Розділ 25

Я встигла виставити щит, який витримав перші шпичаки, але це був лише початок. Дівчинка виставила руки, і з її долонь випурхнули маленькі лускаті дракони. Вони спритно обійшли магічну перепону й обплели мої ноги. Коли істоти впилися гострими зубами в шкіру, я закричала від несподіванки й болю. Кров бризнула фонтаном. Від шоку та ниючого болю пальці здригнулися, і щит розвіявся.

Дівчинка, не гаючи часу, одним стрибком опинилася поруч. Вона грізно прошипіла й знову роззявила пащу. Життя промайнуло перед очима — я була впевнена, що це кінець. Але в ту мить, коли я безнадійно заплющила очі, у роті демониці спалахнула сфера темної енергії. Пролунав вибух, який розірвав потвору на шматки.

Я прикрилася руками, відчуваючи на шкірі гарячі бризки крові. Вона була обпікаючою, майже нестерпною. Я почала гарячково струшувати її з себе.

Цілитель Тукрокс миттєво зняв куртку й заходився обтирати мене. Щойно кров зникла з тіла, одразу стало легше.

— Нам потрібно до водоспаду, — цілитель тривожно зазирнув мені за спину.

Я обернулася й побачила Вів’єн та Ліліану, які з хвилюванням спостерігали за мною. Поруч стояла Олівія. Дівчина задоволено усміхалася, а на її пальцях ще танули сліди темної магії. Олівія врятувала мене? Але від кого?

— Демониця Мая, — пояснила Вів’єн. — Не смертельна, але шкоди завдає чимало.

— У будь-якому разі, необхідно змити залишки крові цієї потвори, — наполягав Тукрокс, допомагаючи мені піднятися.

Я вже бувала біля цього водоспаду з екскурсією, тож зараз навіть зраділа можливості побачити його знову. Проте я не очікувала, що цілитель наполягатиме, аби я лізла у воду. Я люблю холодний душ, але не наприкінці вересня, коли всі навколо вже ходять у куртках!

— Каро, це необхідно, щоб очиститися від магії демониці, — переконував Говард. — Доки її чари на вас, я навіть не можу почати лікування.

Зрештою я здалася. Студенти смиренно розвернулися, аби не бентежити викладачку. «Хоча що вони там не бачили?» — нервово хмикнула я про себе.

Та щойно моя нога торкнулася води, я відчула не холод, а приємне тепле лоскотання. Я забігла під струмені й присіла. Вода огорнула тіло, наче м’який шовк.

— А водичка-то тепла! — підмигнула я студентам.

Ті перезирнулися й, недовго думаючи, почали скидати куртки. Ці «дорослі діти» з розбігу пострибали у воду, здіймаючи хмари бризок. Лише Говард та Вів’єн дивилися на нас, як на божевільних.

— Та залазьте вже! — я жартома бризнула на Говарда. — Самі ж мене вмовляли.

— Водоспад Смерті та Долі не створений для купання, — цілитель удавано ображено витер обличчя. — І не здумайте туди мочитися!

— Пізно! — зареготав Стівен Вайлд.

Стівен був худорлявим темноволосим хлопцем зі специфічним почуттям гумору. Він вічно щось вигадував: то «випадково» підпалить мій щит (магію вогню він обожнював), то стільці підпиляє. Його жарти ніколи не були злими — так він просто привертав увагу.

— Ти придурок, Стіве! — фиркнула Олівія й швидко вийшла з води. За нею потягнулися й інші дівчата, кидаючи на хлопця роздратовані погляди. Хлопці ж лише хором зареготали.

Я похитала головою й теж вийшла на берег. Коли я вдяглася, Говард Тукрокс запропонував допомогу, але, чесно кажучи, після водоспаду я почувалася чудово. Навіть сліди від укусів маленьких драконів зникли безслідно.

— Так працює цей водоспад, — пояснив Говард. — Поєднання двох стихій зцілює і світлих магів, і темних. І навіть відьом.

— А ти також можеш зцілювати темних? — запитала я, бо це питання давно мене цікавило.

— Віднедавна — так, — він усміхнувся. — Підвищивши рівень сили, я навчився допомагати магам Смерті. Звісно, для них це не минає безболісно, але воно того варте.

Тепер зрозуміло, чому його запросили в академію. Він дійсно видатний цілитель.

— І, Каро... давай нарешті перейдемо на «ти», — тихо прошепотів він, проводячи руками над моїми плечима.

Я лише усміхнулася, відчуваючи, як його магія приємним теплом розливається по тілу. Поки студенти збиралися, я непомітно дістала з рюкзака порожню пляшечку й набрала в неї води, що мерехтіла під сонячними променями. У мене вже була ідея, де її застосувати.

Північ наблизилася швидше, ніж я очікувала. У центрі лісу ми розбили табір. Намет був лише один — для викладачів. Студенти мали спати в мішках просто на землі. На мій подив, ніхто, навіть вибаглива Олівія, не обурився.

— Опівночі я та студенти не спимо, — оголосила Вів’єн. — Потім чергуватимуть викладачка Бенет та цілитель Тукрокс.

Хлопці, як справжні джентльмени, вирішили, що першими відпочиватимуть дівчата. Георг із Яном пішли по хмиз, Стівен Вайлд розпалив багаття, а інші взялися готувати вечерю на вогні. Я розігріла собі кілька бутербродів, очікуючи на пісні чи душевні розмови, але бойові маги виявилися мовчазними. Мабуть, розуміли всю небезпеку цього місця.

— Йдемо, Каро? — цілитель підмигнув мені, вказуючи на намет.

Спати за двадцять сантиметрів від нього мені не дуже хотілося, але, згадавши його слова про небезпеку опівночі, я навіть зраділа такому сусідству. Сон зморив мене миттєво. Щойно голова торкнулася рюкзака, що заміняв подушку, я провалилася в темряву.

І знову той самий сон...

Мені п’ятнадцять. Я в сукні, а навколо змії...

— Каро! — хтось різко струснув мене за плечі. — Каро, прокинься!

Я розплющила очі. Змії та кінь зникли, а переді мною було стривожене обличчя Тукрокса.

— Щось зі студентами? — я піднялася на ліктях, серце калатало в горлі.

— З тобою, — він усе ще тримав мене за плечі. — Тобі давно сняться кошмари?

— Тиждень... чи близько того, — я намагалася заспокоїти подих.

— Твоє тіло наче під напругою було, ти важко дихала й кидалася з боку в бік, — схвильовано промовив він.

Зазвичай я спала одна, тож не знала, як виглядаю збоку під час цих нападів.

— Ти ігноруєш підсвідомість? — Говард докірливо похитав головою. — Каро, так не можна.

Якби він знав, що означає цей сон, він би не читав мені нотації, а спалив би на вогнищі, як прокляту відьму.