Розділ 30

Король демонів тримав мене за руку міцно, але не занадто, поки дівчат вели з замку. 

- Ти ж обіцяєш? - перевела погляд на Асмодея. - Обіцяєш, що вони без перешкод потраплять у наземний світ?

- Обіцяю, - кивнув він. Моя магія вплелась в його слова та звʼязала в обітниці. Так можна зробити тільки якщо промовлять слова «обіцяю» або «клянусь». 

- Розумна відьмочка, - відчув він мою магію. - Але навіщо вони коли в мене є ти?

Мене наповнив такий відчай, який раніше не відчувала. Я уявила як буду живим інкубатором для демонів та подумки застогнала. Якщо дівчата не знайдуть вихід, я назавжди залишусь в підземному світі, а таку долю навіть ворогу не побажаєш. 

Проте я поживу з татком, - нервово хихикнула, від чого король знову глянув на мене світлими очима. 

- Ти можеш поселитись у моїй кімнаті, - посміхнувся він та перейшов знову до милої розмови. Ніби я не полонянка, а його дівчина. - Я не наполягаю, але…

- Це дуже мило з твого боку, - відповіла йому, але я не збиралась тут проводити ночі.

- Я хочу щоб тобі було комфортно, - він поставив руку мені на талію. 

Комфортно мені вдома в ліжку, а тут я полонянка.

- Це навряд, - тихо прошепотіла. 

Мої думки були лиш про те як вибратись звідси та я не могла дозволити демону знову запудрити мені мізки. Більше вибратись звідси хотіли тільки ті два полонених у вʼязниці, які знали про підземний світ більше мене. 

- Хто ті два вʼязні? - вирішила змінити тему у корисне русло. - І чому вони там? 

- Ти така норовлива, - посміхнувся він.

- Якщо я правильно розумію я тепер фаворитка короля, - посміхнулась йому та в очі дивитись не поспішала. - Тому нам потрібні бодай якісь теми для обговорення. 

- Після першої ночі ти захочеш лиш продовження, - він наклонився та поцілував мене у щоку. Гарячий поцілунок ніби обпік шкіру та знову хотілось піддатись. 

Він намагався мене підкорити, але дорогенький, не на ту напав. Я виставила руку та легенько відсторонилася. 

- І як ти це робиш? - здався він, розуміючи, що я опираюсь чаруванню. - Один з них там був ще до мене, а мені вже тисяча років, - демон поглянув на мене, щоб побачити мою реакцію та я знала що демони живуть довго, тому лиш очікувала далі пояснення. - Інший зрадив мене двадцять сім років тому, коли мав завдання знайти сильну відьму для потомства, але він закохався та зостався з нею і тому ми намагаємось більше не вербувати відьом, але така як ти це виключення, - він поцілував мені руку та не побачивши реакції продовжив розповідь. - Він був наполовину демоном, та втратив людяність через відьму. Наскільки я зрозумів відьма несла прокляття чорної вдови. 

- А можна повернути людяність? - можливо питання було ризиковане, але я не покидала надію врятувати батька. 

- Каро, Каро, - похитав він головою. - Це як втратити руку. 

Своїми словами він розбив усі мої надії. 

- З огляду на те що ти демон, ти не брешеш мені? - нахмурилась та все ж таки наважилась заглянути йому у очі. 

- З огляду на те що ти рятівниця, ти не збираєшся його врятувати? - він грайливо заграв бровами.

Рятівниця? Його слово дивно звучало в мій адрес. Я ніколи не вважала себе героєм, та і не була ніколи ним. 

- Каро, запамʼятай на все життя, всіх не врятуєш, - промовив він з ноткою суму. Цікаво що за історія ховається за цими словами?

Вжух.

Почула звук меча за дверима. Ми з королем одночасно переглянулись та він стис мою талію. Схоже він також уявлення не мав, що це було.

Стальні двері голосно відчинились та перед моїми очима з двома відрубленими головами демонів стояв чоловік. Його форма була заляпана червоною кровʼю, руки міцно тримали голови, а погляд такий, що мені стало не по собі. Я розуміла, що прийшов він мене рятувати, але в середині зʼявився ком страху. 

І невже я ще тиждень тому цілувалась з ним? 

Так, це був Майкл Арден. Він виглядав незворушно, ніби робив таке щодня. 

Наші з королем погляди були здивовані та я відчула як його рука смикнулась на моїй талії.

Я знала, що Майкл сильний бойовий маг, але щоб за один раз вбити двох демонів це вражає. Памʼятаю, як Артур тільки одного вбив пʼятьма ударами. 

- Хтось говорив, що не повернеться, - Асмодей заговорив демонською мовою. 

- Не ту відьму ти обрав, - відкинув у бік голови демонів Майкл та витер закривавлені руки об свої штані. 

- Кара сама погодилась, - він ніжно провів по татуюванню на руці, від чого я знову здригнулась.

Майкл опустив погляд на змію, яка обплела передпліччя та заскрипів зубами. 

Одним махом він опинився біля нас та з шаленою швидкістю відділив мене від короля демонів. 

Не втримавшись на ногах я впала. Доречі дуже больно ляпнулась на пʼяту точку.

Бойовий маг взяв за горло короля та прошепотів йому голосом робота:

- Кара не твоя здобич! 

Те що Майкл знає демонську мову, привело мене у повний ступор. Так, я її розуміла бо сама на чверть демон, але Майкл він ж не…