Розділ 16

Темношкіра викладачка Вівʼєн Леслі впевнено увійшла в аудиторію — і застигла. Вона була одягнена в дорогий білий костюм і золоті прикраси, які ідеально вписувалися в її образ.

— А де всі? — запитала вона, дивлячись на порожні стільці.

— Пішли радіти новому наставнику, — посміхнулася я.

— Балуєте ви їх, — похитала вона головою. — Я взагалі-то прийшла попросити послугу.

Як усе чудово склалося. Мені якраз була потрібна Вівʼєн.

— Я вас слухаю, викладачко Леслі, — посміхнулася я, радіючи, як вдало все вийшло.

— Мої підопічні дуже просили хоча б одне практичне заняття. Я розумію, що в програмі першого курсу лише лекції, — вона зачинила за собою двері. — Але другий і третій курс уже розповів їм про ваш нестандартний підхід до практики зілля, і вони мало не на колінах благали мене поговорити з вами.

— А якщо ректор дізнається?

— Ректор до вас прихильний і з вашої згоди дозволить практичне заняття, — вона поправила волосся, і її золоті браслети задзвеніли.

З його прихильністю мені ще належало розібратися. І, якщо чесно, я не думала, що Вівʼєн з тих, хто стане просити за когось. Але, напевно, Вівʼєн-викладачка і Вівʼєн-наставниця — зовсім різні люди. Пощастило першому курсу з наставницею другої групи.

— Добре, — погодилася я. — Наступного тижня влаштую практику.

І одразу зрозуміла, що додала собі ще одну справу на вечір — замість підготовки до власних заліків. Хоча в мене вже визрівала ідея, як поєднати корисне з приємним, якщо я, звісно, встигну скласти рецепт вигаданого для заліку зілля.

— Якщо знадобиться — пам’ятайте, з мене боржок, — підморгнула вона й уже хотіла вийти.

— Власне, в мене є одне прохання, — зупинила я її. — Дуже нестандартне.

Вівʼєн насупилася, не знаючи, чого очікувати.

— Не сприйміть за нахабство… — почала я, від чого її темні брови зійшлися ще більше. — Я завтра йду в ресторан, а вдягнути мені нічого. У вас прекрасний смак, тож я хотіла б позичити у вас сукню на вечір.

— А з ким? — кутики її губ піднялися, а брови розгладилися.

— Не можу сказати, — знизала плечима.

— Секретики, — хитро примружилася вона. — Є в мене кілька суконь для вас, викладачко. Поїдемо до мене сьогодні.

Викладачі, які жили в місті, не мусили відпрошуватися в ректораті. Правило було несправедливим: мене тимчасово прописали в академії, і через це я мала ті самі обмеження, що й студенти. Для викладачів діяло лише одне — виїзд з території до восьмої вечора. В інший час академія несла повну відповідальність і за студентів, і за викладачів.

Тож сьогодні мені довелося йти в ректорат. Що я й зробила.

Ректор якраз збирався виходити з кабінету, коли натрапив на мене й зупинився.

— Ректоре Старк.

— Викладачко Бенет.

Ми переглянулися, і я продовжила:

— Я хочу відпроситися.

— На коли?

— На сьогоднішній і завтрашній вечір. І ще — на два дні наступного місяця.

— Причина?

Ми говорили просто в одвірку відчинених дверей.

— Сьогодні їду до викладачки Леслі, завтра — в ресторан, — швидко додала: — На ділову зустріч. А наступного місяця в бабусі день народження.

— Якого числа? — чомусь уточнив він лише це.

— Тринадцятого.

— Хм… — ректор нахмурився, а потім легенько посунув мене вбік, звертаючись до помічниці. — Створи дозвіл на виїзд з академії. Увечері підпишу.

— Добре, ректоре Старк, — руда дівчина поправила комп’ютер і взялася до роботи.

— Це все? — глянув він на мене.

— Угу.

— До побачення, — кивнув він і вийшов з ректорату.

Доволі швидко. І чого я боялася підійти раніше? Хоча, як кажуть, ще не вечір…

Машина Вів’єн була червоного кольору, певно ще новенька, адже салон приємно пах шкірою. Сівши всередину, я раптом відчула себе знову при грошах. Чесно кажучи, сумую за тими часами, коли моїми головними проблемами було, який обід замовити в ресторані, а не де знайти три тисячі вун на ремонт машини.

До речі, її в лісі вже не було. Деніел, коханий Хелени, дотримав слова — авто забрали в майстерню.

— Ти могла б зняти квартиру, щоб виїжджати без домовленостей, — сказала Вів’єн, ведучи авто й крадькома зиркнувши на мене. — Квартира Лотті знову вільна.

— Кого? — це ім’я я чула вперше.

— Відьми, яка викладала у тебе, — пояснила вона. — Я знайшла їй квартиру в моєму будинку. І, до речі, недорого, як для центру. Дванадцять тисяч вун.

Приблизно третина моєї зарплатні. Якби не борги, я б погодилась без вагань. Але зараз ці гроші потрібні для погашення платежів.

— А що з нею сталося? — вирішила розпитати про колишню викладачку. Я пам’ятала, що нову шукали терміново. Невже і її дістали демони?

— У декреті, — Вів’єн миттєво розвіяла мої похмурі думки. — Коли ректор дізнався, що вона вагітна, розніс пів академії. У неї був контракт на п’ять років, а відпрацювала вона лише три. Хоча, думаю, Джина тобі все це вже розповіла. Вона обожнює паскудити Лотті.

— Вона почала, але я перестала слухати на словах про «непорядну викладачку», — засміялася я, згадавши той монолог.

— Брехня, — махнула рукою Вів’єн і зупинила машину. — Зараз поясню, чому в неї такий зуб на Лотті.

За розмовою я й не помітила, як ми проїхали пів міста. Вів’єн виявилась напрочуд цікавою співрозмовницею.

Її квартира була на третьому поверсі з видом на міську площу. А от інтер’єр повністю відповідав її характеру: червоні, чорні, білі та золоті тони ідеально поєднувались між собою. Особливо я відзначила тонкий, теплий аромат кориці.

До речі, кориця має чималу користь для організму. Незвичайна приправа із засушеної кори може значно підвищити імунітет. Треба буде спробувати додати її в моє зілля для заліку, яке я вже тиждень обдумую й щовечора намагаюсь приготувати. Щоправда, поки що безуспішно.

— Я не чекала гостей, — сказала Вів’єн, швидко скручуючи халат і ще кілька речей та кидаючи їх на стілець. Потім обернулась до мене з усмішкою. — Їсти будеш?