Розділ 17

- Заклинання це не просто читання віршика, - почала я тему третьому курсу. - Заклинання це сукупність підібраних правильно слів та магії, яка йде від вас. 

Третій курс стояв на полігоні, де зазвичай займаються та не розумів, чому ж сьогодні проходить заняття тут, а не в оранжереї з вогнем та зіллями. 

- Кожен зараз має скласти, або ж пригадати одне з найсильніших ваших заклинань, - продовжила я тему. - У вас є десять хвилин. 

Сперечатись мої підопічні не стали. Я навіть помітила вогники азарту в їх очах. Те що вони знають прекрасні заклинання зрозуміла з плана їхньої колишньої наставниці Лотті. Я перечитала увесь  її план, який вона люб’язно залишила для наступної відьми у бібліотеці. Відьма була більше орієнтована на заклинання, а зілля у неї були лиш в теорії. В мене ж все навпаки. Але якщо мені необхідно підвищувати свій резерв магії, то чому б не поєднати приємне з корисним. 

Студенти стояли навпроти мене та я сплела невидимий щит для захисту. Це ідеальна практика, адже щит живиться від джерела магії цим самим прокачуючи тебе, щось на кшталт такого собі ременя який імпульсами качає твій прес. Тільки тут щит качає усю магію. 

- Хто проломає щит, ставлю відмінно, - стояла я незворушно. Студенти ж переглянулися та не поспішали бити. - Першому сміливцю також ставлю відмінно, - добавила та побачила, як Ян Теренс виходить вперед. 

Хто б сумнівався. 

Він пробубнів собі віршика під ніс та його заклинання відбилось від мого щита, як муха, від дверей. 

- За сміливість відмінно, за заклинання одиниця, - моя посмішка стала занадто знущальною. - Перездасте, студенте Теренс. 

Він важко видихнув та став в кінець черги. 

Наступні студенти також намагались пробити щит і на мій подив хоть якогось коливання я відчула тільки від трьох студентів це брат Джун Тонкан, Георг Колвіл, від нього доречі тріщина навіть з’явилась, та студентка Лайон. Олівія не зважаючи на юний вік та тендітну зовнішність володіла неабиякою магією.

Останньою була Ліліана Нокс, вона закрила очі та направила до мого щита слабеньке заклинання, яке дзвінко вдарило в середину місця, де Георг зробив тріщину. 

- Доволі кмітливо, - посміхнулась їй, відчуваючи, як мій щит слабне. - Відмінно, студентко Нокс.

Можливо світлих магів недооцінюють в нашому світі. Студентка Нокс відкрилась мені зовсім з іншої сторони. 

Ян Теренс не з тих хто міг змиритись з програшем, особливо світлій магичці. Він голосно промовив нове заклинання та чорно-сіра хмара з його рук линула просто на мене. 

- Ян, заради Хаосу! - крикнув до нього Георг. 

Я ж в свою чергу не поспішала кричати на студента, лиш укріпила свій щит та поки його хмара не вдарила, перемістила усі сили на місце тріщини. 

Заклинання Яна гучно врізалось в мій щит та хвилею відкинуло, як студентів так і мене в огорожу по різним куткам. 

Мій щит витримав, але був майже згаслий. 

- Ти придурок, Теренс! - Олівія підвівшись буркнула до нього. 

- Студенте Теренс, - підійшла до нього. На мені не було ні царапини, щит гарно мене оберіг. Але його магія, була не звична. Перше заклинання було саме темною магією, але ось це було не світле та не темне, якесь інше, якесь рідне для мене. Він не відьмак, я б відчула це. Хто ж він тоді? - Ставлю вам відмінно. 

Його посмішка засяяла на обличчю. Ох хлопчина, тепер я від тебе не відстану. 

- Але хочу повний звіт останнього заклинання на п’ятницю, і про зілля покори не забудьте, - чітко добавила я та розвернулась до виходу. - Занятя закінчено. 

Я швидко крокувала до цілителя. Трохи я не розрахувала резерв своєї сили. Точніше я не думала, що заклинання якогось студента, зможе настільки вразити. 

- Цілителю Тукрокс, - забігла до нього та ледве не обняла, радіючи, що він у себе. - Допоможете? 

Цілитель лукаво посміхнувся та направив мене до кушетки. В цей раз перенапруження було не таким сильним, але в мене сьогодні зустріч з Майклом і я хотіла всі свої сили мати при собі. 

- Моя пропозиція досі в силі, - проводив він руками над моїм тілом. Згори вниз, затримуючи їх над випуклими ділянками. Напруга поступово зменшувалась, але чомусь повільно. Напевно Тукрокс спеціально розтягував момент. - І вона набагато приємніша, - затримався він над моїм зігнутим коліном, майже торкаючись його. 

Я підвелась, від чого стала ще ближче до його обличчя. Чоловік дійсно приємний, але те на що він натякає я не можу погодитись. Внутрішня відьма не дозволяє спати з цим красунчиком. Хоча моє тіло, яке вкрилось мурашками говорить про те, що воно готове до того щоб піддатись, але скоріше всього це говорить моя хотячка, яку я вже два роки не задовольняла. 

- Ну що ви, ваші цілительства здібності мені цілком приємні, - м’яко відмовила. Та цілитель трохи не так зрозумів це. Він поставив руку на кушетку та підсунувся ближче. 

- Таку як ви варто й почекати, - дивився він мені прямо в очі. 

Цікаво скільком жінкам він таке говорив? Мені навіть смішно стало.

- Ви вже закінчили? - намагалась я приховати сміх. 

- З вами ніколи не закінчу, - двозначно відповів він.