Розділ 36

— Пустеля Амарія, — Занкус Аім задоволено закусив губу, ведучи величезний орендований автобус. Орендував його він, бо моїх фінансів апріорі не існувало: усе, що ми вчора заробили з Елізабет, пішло на розхідні матеріали. — Тут спекотно, але море, що омиває пустелю, чарівне. За легендою, саме тут Хаос переховувався зі своєю фавориткою.

Я сиділа поруч із ним, а за нами розсілися студенти. На мій подив, вони були в чудовому гуморі. Можливо, на них так впливала присутність демона? Мене ж досі мучило питання: що демони роблять в академії? Я могла б запитати про це Занкуса наодинці, але, знаючи його натуру, він би сприйняв мою цікавість двозначно. Заспокоювало лише те, що ректор йому довіряє.

— А як її звали? — запитала Ліліана Нокс. Як я помітила, вона була надзвичайно романтичною особою. Вона й продовжила тему про фаворитку Хаосу.

— Діана, — відповів демон, і моє серце на мить завмерло. Я пам’ятала це ім’я зі свого сну. Невже я бачила життя фаворитки самого Хаосу? — На її честь, до речі, названо озеро біля нашої академії.

— І що з нею сталося? — долучилася до розмови Кетрін Трейсі.

— Трагічна доля, — мовив він, не відриваючи погляду від дороги. — Її вбили через Хаоса ще зовсім молодою.

Раніше теми творців мене не надто хвилювали, але тепер ці легенди здавалися мені живими й небезпечними.

— Чому? — Олівія вражено прикрила рот долонею.

— Вона була єдиною, хто міг володіти Мечем Сили Трьох. Доля та Смерть вирішили, що їй краще померти, аніж дозволити Хаосу використати таку могутню зброю проти них.

— А де цей меч зараз? — запитала вже я. Я бачила його у снах, але не в руках Діани, а в іншої дівчини — Єви.

— Був у Єви, — вимовив він, і я заціпеніла. Мій сон не був плодом уяви — це була легенда, якої я раніше навіть не знала. — Це було майже двісті років тому.

«Наприкінці Столітньої війни», — згадала я. Якщо вірити легенді, це і була та хитрість, на яку піддався Хаос, щоб затриматися в нашому світі. Але як?

— Де меч тепер? — запитав хтось із братів Тонкан. Їхні голоси настільки схожі, що я не змогла розрізнити, хто саме це був.

Студенти буквально ловили кожне слово викладача Аіма. Він і справді вмів розповідати.

— Про це краще запитати у викладачки Картер. Вона писала дисертацію на цю тему, — зауважив Занкус. Я й не знала, що в Хелени є науковий ступінь. Усе ж цікаві колеги мені дісталися.

— А хто така ця Єва? — запитав Георг Колвіл.

— Реінкарнація фаворитки Хаоса, — пояснив Занкус і раптом кинув на мене швидкий погляд.

— Реінкарнація існує? — нахмурився Ян Теренс.

— О так, хлопче. Переродження душі — дивовижна річ. Повір, я бачив це на власні очі.

Похмурі думки дедалі глибше пускали коріння в моїй голові.

— А скільки вам років? — нетактовно поцікавився Георг.

— Торік виповнилося триста, — усміхнувся демон. Ззаду почулися здивовані вигуки.

— Ви бачили Столітню війну? — не втрималася я. В історії я тямила значно краще, ніж у міфах.

— Я був одним із її затійників, — після цих слів я важко зглитнула. Чи не помилилася я, так сліпо довірившись ректорові?

— Не хвилюйтеся, викладачко Бенет, — Ліліана Нокс легенько торкнулася мого плеча. — Викладач Аім відмовився від своїх демонських сил. Саме через це та його величезний досвід він і працює з нами.

— Ну навіщо ти видала всі секрети? — награно образився Занкус, зазирнувши в дзеркало заднього виду. — Я ще хотів помилуватися зляканим обличчям вашої наставниці.

— У вас специфічне почуття гумору, — фиркнула я.

— Мене часто називають дотепним, — підмигнув він. — Та Ліліана має рацію: напівдемони мають право жити серед людей, доки не використовують сили Хаосу на зло.

— Але це не скасовує того факту, що ви можете використати їх будь-якої миті, — прискіпливо зауважила я.

— Не зовсім, — він відсунув край жовтої мантії, оголюючи татуювання. Коло з чіткими лініями, що перетиналися в складні геометричні фігури. — Нас таврують обмежувачами. Вони настільки сильні, що зламати їх неможливо. Принаймні, за мої три віки нікому це не вдалося.

У мене перехопило подих. Точно таке саме татуювання я бачила у Майкла. Хто він такий? І чому на ньому обмежувачі?

— То виходить, ви жили в часи тієї Єви? — Кетрін повернула розмову в цікаве русло.

— Не просто жив, я знав її особисто, — Занкус пересмикнув плечима, згадуючи дівчину, і прикрив татуювання.

— Якою вона була? — запитала я, намагаючись підтвердити свої здогадки.

— Красуня, — протягнув він. — Смаглява шкіра, соковиті губи й темно-блакитні очі. — Він знову пильно подивився на мене. — Чимось схожі на ваші, наставнице.

На що він натякає?

— Вона вам подобалася? — романтична Ліліана не вгамовувалася.

— О, дівчинко, мені багато хто подобався, — усміхнувся він, не приховуючи свого минулого способу життя. — Але вона — фаворитка Творця, а Хаосу я не рівня.

— А це правда, що очі — єдине, що не змінюється при реінкарнації? — Олівія подалася вперед так сильно, що мало не залізла Занкусу на плече.

— Не дарма кажуть, що очі — це дзеркало душі, — підтримала Кетрін. Це питання цікавило всіх. І мене також.

— Судячи з моїх спостережень, відтінок може змінюватися, — відповів він. — Генетика теж відіграє роль.

Очі Діани були світло-блакитними, очі Єви — синіми. А мої? Щось середнє? Здається, моя фантазія грає зі мною в злий жарт. Чи Занкус навмисно підштовхує мене до цієї думки? Але звідки йому знати про мої сни?

— Цікаво, ким я була в минулому житті? — замріялася Олівія.

— Кхм... повією, — кашлянув Ян Теренс.

— Теренсе! — гаркнула я на нього. — Не забувай: карма — та ще сука.

— Мені це не загрожує, — буркнув він. — У мене все «на мазі».

Його самовпевненість колись його занапастить. Гівнюк він рідкісний, але по-людськи його було навіть шкода.

— Мені подобається ваш характер, викладачко Бенет, — підмигнув Занкус. Він не боявся фліртувати навіть при студентах. Ті, схоже, вже звикли.