Розділ 22

- Привіт, - радісно засяяла в посмішці Елізабет та відразу протягнула конверт. - Це твоя частина. 

Я  мигцем заглянула та побачила три тисячі вун. Якраз те що мені потрібно на авто. Та порадіти не встигла, згадавши, що саме зараз мене підслуховують чотири людини. Майкл, Артур, ректор та Вів‘єн. 

- Більше не могла дати, сама розумієш потрібно  оренду оплатити, - знизала Лізі плечима. Вона подумала, що зміна мого настрою пов’язана з грошима. 

- Все добре, - лиш махнула рукою та вирішила не гаяти час. - Розповіси мені, як ходиш в заборонені місця? 

- Ось, - вона задоволено підняла рукав сорочки та я побачила витатуйоване чорне коло на її зап’ястя. - Це чорна мітка. 

Тут навіть не потрібно відьомської інтуїції, щоб зрозуміти, що все набагато гірше чим я могла уявити.

Лише демони вищого рангу можуть ставити мітки та виконувати заповітні бажання, але що їм потрібно взамін то відомо лиш Хаосу. 

- Навіщо? - запитала я, дивлячись на її радісне лице. 

- А що мені залишалось робити? Я сирота, без грошей, без житла, без освіти та навіть без магії. Кому я потрібна? - її слова дались їй тяжко та лице стало похмурим. - Але в мене вигідні умови, - відповіла ніби переконувала у цьому саму себе.

- Які ж? 

- Я недоторкана ні одним демоном, - знову засяяла вона в посмішці.

Навряд чи це всі умови контракту. Демони творіння Хаосу, а отже приховані мотиви набагато більші. 

Після не приємної розмови з Елізабет я повернулась у машину Артура. По телефону була створена відео конференція, де був Майкл з ректором та Вівʼєн.

- Вона стане третьою жертвою, - помотав головою ректор. - Тільки питання коли саме? 

- Взагалі то другою, - Майкл стояв над ректором, спершись однією рукою на стілець, а іншою на стіл. - Хелена жива. 

- Завдяки Карі, - на цих словах Артура, усі затихли. Навіть стало не по собі, що саме Артур це сказав. 

- Я думаю в них є запасні варіанти, - Майкл  піджав губи. - Запасні жертви. 

- Про що ви? - не витримала уважно роздивляючись телефон. 

- Демони планують вирватись з підземного світу, - Вів‘єн не стала тягнути з відповідю. Вона була вдома та сиділа у чорному халаті на своїй кухні.

- Для цього їм потрібно привести в жертву три відчайдушні душі, - закінчив ректор, спостерігаючи як моє лице у телефоні за секунду стає камʼяним та блідим. 

Я зглитнула. Якщо Хаос вивільнитися, то захоче відомстити усім творінням Долі та Смерті, і я вже мовчу, що він зробить з відьмами, яких три тисячі років хоче позбутись. 

- Нікому не спадало на думку, що Хаос вже тут? - Вів‘єн задумливо промовила, що заставило задуматись разом з нею. - Я маю на увазі хтось же випускає демонів.

- Чому тоді не нападає? - ректор почесав потилицю. 

- Очікує уразливий момент, - відповів Майкл. - Хаос не з тих, хто почне бездумно діяти своїми руками. 

І знову він говорив про Хаоса, ніби знає особисто. Хто ж такий цей Майкл та в які ігри він грає? 

- А Доля та Смерть? Чому вони нічого не роблять? Це ж їх творіння вбивають! - вирішила задати цікаве для мене питання. 

- А навіщо? - подав голос Майкл. - Творці світу - егоїсти. Це видно хоча б з того, що вони робили тисячі роками з відьмами. Адже Смерть цілком могла взяти покровительство, або врешті-решт Доля. Поки їх не пече, вони не пошевеляться. 

Правди в його словах було багато. Але знову відчуття, що він знає про творців більше чим пишуть у книжках.

- Або ж вони надто зайняті, - Вів‘єн почала захищати творців та звернулась до Майкла. - Думаєш легко кожної секунди слідкувати за долею створінь? Чи можливо легко відправляти душі в забуття без перерви?

- За одними слідкують, а інших кидають на призволяще? Чи хіба для них Хаос не становить загрози? - лице Майкла у телефоні змінилось, воно було повним зневаги до творців. - Їм легше кинути магів, як м’ясо щоб розібрались, чим втрутитись. 

За словами Майкла відчутно, що він відноситься до творців, як і я. Але ж я думала він під покровительством Смерті, а вони зазвичай говорять про свого творця з піднесенням. 

- Ти не знаєш про, що говориш, - видихнула Вів‘єн та махнула рукою. 

- Взаємно, - стиснув губи Майкл. Йому явно було, що ще сказати, але продовжувати суперечку не став. Релігія занадто тонка тема для обговорень. 

- На цій темі пропоную закінчити, - промовив голос Артура поруч. 

Першою відʼєдналась Вівʼєн та Артур перемістив погляд на мене натякаючи, щоб я вилазила з його авто.

- Гарного дня, викладачко Бенет, - наклонився він та через мене відкрив двері. Я аж подих затамувала від його несподіваних рухів.

Ні, я не хотіла залишатись з ним в машині, але чи не грубо це? Навіть не запропонував підвезти, адже я без машини.

Ну і нехай…

Вийшла з його авто та дістала візитку автомайстерні Деніела.

Я навіть не уявляла, як він там після того що сталось з Хеленою. Напевно місця собі не знаходить.