Розділ 23

Новий тиждень навіював тільки не приємних відчуттів. По перше завтра ми йдемо проводити два дні у Долею забутому лісі, який кишить демонами. А по друге залишилось два тижні до здачі екзаменів. Історію творців, я написала одразу після відвідування Храму, там на моє щастя потрібен був лиш реферат. За відьомську частину, я не хвилювалась, принаймні теоритично. На екзамен мені потрібно створити одне зілля та одне заклинання. Натхнення на створення зілля мені дали мої ж студенти, у той вечір, коли Олівія підляля мені зілля покори. А заклинання я вже давно вигадала. Заклинання правди. Тільки кому вона потрібна? Від неї лиш біль...

Заклинання це віршована форма магії, яка дає відьмі змогу чаклувати майже не використовуючи резерв. Звісно маги також створюють заклинання, але їх резерв витрачає на це стільки магії, скільки скажімо створення енергокулі. 

Ось за що я переживала, так це за бойовий факультет, на який Артур мене силоміць записав. І якщо з магією я тренувалась зі своїми студентами, то бойове мистецтво в мене на повному нулі. 

- Викладачко Бенет, - повернув голос Ліліани мене у реальність. - Вже дзвінок. 

- Дзвінок? - підняла очі на неї та побачила, як студенти стоять позаду, очікуючи, що їх наставниця відпустить. - Можете бути вільні, - сказала та мій погляд упав на Яна. - Студенте Теренс, залишіться. 

Ян переглянувся з однокурсниками, явно даючи знати, що йому це не сподобалось. Сидіти з викладачкою в кабінеті один на один. Що може бути гірше? Певно я на нього дію, як на мене Артур. Але хлопче, мені доводиться терпіти того темного, отже тобі доветься мене витримувати. 

- Яку магію ви використовували, студенте Теренс? 

- Магію Смерті, мою рідну магію, - я відчула як ці слова він завчив, ніби боячись проколу. - Я й написав це у звіті. 

- Ви чудовий брехун, студенте Теренс, - дивилась на його карі очі, які забігали зі сторони в сторону. - Більшість людей підсвідомо подають сигнали про нечесність. А у вас нічого. Жодного внутрішнього конфлікту.

- Ви нічого не доведете, - процідив він крізь зуби. 

- Я не намагаюсь нічого довести, - мій тон став м’якшим та я тихіше заговорила. - Яне, якщо вам потрібна допомога, можете завжди звернутись до мене. 

Очі студента на секунду зблиснули, а потім він знову взяв контроль над собою. 

- Не потрібна мені всша допомога, - відкинувся він на стілець та його погляд знову став зверхнім. - У мене все на мазі, - він промовив це ніби переконував сам себе. 

- Тоді не смію затримувати, - не стала давити на хлопця. - За ваш звіт ставлю одиницю. Захочете перездати, ви знаєте де мене знайти. 

Він тихо вилаявся, зрозумівши що йому не уникнути правди та вибіг з аудиторії , гучно закривши за собою двері. 

- Все чула? - повернулась до Вів‘єн, яка активувала артефакт відводу очей, щоб її не побачили студенти. Я звернулась до неї, як до психологині, щоб допомогла розібратись з проблемним студентом. 

- Він у халепі, Каро, - вона з’явилась перед моїми очима. 

- І що мені з цим робити? - зітхнула дивлячись на викладачку з надією, що та дасть цінну попаду. 

- Знаючи Теренса, якщо почнеш давити, він буде бунтувати, а це ні на крок тебе не зблизить з ним. 

- Лишається чекати коли він вскочить в халепу і витягнути його звідти, - знизала плечима. 

На тілі Яна я не помічала слідів мітки, отже він не відчайдушна душа. Але угода з демоном у нього напевно є, адже хтось дає йому магію на користування. 

- А демони вміють вселятися в людей? - запитала у Вів‘єн, яка сіла біля мене. 

- Творці можуть за згодою людини, а у випадку з демонами то ні. По крайній мірі ця галузь не вивчена. Та і не думаю, що Теренс одержимий, він був гівнюком завжди, та й залишився гівнюком, але з секретом.

Я не могла кинути хлопця на призволяще, все таки відчуваю за нього відповідальність. Він мій студент. Єдиним кому заглядував Теренс у рота був Майкл. Піти до бойового мага та попросити допомоги було найкращим варіантом, якби я менше тижня тому не обмінялась з ним приємними дотиками. Цей весь час ми уникали один одного. І моя причина зрозуміла, а його ж тоді яка? 

Поставивши на перше місце свого студента, а не власні почуття я відправилась до полігону. Де проходило занятя у так мені потрібного чоловіка. 

Я обережно зайшла. Сідати на лавку не стала, вона надто волога від дощу. 

- Ну ж бо дівчатка! Скоріше! - кричав він до студентів які робили силові вправи на ноги. - Чи ви боїтесь розтанути? 

Студенти другого курсу зашевелились. Їх наставником був Роберт Блейк. Студенти його курсу відрізнялись легким бунтарством. Вони вважали, що мій предмет це лиш пил в очі, та не зважаючи на це вони гарно справлялись з зіллями. Другий курс, другої групи були розумними та добре знали про це, але зараз дивлячись як вони присідають у липкому поту з кислими обличчями, їх зарозумілість кудись зникла. 

- Студенте Трейсі, а ну марш три кола за повільність! - крикнув Майкл до хлопця, який вже ледве дихав. - Чи ви думаєте, демонів будете своїм дохлим виглядом лякати? 

Деймонд Трейсі - це син самого короля, тобто принц. В академії його становище нікого не цікавило, він був звичайним студентом, отже відносились до нього, як і до всіх.