Розділ 33

Середа стала моїм незапланованим вихідним, за який я встигла виспатися досхочу, попри в’язкі кошмари. Проте вже в четвер усіх викладачів зібрали в ректораті для оголошення термінової новини.

Джина шепотілася з Робертом так інтенсивно, ніби це була їхня остання можливість поговорити. Артур, як завжди, стояв нахмурений, а ось Майкл виглядав цілком розслабленим. Він відкинувся у своєму улюбленому кріслі праворуч від дверей і дивився перед собою з незворушним виглядом. Як і минулого разу, він не звертав на мене жодної уваги. Я відповіла йому тією ж монетою.

Двері розчинилися, і до кабінету увійшов темношкірий чоловік у яскраво-жовтій рясі. На його обличчі виділялося жовте татуювання, яке, здавалося, вросло в саму шкіру. Але найбільше мене вразили його очі — пронизливо-жовті, вони вивчаючи ковзнули по мені. Демон. Я була впевнена в цьому на всі сто. Від нього буквально тхнуло магією Хаосу, яку він навіть не намагався приховувати.

— Занкус Аім! — ректор розплився в усмішці. — Радий знову вас бачити.

Радий? Знову? Невже я одна бачу його справжню суть, чи він просто всіх тут зачарував?

— Готові померти? — його білосніжна усмішка осяяла кімнату, а очі знову блиснули, змусивши мене важко ковтнути. — Подивіться, що я знайшов.

Він дістав із кишені золотисту скриньку. Доволі знайома річ — я пам’ятаю, як ми вивчали її в академії відьомства. Всі викладачі з нерозумінням вставилися на артефакт.

— Заради Хаосу, де ж Хелена, коли вона так потрібна? Вона єдина мене розуміла, — протягнув він, згадуючи нашу історикиню, і раптом різко повернувся до мене: — Хоча б ти, відьмо, скажи, що впізнаєш це.

Він звернувся до мене так, ніби ми були давніми знайомими. Напевно, вже встиг розпитати про нову викладачку, раз ніхто в ректораті не дивується присутності демона.

— Скринька Хаосу? — я почала порпатися в пам’яті й мимоволі зробила крок вперед. Скринька ніби манила мене, випромінюючи невидиму силу.

— Тихо, тихо, — він сховав артефакт за спину й усміхнувся. Я навіть не помітила, як опинилася впритул до нього. — Ми ж у ректораті, давай пізніше, — він кокетливо підмигнув.

Я зніяковіло відступила назад, відчуваючи на собі погляди колег.

— Аіме, перечитайте правила академії! — ректор зціпив зуби.

— Пізніше, — відмахнувся той, повністю ігноруючи зауваження. — Скринька Хаосу — це те, що називають «хвилею всесвітніх бід». Її можуть відкрити лише творіння Хаосу. Тому відьмочка... до речі, як твоє ім’я?

— Кара, — відповіла я, не зводячи очей з його лячних зіниць.

— Тому Кара так маніакально на неї зреагувала, — він знову витягнув скриньку, роздивляючись її, як коштовну іграшку.

— І навіщо ти притягнув це сюди? — голос Майкла змусив мене нарешті відвести погляд від артефакту.

— Щоб ви побачили, що справжні викладачі працюють навіть у відпустці, — задоволено відповів Занкус і сховав скриньку назад у кишеню.

Ця річ не просто так притягує відьом. Легенди свідчать, що Творець створив її тисячу років тому для нашого знищення. Хаос уклав угоду зі Смертю: щойно скринька відкриється — всі відьми згинуть. Але Смерть перехитрила його, зробивши так, що скринька випускає всі біди світу, яким Творці зазвичай запобігають. Відтоді Хаос надійно ховав її від сторонніх очей... до сьогодні.

— Краще заховай її подалі, Занкусе, — похитав головою Майкл. Я була впевнена: він чудово знає, наскільки це небезпечно.

— Викладач Аім, — поправив його демон. Я знову голосно ковтнула повітря. Що за «демонотня» коїться в цій академії?

— Кхм-кхм, — ректор підвівся зі свого місця. — Викладачко Бенет, дозвольте представити вам викладача Аіма, нашого фахівця з артефакторики. Викладачу Аім, це викладачка Бенет.

— Відьмочка, — додав демон, впиваючись у мене поглядом. — Ви викладачок відьомства за конкурсом краси обираєте? Одна краща за іншу.

Ох, ці демонські компліменти...

— Викладачу Аім, прошу стримувати захоплення, — ректор важко зітхнув. — Службові романи заборонені.

— І через нього мають страждати всі? — демон звів брови й тицьнув пальцем у бік Артура. — Це він відьмочку захомутав, а нам розгрібати.

Мої очі ледь не полізли на лоба. Артур одружений з відьмою? Оце новина! Хто ж ця нещасна дружина нашого похмурого темного мага? Артур, на мій подив, не образився — він лише задоволено всміхнувся.

— Йдіть на заняття! — ректор владним жестом вказав на двері.

Мозок вибухав від кількості новин, а попереду ще була практика у першокурсників.

— Викладачко Бенет, що ви робите в неділю? — запитував Занкус, коли ми вийшли в коридор.

Джина з Робертом, що йшли попереду, миттєво нагострили вуха.

— Ваша цікавість мене бентежить, тому, викладачу Аім, прошу залишити флірт при собі, — я знала це демонське поріддя. Мені таких проблем не треба.

— Ух, — він усміхнувся. — Натяки я розумію добре. Але якщо ви не хочете відвідати зі мною Загублене місто й дізнатися секрети напівдемонів, то я миттю відстану.

Він точно знав, на що мене ловити.

— О котрій вирушаємо? — я глянула на нього з неприхованою цікавістю, але вчасно додала: — Мої студенти поїдуть з нами. Вони давно мріяли про експедицію замість нудних занять.

Звісно, дізнавшись про це, студенти мене спочатку проклянуть, потім приб'ють, а тоді знову проклянуть. Але хіба це важливо, коли на кону таємниці мого власного походження?

Від автора: 

Демон Занкус Аім