувся з неприхованою цікавістю.

Легкий теплий вітерець проковзнув по тілу, торкаючись талії, ніби ніжно погладжуючи її. Я не бачила, але відчула знайому теплу руку на шкірі й закусила губу, згадавши його ніжні обійми та пристрасний поцілунок у машині.

Краєм ока я помітила Майкла. Він пильно спостерігав за мною, вивчаючи кожну зміну моєї міміки.

«Ти не знаєш, у що вплутуєшся», — я кинула на мага погрозливий погляд і подумки втрутилася в його свідомість.

«Як і ти», — відповів він. Тієї ж миті його рука перестала зігрівати мою талію.

— Викладачко Бенет? — Ліліана повернула мене до реальності. — Що означає третя?

— Третя карта — ваше майбутнє. — Я відкрила її.

Руки затремтіли від побаченого. Я миттєво перевернула карту назад і звернулася до студентів:

— Тепер ваша черга. Спробуйте, — вичавила я з себе посмішку.

— То яке ж ваше майбутнє, викладачко Бенет? — пролунав холодний голос Майкла.

— Не варто приділяти цьому увагу, — кинула я, не дивлячись йому в очі. — Таро — це лише забавка.

— Дивлячись для кого. — Він умить опинився поруч і вихопив третю карту.

Майкл зиркнув на мене спідлоба, потім знову на карту. Від його погляду посеред спекотної пустелі стало холодно. Захотілося закутатися в шубу й випити гарячого чаю. До речі, про напої...

— Викладачу Аім, — я схилила голову набік, щоб бачити демона й відволіктися від проникливого погляду Майкла. — Дістаньте з рюкзака напій.

— Компот питимемо? — хмикнув студент Теренс.

— Те, що допоможе розслабитися й підніме настрій, але без жодної краплі алкоголю, — промовила я, знову відчувши на собі зацікавлені погляди. — Можливо, я й нестерпна наставниця, яка витягла вас у вихідний на екскурсію, але позбавляти веселощів не стану.

— Сподіваюся, ми не будемо після цього танцювати на столах? — іронічно запитав темношкірий Ян Теренс і додав: — Напівголими.

— Студенте Теренс, ви вважаєте себе надто дотепним? — я хитала головою.

— А ще й розумним, — він самовдоволено погладив себе по грудях, викликавши сміх у групі.

— Знайте: ваш сарказм — це прояв пасивної агресії, а не високого інтелекту, — зауважила я. Студенти зареготали голосніше. Теренс лише пирхнув, але продовжувати дискусію не наважився.

Ну, він сам напросився. Треба завжди думати про наслідки й не втрачати голову, бо за нерозсудливість доводиться дорого платити. Це стосувалося й моїх вчинків. Я знову зиркнула в бік Майкла.

— Прошу, — Занкус поставив велику пляшку з помпою і знову підмигнув мені. — А викладачам можна розслабитися?

— Вам, викладачу Аім, можна все що завгодно, — тихо підтримала я його флірт. У відповідь почувся скрегіт зубів Майкла, який так і не випустив карту з рук.

«Скрегочи, дорогенький. Шкода такі білі зубки».

— Чув? — Занкус ніби навмисно підлив масла у вогонь і штовхнув бойового мага в бік. — Прихильність не на твоєму боці.

— Викладачко Бенет, — офіційно звернувся до мене Майкл, ігноруючи Занкуса. — Я заберу цього демона на розмову.

Мені було страх як цікаво, про що вони говоритимуть, але вони не лише відійшли на пристойну відстань, а й активували артефакт тиші.

«Ну й нехай», — я подумки махнула рукою і повернулася до студентів. Вони розбилися на групки по двоє-троє і ворожили. До них приєдналися й інші маги з ордену — здавалося, їм теж сподобалося відволіктися від напруженого дня.

— Дозволите? — до мене підійшла Олівія, кивнувши на карти.

Схоже, дівчина хотіла поговорити, і я люб’язно погодилася.

— Що готує Доля для Олівії Лайон? — звернулася я до колоди, в якій бракувало однієї карти — тієї, що залишилася в Майкла.

— Сподіваюся, турнір, — з надією промовила вона, зробивши ковток мого напою.

Я придумала його ще на першому курсі, коли алкоголь був під забороною, а розваг хотілося. Трохи зілля, трохи відьомської магії — нічого складного, але ефект був неймовірний. Він не туманив мозок, а лише викликав потужний викид ендорфінів — як від шоколаду або занять коханням. Без цього напою не минало жодне свято в академії відьомства. Навіть мій колишній ректор, хоч і крізь зуби, визнав його чудовим замінником алкоголю і дозволив пити в стінах закладу. Мовляв, краще це, ніж підпільне пійло.

— Це справді непогано, — задоволено посміхнулася Олівія.

— Горе, — я відкрила карту минулого.

— Моя мама покинула нас із татом десять років тому, — її погляд прикипів до карти. — Відтоді батько шукає мені пару, щоб я не залишилася одна у разі його смерті.

Тепер я глянула на її ситуацію інакше. Я розуміла її батька, але його дії суперечили бажанням Олівії. Ніхто не має права вказувати іншому, як жити й з ким одружуватися.