Розділ 27

Зірвавшись з місця вибігла до переляканих студентів. Зараз була я за головну та вирішувати долю студентів було тільки мені. 

- Цілителю Тукрокс, ви залишаєтесь зі студентами! - наказала та перебила його обурення. - Ліліана покажеш мені дорогу!

Ми швидко бігли зі студенткою забороненим лісом не обертаючись на лякливі звуки, які посилювались з кожним кроком. Серце стискалось від страху, але в  голові билось одне: лиш би зі студентами та Вів‘єн все було гаразд. 

- Он вони! - крикнула Ліліана витягнувши руку уперед. 

Я побачила, як Вівʼєн нахилилась над Олівією та гладила її по голові. Георг стояв над ними та схвильовано прикрив рот рукою. Моє серце шалено заколотилось в поганому передчутті. Лиш би з нею все було гаразд, будь ласка Доле…

- Викладочко Леслі? - прикрила рот руками Ліліана. - Олівія… вона…

- Жива, - швидко відповіла Вівʼєн та підняла до мене стурбовані очі. - Її лиш помітили. 

- Заради Хаосу, - я присіла до Олівії. Дівчина мирно сопіла. Схоже вона просто непритомна. На її руці майоріла мітка. Але не чорне коло, яке я бачила у Елізабет, або Деніала. На її руці красувалась змійка, яка обплелась навколо передпліччя. - Що це? - запитала у Вівʼєн уважно розглядаючи її руку. 

- Демонам вона потрібна, як інкубатор, - почала пояснювати Вівʼєн. - Схоже вони знову вербують сильних жінок для потомства. 

- Вона їм не дістанеться! - стиснув кулаки Георг. 

- Вона сама погодилась, - знизала плечима викладачка. Та під наші здивовані погляди продовжила пояснювати. - Демони через посередників заключають угоду з жінками, щоб ті народжували демонят. І все обовʼязково має бути з власної волі.

- Для чого їм це? - погладила мітку Олівії. Бідна дівчинка, щоб втекти від батька вона до демонів ладна піти. Невже Адріан не розуміє, як псує життя власної доньки? 

- Наімовірніше, щоб злитися з магами та мати доступ до нашого світу, - Вівʼєн поглянула на дівчину з жалем в очах. 

- А де Ян? - згадала я озираючись на темний ліс. 

- Втік, - знизав плечима Георг. На Теренса таке не схоже. - Як тільки ми вбили демона, який хотів забрати Олівію в підземний світ, той підлий гівнюк втік. 

Ми з Вівʼєн переглянулись та зрозуміли без слів одна одну. Ян Теренс посередник, через нього Олівія і отримала цю мітку.

- Потрібно забиратись звідси, - піднялась Вівʼєн на ноги та кивнула Георгу, щоб той взяв на руки Олівію. 

Як тільки хлопець опустився до дівчини відчувся холодний вітер по шкірі, що аж сироти виступили. 

Поганий знак. 

- Гррр, - грізно заричав голос демона. Я чула такий рик, але зараз він був ще голоснішим та страшнішим. 

Повільно повернувшись побачила того кому належав голос. Тіло заніміло від страху та поганого передчуття. Здавалося я навіть ворухнутись не можу. 

Демониця з яскраво червоним волоссям, яке заплетене назад в високий хвіст, двома рогами на голові та заплямованою в крові та сажі шкірою. Під її очима були темні сліди, наче землею обмазані. Її вуста розтягнулись в огидній посмішці, що ще більше додавало моторошності її вигляду, а гострі вуха здалось розріжуть ледве поглянувши на них. Найбільше мене вразила троянда, яка шипами врізалась в шкіру та обплелась навколо скроней. Можливо, якщо вмити її та забрати страхітливі роги, демониця була б привабливою, але зараз дивлячись на неї в середині відчувався лиш страх.

Вона блиснула своїми жовтими очима та реальність сповільнилась все було ніби в повільній зйомці. Тіло Олівії піднялось вверх та поплило до демона. Я спостерігала, як Вівʼєн намагалась кинути енергокулю у демоницю, але та повільно, наче балерина плила, що лиш насмішило творіння Хаосу.

Незважаючи на повне заціпеніння, я мислила як зазвичай. Зібравши останні сили витягнула руку вперед та схопила Олівію, тіло якої плавало в повітрі. Реальність для мене не сповільнилась, хоча я чітко бачила, як Вівʼєн, Ліліана та Георг намагаються пришвидшитись, але все марно. Чому так відбулось я здогадувалась, але зараз не час про це думати. 

- Хто ти така? - крізь гнилі зуби процідила демониця. 

Зізнатись мене привело в шок те що демони вміють розмовляти, принаймні в подобі монстрів. 

- Я тебе питаю, хто ти така? - знову повторила демониця та її очі змінились з жовтого на помаранчевий. Схоже я її розізлила. 

Я миттю відкрила щит, щоб врятувати хоча б когось. 

- В мене є краща ідея! - вона рикнула та піднявши долоні вверх плеснула ними щосили. В вухах почало шуміти та я мимоволі впала впустивши тіло Олівії. 

Темрява охопила мої очі та було відчуття, що падаю у безодню, чорну наче смола яму. Провалююсь та знову виринаю. І так триває деякий час наче на американських гірках тільки у повній пітьмі…

Від автора:

Тримайте візуалізацію: 

Демон