Розділ 19

Їдучи в машині близько дванадцятої ночі, я хотіла лише одного — спати. Лягти в тепле ліжечко й солодко задрімати.

— Як тобі подія? — але Майклу явно кортіло поговорити.

— Дивно, — відповіла я, позіхаючи. — І вдруге я б на таке не пішла.

— Я б також, — важко зітхнув він.

— То я там була лише через Адріана? — вирішила уточнити.

— І так, і ні, — знизав він плечима. — Якщо скажу, що мені просто сподобалась твоя компанія, повіриш?

— Брехня всесвітня, — махнула я рукою й глянула на нього. — За цілий вечір ти сказав мені кілька речень.

— І потримав за талію, — нагадав Майкл, не відводячи погляду від дороги.

Моя талія й досі пам’ятала його теплі руки. І, що найгірше, це було приємно.

— А хто такий Вільям? — згадала я, чому саме тоді Майкл підійшов.

— Не демон — це точно, — усміхнувся бойовий маг. — Але щось демонічне в ньому є. Він не зізнається, як це отримав, але відчуваю — шлях був не зовсім законний.

— Отримав що?

— Очі, — Майкл перевів погляд на мене. — Останнім часом він мітить на місце короля й проводить багато часу з шаманами.

— Хіба вони не шарлатани?

— Можливо. Але раніше він не справляв такого впливу на людей.

Його очі знову спливли в пам’яті — яскраво-зелені, мов у змії. Паралізують, а потім насолоджуються твоєю безвихіддю. По тілу пройшлося тремтіння.

— Не хвилюйся, на тебе це більше не подіє, — він легко торкнувся мого оголеного коліна, так невимушено, ніби робив це не вперше. У нього завжди такі теплі руки.

— А що ти йому сказав? — мій погляд ковзнув до його руки, і я не поспішала її відсунути.

— Що ти зайнята, — Майкл забрав руку на кермо.

Шкода. Її тепло зігрівало.

От і прокинулася твоя хотячка, Каро. Пора з цим щось робити, — подумала я.

— І добре, — відмахнулася, навіть не питаючи, ким саме я «зайнята» за його версією. — А що тобі від нього було потрібно?

— Дозвіл відкрити філію ордену в столиці Ваглесу.

— І як?

— Завдяки тобі вдалося. Тепер чекаємо офіційного візиту з документами, — посміхнувся Майкл. Його усмішка була не глузливою, а теплою й щирою. Я мимоволі відповіла так само. — Поки Адріан думав, чому ти на нього не ведешся, я швидко запропонував свою ідею.

— І чому, на твою думку, я не «повелась»?

— Бо ти надто вольова, щоб стати утриманкою, — упевнено сказав він. Наче знав мене вже давно.

Хоча утриманка — не найгірший варіант…
Я усміхнулась подумки й одразу ж відкинула цю ідею.

Ми їхали лісом академії, і, дякувати Долі чи Хаосу, цієї ночі демонів не було видно. Я полегшено зітхнула, коли машина зупинилася біля воріт.

— Дякую, Каро, за вечір, — він заглушив двигун і повернувся до мене.

Ось той момент, коли погляди перетинаються і стається те, про що потім шкодують.

Я мовчки дивилася на його очі, потім на кутики губ, що здригнулися в усмішці, й знову на очі.

Він не поспішав. Наче зважував — варто чи ні.

— Я піду, — я потягнулася до дверей, але рука Майкла зупинила мене.

Він обережно повернув моє обличчя до себе й нахилився ближче, наче даючи мені час відмовитися. Та чи хотіла я відмовлятися?

— Ми пошкодуємо завтра, — хрипло сказала я, прикусивши губу.

— Ще й як, — тихо відповів він і поцілував мене.

Його гарячі губи були наполегливими, а тепла рука ніжно тримала мою щоку. Я заплющила очі, дозволяючи собі потонути в цьому моменті. Наші серця билися надто швидко. Мені хотілося більшого…

Майкл легко прикусив мою губу, і я, не стримавшись, обвила його шию руками. Незручно. Тісно. Байдуже. Я просто хотіла бути ближче.

Його друга рука ковзнула моєю оголеною талією, і по тілу розлилося тепло. Я мимоволі вигнулася.

— Майкле… — я торкнулася його щоки, дивуючись, звідки взялася сила зупинитися. — Нам не варто.

Я різко відсторонилася й вибігла з машини, з прискореним диханням і палаючими губами, залишивши його всередині.