Розділ 32

Коли я звітувала, тобто розказала все що було у підземному світі, але не згадавши про вʼязнів, один з яких виявився мій батько, ректор Алан Старк уважно слухав та хмурив брови. Майкл не добавив нічого, за що я йому була вдячна. Про мітку довелось розповісти, адже це ключове питання чому ми туди потрапили. Та слава Долі, жалісливих поглядів на собі не помітила. 

- Як добре, що ви змогли вибратись звідти, ви молодець викладачко Бенет, дійсно гарна робота та надіюсь більше ви не хочете нас так дивувати? - в його словах я дійсно відчула хвилювання. Навіть приємно стало.

- Доле збав, - похитала головою. В підземному світі у мене залишилось дільце звісно, але знати про це ніхто немає. 

- Застипнику Грін, - звернувся ректор до мавчазного Артура. - Можете вийти? 

Ректор щось хотів від нас з Майклом та в мене підкралися неприємні відчуття з цього приводу. 

Артур хоч і був здивований , але не став обурюватись. 

- Магії Хаосу не залишилось на викладачці Бенет? - звернувся він до Майкла, коли заступник зачинив за собою двері.

- Ні, - відповів той. 

- Я підозрюю, що перевіряли близьким контактом? - він схоже цілеспрямовано вів розмову до поцілунку.

- Найкращим способом, - затвердив незворушний Майкл. 

Звісно йому легко говорити. Академія Бонавентури не зробить нічого запрошеному бойовому магу, та ще й такому сильному. А ось відьмочці, якій є, що втрачати, цілком можна вказати на двері. 

- Ви ж знаєте правила академії, - перевів погляд на мене Алан Старк та його руки потягнулись до шухлядки у столі. Він відкрив її та дістав фото. 

Фото де я цілувалась з Майклом у машині. Сфотографовано було здалеку, можливо навіть з академії, судячи по пікселях які заполонили фото. Хтось в цей час не спав та шпигував за нами. Джина? Перша прийшла мені в голову. Але навіщо? Вона сама крутить роман з Робертом. Чи це зробила Вівʼєн? Вона єдина хто знав про те, що йду з Майклом.

Я не хотіла покидати це місце, мені подобалась академія, та студенти, та врешті решт навіть подобалось викладати. Здається я вперше відчувала себе на своєму місці. А цей поцілунок може все зруйнувати. 

- Це був експеремент, ректоре Старк, - промовив бойовий маг. Я повернула здивований погляд на Майкла та він дивився тільки на Алана. - Та Кара відмовила мені у продовжені. 

Його слова вдарили по мені та швидко відігнавши пригнічені думки я повернулась до ректора, який здається зараз поглядом вбʼє Майкла. І чому в нього така реакція? 

- Це добре, - видихнув ректор. - Викладачу Арден тримайтесь подалі від викладачки Бенет. 

Це що зараз було? Мене навіть не вичитали. Проте Майклу дістався такий вбивчий погляд, що я б вже не витримала. 

- Думаю викладачка, доросла дівчинка та сама вирішить чи можна до неї триматись ближче, - Майкл підняв одну брову. 

Демон його побери. Навіщо? Я зглитннула спостерігаючи, як вони вбивають один одного поглядами. 

- Майкле! - викрикнув ректор. 

Дійсно чому він так реагує? Не помічала ніяких романтичних проявів з його сторони. Так, звісно службові романи заборонені, але ректор так виходить з себе ніби мій тато, який не хоче віддавати заміж єдину доньку. 

- Не вам мене вичитувати ректоре, - з ноткою погрози промовив Арден та перевів погляд на мене. - Викладачко Бенет, залиште нас, будь ласка.

В мою голову влізли думки про бійку. Я мотнунула головою. Вони дорослі люди, щоб битись. 

- Ви можете бути вільні, - глянув на мене ректор підганяючи до виходу. 

Що вони хочуть обговорювати без мене? Та це мені не довелось дізнатись, адже за зачиненими дверима абсолютно нічого не чути. 

Ректорат.

Як тільки двері закрились за Карою, ректор активував артефакт тиші та повернув погляд до Майкла. 

- Навіщо ти псуєш життя дівчині? - Алан нахмурився. - Я звільню її і бровою не змигну. І причини є, повір Майкле. Одна догана за те, що працює поза академією, друга за те що продає зілля, і остання третя за службові романи. Совість не замучає  потім? 

- За сорок сім років нашого знайомства ти ще не зрозумів, що совість у мене відсутня? - Майкл розслаблено сів на крісло у правому кутку. 

- Для чого вона тобі? 

- Сподобалась, - знизав плечима Майкл. - Не віриш, Алане? 

- Я лиш знаю, що ти не робиш нічого просто так, - почесав переніся ректор. Він не любив сперечатись з Майклом. - Тільки хочу попросити, якщо дівчина виявиться тим ким ми думаємо, не роби їй боляче. 

- Чому така опіка нею? - Майкл відчув щось не ладне. 

Ректор не встиг відповісти. Двері широко відчинились та зайшов темношкірий чоловік з жовтим татуюванням, що здалось вросло в шкіру та з чорнявим як смола волоссям. 

- Не чекали? - блиснув жовтими очима демон.