Розділ 26

Я знову опинилася посеред густого лісу, що кишів зміями. Але цього разу я контролювала свої рухи.

— Що ти бачиш? — голос Говарда долинув нізвідки, і я мимоволі озирнулася.

— Змії, ліс, чорний кінь, — тихо промовила я. — І я... я в світлій сукні.

Змії ворухнулися, на мить затримавши на мені зацікавлені погляди, але вже за секунду втратили інтерес і почали хаотично повзати по землі без жодного звуку.

— Що роблять змії? — знову запитав голос Тукрокса.

— Труться біля мене, — я опустила погляд на плазунів, які то підповзали, наче коти, лащачись до ніг, то знову відповзали. Вони не збиралися нападати. Хоча я завжди вважала, що в цьому кошмарі вони хочуть мене вбити.

— А кінь? — запитав він.

— Тупотить копитами. Він збуджений, йому не подобаються змії, але від мене він не відходить.

Звірі уві сні, на мій подив, захищали мене.

— Осідлай коня, — скомандував Говард.

Я вскочила на чорного скакуна. Навіть не знаю, як це вдалося з першого разу, адже я ніколи не вчилася верховій їзді. Змії враз підняли зелені очі й загрозливо зашипіли. Їм не сподобалося, що я покинула їх. Дивно, але зараз я відчувала змій своїми, а коня — ворогом.

— Ну ж бо, дорогенька, — я погладила кобилу по загривку, чомусь впевнена, що це дівчинка.

Раптом чорна кобила встала на дибки й скинула мене. Бах! Я заплющила очі від тупого болю в спині, а вже за кілька секунд почула тихий, приємний чоловічий голос:

— Здаєш позиції, Діано.

Не одразу збагнула, що звертаються до мене. Спина нила, але я могла ворушитися — отже, нічого серйозного. Повільно розплющивши очі, я побачила чоловіка з довгим кучерявим темним волоссям і лагідною усмішкою. Він був одягнений у легку сорочку молочного кольору з широким коричневим ременем на поясі. Він когось мені нагадував... когось дуже знайомого. Але я не встигла роздивитися його обличчя, бо мій погляд зачепився за пасма білявого волосся, що лежали на моїх плечах. Заради Хаосу, чому я блондинка?

— Як ти? — чоловік простягнув руку, і я мимоволі прийняла допомогу.

Це був сон, де я все розуміла, але не на все могла вплинути. Пейзаж змінився: тепер я була не в лісі, а посеред палкої пустелі. Сонце стояло в зеніті, спрага мучила, а чорна сукня з відкритими плечима зовсім не пасувала до такої спеки.

— Тримай, — чоловік, ніби прочитавши мої думки, подав мені невелику миску з водою.

Я зазирнула у своє відображення. На мене дивилася білява дівчина з тендітним личком і блакитними очима. Я бачила її вперше в житті. Щойно вода потрапила в організм, стало легше.

— Потрібно ще раз! — впевнено вигукнула я. Точніше, це сказала та дівчина, у чиєму тілі я застрягла.

— Спершу перевірю коня, — мовив він.

Навколо нього, наче коштовний шовк, сплелися магії чотирьох стихій: вогню, води, повітря та землі. Це було неймовірно. Я вперше бачила мага, який одночасно керує всіма першоосновами. Хто він?

— Дивно, що Діамант тебе скинув, — він проводив руками над конем, який теж змінився — тепер він був білосніжним. — Зазвичай він тебе любить.

Магія дивовижного чоловіка спалахнула сірим світлом, і мене знову потягнуло в інше місце.

Перед моїм носом блиснуло лезо гострого меча. На моєму вже чорнявому волоссі лежав сніг. Я глянула на відображення в сталі: смаглява дівчина з пухкими губами, ластовинням і глибокими синіми очима. Тепер на мені був капюшон, а холод пробирав до кісток. Але замість страху я відчувала сталеву впевненість.

— Ти такий, як він, — мовила я, дивлячись на чоловіка в чорному капюшоні навпроти. — А можливо, ти і є він?

— Єво... — лише промовив він, і я міцніше стиснула руків’я. Схоже, я хотіла вбити його, але почуття стримували руку.

Чоловік стомлено видихнув і опустив долоні. Чому цей сон такий реалістичний? Я відчувала і холод, і вагу зброї. Я впізнавала цей голос, але що більше намагалася згадати ім’я, то швидше вислизала свідомість.

— Не думай, що ти незнищенний, — процідила крізь зуби дівчина. Меч у її руках засвітився синім полум’ям і немов розправив примарні крила. Сірий дим, наче змія, поповз по лезу до самого кінчика. — Кажуть, цей меч може вбити навіть Творця. Адже в ньому зібрано сили Смерті, Долі...

— Та Хаосу, — закінчив за неї чоловік.

— Викладачко Бенет! — раптом пролунав голос Ліліани, і сон розвіявся.

Мені знадобилося кілька секунд, щоб повернутися в реальність. Ліліана стояла в наметі, дивлячись на мене переляканими очима.

— Там Олівія, Ян та Георг... вони в лісі! — важко дихала вона. — За ними пішла викладачка Вів’єн, але її немає вже годину!

Від автора: 
 

Цей розділ вирішила смачно прикрасити візуалізацією, щоб ви максимально перейнялись сном Кари: 

Діана

Чоловік, який використував магію чотирьох стихій

Єва. 

Меч сили трьох у дії.