Розділ 16

Темношкіра викладачка Вівʼєн Леслі впевнено увійшла в аудиторію та застигла. Вона була одягнута в дорогий білий костюм та золоті прикраси, які ідеально вписувались в її образ.  

- А де всі? - запитала вона дивлячись на пусті стільчики. 

- Пішли радіти новому наставнику, - посміхнулась їй. 

- Балуєте ви їх, - помотала вона головою. - Я взагалі прийшла попросити послугу. 

Як все склалось чудово, мені якраз потрібна була Вів‘єн. 

- Я вас слухаю, викладачко Леслі, - посміхнулась їй, радіючи як все вдало вийшло. 

- Мої підопічні дуже просили одне практичне занятя, я розумію, що в програмі першого курсу лише лекції, - закрила вона за собою двері. - Але їм другий та третій курс розповів про ваш нестандартний підхід з практикою зілля та вони мало не на колінах мене благали поговорити з вами.  

- А якщо ректор взнає? 

- Ректор до вас прихильний та з вашої згоди дозволить практичне занятя, - вона поправила своє волосся від чого її золоті браслети задзвеніли. 

З його прихильністю мені потрібно ще розібратись. І якщо чесно я не думала, що Вів‘єн з тих хто стане просити за когось. Але напевно Вів‘єн викладачка та Вів‘єн наставниця зовсім різні люди. Пощастило першому курсу, другої групи з наставницею. 

- Добре, на наступному тижні влаштую практику, - погодилась та зрозуміла, що матиму ще одну нову справу на вечір, замість того щоб думати про здачу своїх заліків. Хоча в мене ідея як поєднати корисне з приємним, якщо я звісно встигну скласти рецепт вигаданого для заліку зілля.

- Якщо вам знадобиться то пам’ятайте з мене боржок, - підмигнула вона та хотіла вийти. 

- Власне в мене є одне прохання, - зупинила її. - Дуже не стандартне прохання. 

Вів‘єн нахмурилась не знаючи чого очікувати від мене. 

- Ви не сприйміть за нахабство, - почала я від чого вона ще більше нахмурила темні брови. - Я йду завтра в ресторан, а одягти мені нічого. А в вас смак прекрасний, я б хотіла позичити в вас сукню на вечір. 

- А з ким? - її кутики губ піднялись, а брови більше не були нахмуреними. 

- Не можу сказати, - знизала плечима.

- Секретики, - хитро примружилась вона. - Є в мене декілька суконь для вас, викладачко. Поїдемо до мене сьогодні. 

Викладачі, які жили в місті не мали відпрошуватися в ректораті. Це правило, було не справедливим, тому що мене тимчасово прописали в академії і через це мала права, як студенти. Для викладачів було лиш одне: виїзд з території до восьмої. В інший час академія несла повну відповідальність як за студентів, так і за викладачів. Тому мені сьогодні доведеться відпрошуватися у ректораті. 

Що я неодмінно і зробила. 

Ректор якраз збирався виходити з кабінету, як натрапив на мене та зупинився. 

- Ректоре Старк. 

- Викладачко Бенет. 

Ми переглянулися та я продовжила:

- Я хочу відпроситися.

- На коли?

- Сьогоднішній та завтрашній вечір та на наступний місяць на два дні. 

- Яка причина? 

Ми говорили в одвірку відчинених дверей. 

- Сьогодні їду до викладачки Леслі, завтра у  ресторан, - промовила та швидко додала. - На ділову зустріч. А в наступному місяці у бабусі день народження. 

- Якого числа? - чомусь тільки це він уточнив. 

- Тринадцятого. 

- Хм, - ректор нахмурився, а потім легенько посунув мене звертаючись до своєї помічниці. - Створи дозвіл на виїзд з академії, ввечері підпишу. 

- Добре, ректоре Старк, - руда поправила комп’ютер та прийнялась до роботи. 

- Це все? - глянув  на мене ректор. 

- Угу.  

- Допобачення, - він кивнув нам з помічницею та вийшов за двері ректорату.

Доволі швидко, і чого я боялась підходити раніше? Хоча, як кажуть ще не вечір.

Машина Вів‘єн була червоного кольору, певно ще новенька, адже салон гарно пах шкірою. Сівши я відчула себе знову при грошах. Чесно сумую за тими часами, коли мої проблеми були який обід в ресторані вибрати, а не де знайти три тисячу вун на машину. Доречі її в лісі вже не було. Деніел, коханий Хелени дотримав слово та машину забрали у майстерню.

- Ти можеш квартиру зняти, щоб виїжджати без домовленості, - Вів‘єн їхала за кермом та зиркнула на мене. - Квартира Лотті знову вільна.

- Кого? - вперше чула це ім‘я. 

- Відьма, яка до тебе викладала, - пояснила вона. - Я їй знайшла квартиру в моєму домі та ще й не дорого беруть, як для центру. Дванадцять тисяч вун. 

Приблизно третина моєї зарплатні. Якби не борги, я б погодилась без вагань, але ці кошти потрібні для погашення платежів. 

- А що з нею сталось? - вирішила розпитатись про колишню робітницю. Адже я пам’ятаю, що нову викладачку терміново шукали. Невже її також демони вбили? 

- В декреті, - Вів‘єн розвіяли мої похмурі роздуми. - Ректор коли взнав, що вона вагітна розніс всю академію. В неї контракт підписаний був на п’ять років, з яких вона тільки три відпрацювала, але думаю тобі Джина все розповіла, вона любить паскудити Лотті.