Розділ 20

Земля встелена зміями, які хаотично облітають ноги. Дівчинка років пʼятнадцяти у блакитній сукні з білим корсетом в вінтажном стилі, вагається чи сідати на чорного коня, який стоїть поруч та нервово переступає з копита на копито. Уві сні чітко відчуваю страх, відчай та безвихідь… Ця дівчинка - я в минулому. Але такого не було в моєму житті. 

Я прокинулась у холодному поту від сна, який я вже бачила тричі. В п’ятнадцять років, в двадцять один та зараз. Кожних шість років один сон. Кожного разу, перед смертю мого коханого. 

- Хаосе, - простогнала різко підвівшись з ліжка. 

Я не думаю, що Майкл встиг закохатись. Скоріше зацікавитись. Це не кохання. Отже час в мене є. Просто ігнорувати будь які його приливи романтичності. Це ж так просто.

Тренування сьогодні вів Майкл, ні одного погляду не отримала від нього. Абсолютно ні одного. Навіть коли зайшла останньою він проігнорував мене. В інший момент я б образилась, але зараз посмішка виступила на моєму обличчю та я бігла з полегшенням. 

Цілий день я з легкістю могла уникати Майкла та будь яких розмов з ним, але Вів‘єн я уникнути не могла. 

Стираючи з дошки попередню тему, я готувалась до завершення дня. 

- Ну розказуй, - сиділа вона дивлячись на мою спину та не могла стримати цікавості. - Який в нього погляд був? Напевно вражений? Хоча ні! Захоплюючий!

- Я цілувалась з викладачем, - випалила на одному диханні. Хотіла новини нехай отримує. 

- З Майклом? - її здивування було дивним для мене. 

- Ні, з Джиною, - буркнула їй не обернувшись. - Звісно з Майклом. 

- О, сонце, було так погано? - зрозуміла вона мій настрій по своєму. 

- Було неперевершено, - важко видихнула та сіла біля неї. - Але я не хочу продовжувати далі. 

- А він? 

- А він, - я задумалась. Він і слова мені не кинув, можливо він також не хоче продовжувати?

Браслет завібрував та прийшло повідомлення: «Чекаємо в ректораті». Моє серце почало битись сильніше. Надіюсь засідання затримається і індивідуальне тренування відміниться. Хоча я чітко знала, що вигадаю будь яку причину, щоб не йти на тренування.

- Йди і скажи йому мов в тебе класні губи і прес, і взагалі ти сексі, але мій рот більше не для тебе, - повернула мене до розмови Вів‘єн, дивлячись на свій браслет з повідомленням. - Якраз в ректораті й скажеш. 

- Це гидко, - награно нахмурилась, а потім засміялась. 

- В Майкла контракт на рік, - Вівʼєн по дорозі говорила зі мною пошепки, щоб ніхто не почув. - Потім він всеодно покине академію і тоді не буде викладачем і хто зна, можливо доля зведе вас разом. 

- Сумніваюсь, - сумніваюсь, що він виживе...

Я очікувала будь чого, наприклад, що ректор побачив якимось чином наш поцілунок, або ж буде вичитувати, що я без дозволу тренувала студентів на полігоні. 

В ректораті вже сиділо троє. Ректор, заступник та Майкл, який навіть не зиркнув в мою сторону. Десь на підсвідомому рівні стало образливо. 

- Проходьте, - голос ректора був звучним та наказним. - Ні, ви Каро до мене ближче. 

З чого б це? Я сіла навпроти нього на стілець. Глянувши на Вів‘єн хотіла зрозуміти, для чого нас покликали, але жінка лиш знизала плечима, вона була весь цей час зі мною. Звідки їй знати що сталось?  

- Викладачко Бенет, - почав Артур Грін спершись на стіл ректора. - Як давно ви знаєте Елізабет Самерс? 

Це що Лізі травниця? Мене прийшли вичитувати, що допомогла з зіллями? Тоді навіщо тут Вів‘єн та Майкл? Вони ніякого відношення до цього не мають. 

- Познайомились коли здавала екзамен в академію, - сказала абсолютну правду. - Щось не так з її травами? 

Можливо ліцензія її не пройшла? Заради Хаосу чому я не спитала про ліцензію? 

- З травами все прекрасно, - ректор продовжив розмову та я перемістила очі на нього. - Навіть занадто. Чи знаєте ви, що деякі трави з колекції Елізабет Самерс можна зібрати тільки в заборонених місцях лісу? 

Я бачила в неї рідкісні трави та бачила такі, що навіть назви не знала. А я відьма і знаю багато трав, пам’ятаю мене ще тоді це здивувало. 

- До чого ви ведете? - не зрозуміла його. 

Ректор переглянулися з заступником та продовжив далі Артур. Це дивна манера перемикання розмови з одного на іншого мене насторожувала. 

- До того що ваша знайома, або сама або наймає когось для зрізання цих трав, - Артур наклонився наді мною. - А як ви знаєте з забороненого місця лісу вибратись можуть лише досвідчені бойові маги, або ж демони. 

Ліззі - демон? Це що за маячня? Я б повірила, що вона наймає демона для збирання трав. Але інше питання за які гроші?

- Бачу така новина вас шокує, викладачко Бенет, - ректор знову пересмикнув розмову на себе. - Якщо ви не проти ми пустимо дзвінок та ви запитаєте в неї як вона добуває трави. 

Звісно проти. Але його тон свідчив, що я не маю вибору. Він дістав телефон та набрав номер. 

- Ем слухаю, - почувся не впевнений голос Елізабет. Ну хіба демони так розмовляють?