Розділ 32

Я звітувала — розповіла все, що бачила в Підземному світі, але свідомо промовчала про в'язнів, одним із яких був мій батько. Ректор Алан Старк слухав уважно, зсунувши брови до перенісся. Майкл не додав жодного слова, за що я була йому безмежно вдячна. Про мітку на руці довелося розповісти — це було ключем до розуміння того, як ми взагалі туди потрапили. Слава Долі, жалісливих поглядів я на собі не помітила.

— Як добре, що ви змогли вибратися звідти. Ви молодець, викладачко Бенет. Справді гарна робота. Сподіваюся, більше ви не плануєте нас так дивувати? — у голосі Алана Старка я відчула щире хвилювання. Це було навіть приємно.

— Доле збав, — я похитала головою. Хоча в Підземному світі в мене залишилася незакінчена справа, знати про це нікому не варто.

— Заступнику Грін, — звернувся ректор до мовчазного Артура. — Ви не могли б вийти?

Ректор явно хотів обговорити щось наодинці з нами, і в мене всередині зародилося неприємне передчуття. Артур здивувався, але сперечатися не став і мовчки вийшов.

— Магії Хаосу на викладачці Бенет не залишилося? — запитав Алан, щойно двері зачинилися.

— Ні, — відрізав Майкл.

— Я так підозрюю, перевіряли близьким контактом? — ректор цілеспрямовано вів розмову до того самого поцілунку.

— Найкращим із можливих способів, — незворушно підтвердив Майкл.

Звісно, йому легко говорити. Академія Бонавентури нічого не заподіє запрошеному бойовому магу такої сили. А ось мені, відьмі, якій є що втрачати, цілком можуть вказати на двері.

— Ви ж знаєте правила академії, — Алан перевів погляд на мене. Його рука витягла з шухляди столу фотографію.

Це був той самий момент у машині. Знято здалеку, можливо, навіть із вікна академії — судячи з пікселів, що рябіли на папері. Хтось не спав і шпигував за нами. Джина? Перша думка була про неї. Але навіщо? Вона сама крутить роман із Робертом. Чи Вів’єн? Вона єдина знала, що я йду з Майклом.

Я не хотіла покидати це місце. Мені подобалася академія, студенти, і, врешті-решт, мені справді подобалося викладати. Здається, я вперше була на своєму місці. А цей поцілунок міг усе зруйнувати.

— Це був експеримент, ректоре Старк, — раптом промовив Майкл. Я здивовано зиркнула на нього, але він дивився лише на Алана. — Кара відмовила мені у продовженні.

Його слова боляче кольнули, але я швидко відігнала пригнічені думки. Ректор виглядав так, ніби готовий був убити Майкла на місці. І чому така реакція?

— Це добре, — видихнув Старк. — Викладачу Арден, тримайтеся подалі від викладачки Бенет.

Мене навіть не вичитали! Проте Майкл отримав такий погляд, що я б на його місці вже давно провалилася крізь землю.

— Думаю, викладачка — доросла дівчинка і сама вирішить, наскільки близько мене підпускати, — Майкл зухвало підняв брову.

Демон його побий! Навіщо він провокує? Я важко ковтнула, спостерігаючи за цією дуеллю поглядів.

— Майкле! — підвищив голос ректор.

Справді, чому він так виходить із себе? Ніяких романтичних проявів з його боку я не помічала. Так, службові романи заборонені, але Алан поводився як батько, що не хоче віддавати доньку заміж.

— Не вам мене повчати, ректоре, — з ноткою погрози кинув Арден і повернувся до мене: — Викладачко Бенет, залиште нас, будь ласка.

В голову лізли думки про бійку, але я мотнула головою. Вони дорослі люди.

— Ви вільні, — підтвердив ректор, буквально виштовхуючи мене поглядом за двері.

Ректорат (за зачиненими дверима)

Щойно Кара пішла, ректор активував артефакт тиші.

— Навіщо ти псуєш життя дівчині? — Алан нахмурився. — Я звільню її й оком не змигну. Причини є, повір. Одна догана за роботу поза академією, друга — за продаж зілля, і остання — за службові романи. Совість не замучить, Майкле?

— За сорок сім років нашого знайомства ти ще не зрозумів, що совість у мене відсутня? — Майкл розслаблено відкинувся в кріслі.

— Для чого вона тобі?

— Сподобалася, — знизав плечима Майкл. — Не віриш, Алане?

— Я лише знаю, що ти нічого не робиш просто так, — ректор потер перенісся. Він ненавидів сперечатися з Арденом. — Тільки прошу: якщо дівчина виявиться тією, про кого ми думаємо, не роби їй боляче.

— Чому ти так нею опікуєшся? — Майкл відчув щось неладне.

Ректор не встиг відповісти. Двері з гуркотом відчинилися. У кабінет увійшов темношкірий чоловік із жовтим татуюванням, що наче вросло в його шкіру. Його волосся було чорним, як смола.

— Не чекали? — блиснув жовтими очима демон.