Розділ 34

В оранжереї я зустрілася із захопленими поглядами першокурсників. Вів’єн напросилася бути присутньою, щоб поспостерігати за своїми підопічними. Як на мене, вона аж занадто ними опікувалася.

— Нейтралізація зілля, — гучно промовила я, оглядаючи студентів.

— Таке справді можливо? — запитала студентка Стоун. Ця мила дівчинка виглядала років на шістнадцять: у її довге каштанове волосся були вплетені жовті квіти, що ідеально пасували до світло-карих очей. Аманда Стоун завжди обирала світлі кольори, які підкреслювали її невинність. Дивлячись на неї, важко було повірити, що вона бойовий маг — швидше принцеса чи герцогиня. Попри своє походження зі звичайних містян, вона була настільки чарівною, що хлопці мало не з усіх курсів заглядалися на неї.

— Якщо правильно приготувати нейтралізатор, — відповіла я. — Це завдання з підступом, тож я очікую від вас повної концентрації. І ще одне, — я суворо подивилася студентам у вічі. — Хто не готовий до випробування — прошу вийти.

На мій подив, ніхто не злякався. Навпаки — у їхніх очах спалахнув іще більший азарт. Я змахнула рукою, і цілитель Тукрокс поставив на мій стіл ящик із зіллями. Він люб’язно погодився допомогти, якщо щось піде не так.

— Показую лише один раз. — Я витягла з ящика своє «улюблене» зілля покори.

Воно діяло лише за умови потрапляння всередину. Нещодавні події в моєму житті змусили мене замислитися над тим, як приборкати його дію, і зрештою я винайшла дещо значно цікавіше. Мені вдалося створити універсальний засіб. Буквально вчора я випробувала на собі цей унікальний склад, який вирішила назвати на власну честь — «нейтралізатор Кари».

У лівій руці я тримала блакитну пляшечку. Мій винахід, підсилений магією, мерехтів та переливався — звісно, я додала цей ефект для видовищності, як і повітряні лінії, що активувалися при збовтуванні. У правій руці була бордова пляшечка — зілля покори.

— Усі знають, що це таке? — я підняла праву руку.

Студенти синхронно кивнули.

«Доле, допоможи», — пробурмотіла я собі під ніс і, набравши повні легені повітря, випила нейтралізатор. Він залишався інертним, доки в організм не потрапляв каталізатор. На мить я завагалася, але, відкинувши зайві думки, залпом випила зілля покори.

Нічого...

Минула секунда, і я відчула, як кров починає закипати. Боляче, але терпимо.

— Викладачко Бенет? — схвильований Тукрокс миттю опинився поруч, намагаючись підхопити мене за руку.

Моя шкіра почервоніла, її наче обпалювало вогнем, але я щосили намагалася приховати муку. На жаль, процес нейтралізації завжди був болісним, які б інгредієнти я не додавала: чим сильніший каталізатор, тим сильніше печіння. Та вже за кілька хвилин біль зник, і тілом розлилася приємна прохолода — знак того, що нейтралізатор спрацював ідеально.

— Усе добре, цілителю, — я повернулася до нього, повністю оговтавшись.

Студенти зірвалися з місць і вибухнули оплесками. До них приєдналися захоплені Говард та Вів’єн. Я гордо підняла голову — якби на мені була корона, вона б точно не впала.

— Ми також будемо це тестувати на собі? — із захватом запитала Аманда, щойно вщухли аплодисменти.

— Готувати, студентко Стоун, лише готувати, — усміхнулася я.

Це зілля було надзвичайно складним. Я підбирала компоненти понад тиждень, попри те, що вважала себе досвідченою відьмою. Я готую зілля з чотирьох років — спочатку з мамою, потім із бабусею. У сім я вже працювала як професіонал. Бабуся казала, що такий талант не можна закопувати, та й мені це справді було до душі.

— Ключові інгредієнти: вода з водоспаду, кориця, квіти німфеї, сода та оцет, — промовила я, спостерігаючи за здивованими обличчями.

Чому сода й оцет? Одного ранку в академії Бонавентури подавали неймовірні оладки — такі пухкі, що я не втрималася й випитала рецепт. У ньому не було нічого магічного, але використання соди, гашеної оцтом, наштовхнуло мене на думку про їхню універсальність. Якщо вони очищують наліт і жир та роблять тісто повітряним, чому б не спробувати їх у зіллі? Складне виявилося напрочуд простим.

— А як же ми перевіримо результат? — не вгамовувалася Аманда.

— Як хіміки перевіряють реактиви, — я підняла піпетку та колбу. (Те, що я прийняла зілля всередину, було суто для ефекту, і це спрацювало). — Але є один нюанс, — я почала змішувати соду з оцтом, адже вводити їх потрібно було одночасно. — Нейтралізатор не діє, якщо випити його після отруєння. Кров має бути заздалегідь збагачена ним, інакше він просто згорить усередині. А це, повірте, дуже боляче.

Хоча зілля з першого разу не вийшло ні в кого, студенти покидали оранжерею задоволеними.

— Дякую, викладачко Бенет! — Аманда Стоун виходила останньою. — Не дочекаюся другого курсу, коли в нас почнеться справжня практика.

— Не втрачайте свого запалу, — по-дружньому підмигнула я їй.

Студенти Вів’єн Леслі завжди вирізнялися особливим ентузіазмом. І хто їх за це засудить? У помірних дозах це чудова риса.

— Ти дивуєш дедалі більше, Каро, — промовила Вів’єн, коли ми залишилися самі. — Які ще тузи ти ховаєш у рукавах?

Це прозвучало ніби похвала, ніби захоплення... Але її слова кольнули мене, наче ніж. Невже Вів’єн також почала мене в чомусь підозрювати?

Від автора:

Візуалізація до розділу:

Аманда Стоун, студентка першого курсу

Зілля нейтралізації